Ухвала суду № 56750831, 22.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13138/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Шостака О.О.,

суддів Желтобрюх І.Л., Мамчура Я.С.,

при секретарі Лебедєвій Ю.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги та рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ФОП ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.01.2015 №0002531701, №0002661701, №0002711701, №0002731701, податкової вимоги від 19.01.2015 №Ф-0002761701, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.01.2015 №0002751701.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві проведено позапланову невиїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28.11.2014 №9743/26-51-17-01/НОМЕР_1, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог підпункту 291.4 статті 291, підпункту 293 статті 293 Податкового кодексу України, а саме, перевищив граничний обсяг виручки (який дозволений III групі - 3 млн. грн.) за I півріччя 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., що в результаті призвело до заниження єдиного податку з фізичних осіб на суму 822 519,00 грн.; пунктів 177.1, 177.2, 177.4, підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, а саме, безпідставно занижено валовий дохід за III-IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., в результаті чого занижено суму чистого оподаткованого доходу за IV квартал 2013 року на суму 25 442 506,64 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у III-IV кварталі 2013 року на суму 2 627 551,93 грн.; пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, а саме, занизив податок на додану вартість за період з 11.08.2013 по 31.12.2013 на суму 255 348,20 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 4 110 369,92 грн.; частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не сплатив єдиний соціальний внесок у сумі 38 603,05 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві прийнято податкові повідомлення - рішення від 19.01.2015 №0002531701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 3 284 779,91 грн., у тому числі: 2 627 551,93 - основний платіж, 657 227,98 грн. - штрафні санкції; №0002661701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 5 137 962,40 грн., у тому числі: 4 110 369,92 грн. - основний платіж, 1 027 592,48 грн. - штрафні санкції; №0002711701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з єдиного податку фізичних осіб на суму 1 028 148,72 грн., у тому числі: 822 519,00 грн. - основний платіж, 205 629,72 грн. - штрафні санкції; №0002731701, яким позивачу нараховано штрафну санкцію у сумі 510,00 грн.

Також, 19.01.2015 ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0002761701, якою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 38 603,05 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нараховано єдиного внеску №0002751701, яким позивачу нараховано штрафну санкцію у розмірі 1930,15 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятих ним рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач перебуває на податковому обліку у Дарницькому районі ГУ ДФС у місті Києві з 25.09.2008.

До видів діяльності ФОП ОСОБА_2 відносяться: 45.25.1 інші спеціалізовані будівельні роботи, 45.42.0 столярні та теслярські роботи, 45.43.0 покриття підлог та облицювання стін, 51.12.0 посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами, 70.11.0 організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, 70.20.0 здавання в оренду власного нерухомого майна, 70.31.0 діяльність агентств нерухомості - є основною.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2013 року позивачем було укладено 52 (п'ятдесят два) договори купівлі-продажу як квартир так і іншого нерухомого майна (автомобільних місць, нежитлових приміщень).

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що у 2013 році позивач систематично отримував дохід від продажу нерухомого майна на загальну суму 33 925 966,64 грн.

Так, всі квартири були реалізовані на підставі наявних в матеріалах справи нотаріально завірених договорів купівлі-продажу квартир (чи нерухомого майна), де продавцем значиться ОСОБА_2, як фізична особа.

При цьому, з усіх договорів купівлі-продажу квартир (чи нерухомого майна) слідує, що квартири чи нерухоме майно належать на праві власності ОСОБА_2 що підтверджується відповідними свідоцтвами про право власності на нерухоме майно.

Така діяльність, на думку податкового органу, з чим погодився і суд першої інстанції, є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою.

Так, фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про те, що у 2013 році платником податків - фізичною особою ОСОБА_3 отримано дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у розмірі 33 925 966,64 грн., що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 2 ст. 3 Господарського кодексу України встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Статтею 42 Господарського кодексу України передбачено, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 5 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що навіть зважаючи на те, що продаж наведеного нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, вказана діяльність є підприємницькою, оскільки має всі ознаки такої діяльності, в тому числі носить систематичний характер та має на меті отримання прибутку.

Таким чином, як вірно зазначено судом першої інстанції, комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є продаж великої кількості нерухомого майна, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Абзацами першим, другим пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

При цьому згідно з абзацом третім п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

З огляду на викладене, будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, та не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за вставками 15 (17) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач повинен був застосувати не ставку єдиного податку, а ставку податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, тобто 15 або 17 %.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, з огляд на наступне.

Так, відповідно до пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності на III групі платника єдиного податку не повинні перевищувати 3 млн. грн. обсягу доходів за 1 рік.

Згідно пункту 293.4 статті 293 Податкового кодексу України ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку першої - третьої і п'ятої груп у розмірі 15 відсотків до суми перевищення обсягу доходу, визначеного у підпунктах 1, 2, 3 і 5 пункту291.4 статті 291 цього Кодексу.

Підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України передбачено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку першої - третьої груп та нездійснення такими платниками переходу на застосування іншої ставки - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення.

Податковим органом було встановлено, що позивач перевищив граничний обсяг виручки у I півріччі 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., чим порушив приписи підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перевищено граничний обсяг виручки у I півріччі 2013 року на суму 5 483 460,00 грн., а тому він повинен був з 01.07.2013 здійснювати діяльність на загальній системі оподаткування та оподатковувати свій дохід з вищевказаного періоду на загальних підставах.

Також, підпунктами 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні пункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з продажу нерухомого майна підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.

За змістом пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена у ціну товару.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював діяльність використовуючи спрощену систему оподаткування та за період з 11.08.2013 по 31.12.2013 отримав дохід від продажу нерухомого майна у сумі 20 551 849,64 грн., а тому повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об'єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному статтею 193 Податкового кодексу України.

Разом з тим, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Частиною 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, заниження позивачем загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати ним єдиного соціального внеску, а відтак до його заниження на 38 603,05 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог ст. 177 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб, а також порушення ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та, як наслідок, несплата внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі 38 603,05 грн., а відтак податкові повідомлення-рішення від 19.01.2015 №0002531701, №0002661701, №0002711701, №0002731701, податкова вимога від 19.01.2015 №Ф-0002761701, рішення про застосування штрафних санкцій від 19.01.2015 №0002751701 є правомірними та скасуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого адміністративного суду України від 16.11.2015 № К/800/67007/14.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Мамчур Я.С