Ухвала суду № 56750294, 25.03.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 742/2128/15-ц Провадження № 22-ц/795/212/2016 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Головченко М. М. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бечка Є.М., Хромець Н.С.при секретарі:Шевченко М.О. за участю:ОСОБА_5, його представника - ОСОБА_6, представника позивача - Рожка С.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк ''ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30.11.2015року позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк ''ПриватБанк" було задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк ''ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 24.12.2012року в розмірі 23557 грн. 49коп., а також 243грн. 60 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення суду першої інстанції змінити, ухваливши рішення про часткове задоволення позову і стягнення з нього на користь позивача заборгованості в сумі 15048 грн. 37 коп.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки причиною несплати ОСОБА_5 коштів банку було безпідставне віднесення до сплати та нарахування відсотків на суму коштів, а саме, 5493грн., яких він ніколи зі своєї картки не знімав, підтвердження чого є його відповідна заява до банку та заява про вчинення кримінального правопорушення. ОСОБА_5 вказує на те, що він не заперечує виплачувати взяті ним кредитні кошти та нараховані по ним відсотки, але виходячи з тієї суми, яку він дійсно брав у позивача в борг, а саме, виходячи з суми 15048грн. 37коп. ОСОБА_5 стверджує, що він визнає вимоги заявленого до нього позову в частині стягнення з нього на користь позивача заборгованості по кредиту, яка мала місце станом на 08.07.2014року. ОСОБА_5 в доводах апеляційної скарги зазначає, що при розгляді справи по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги обставини щодо порушення банком вимог Закону України ''Про звернення громадян" та положень укладеного між сторонами договору. ОСОБА_5 вказує, що суд першої інстанції також не врахував, що у нього на утриманні перебувають дружина, яка не працює та двоє малолітніх дітей, і вказані обставини дають підстави для зменшення розміру стягнутої з відповідача заборгованості.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що 16.07.2010року ОСОБА_5, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ ''Приват Банк", отримав кредитну картку ''Універсальна картка" (а.с.7). Підписавши заяву, ОСОБА_5 підтвердив, що ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг у ПАТ КБ ''Приват Банк", Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Таким чином, між сторонами було укладено Договір про надання банківських послуг.

24.12.2012року ОСОБА_5 було переоформлено кредитну картку ''Універсальна картка" на кредитну картку ''Універсальна Gold 55 днів", відповідно до тарифів якої відповідач отримав кредит у розмірі 21000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. (а.с.179).

Відповідно до п.2.1.1.7.6. Умов надання банківських послуг, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більше, ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Пунктом 2.1.1.12.6. вказаних Умов визначено, що банк за користування кредитом та овердрафтом нараховує відсотки в розмірі, встановленому тарифами банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що позивач свої зобов'язання відповідно до умов укладеного між сторонами договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, визначеному договором.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 свої зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 31.03.2015року становила 31377 грн. та складалась з наступного: 20151,73грн. - заборгованість за кредитом; 8729,31грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 525,63 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500грн. - штраф (фіксована частина); 1470,33грн. - штраф (процентна складова), що підтверджується представленим позивачем розрахунком (а.с.4-6).

Задовольняючи частково вимоги заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що невиконання ОСОБА_5 вимог кредитного договору, несплата ним грошових коштів на повернення кредиту та нарахованих відсотків за користування кредитом є підставою для стягнення боргу з відповідача. Проте, оскільки мав факт несанкціонованого зняття коштів з карткового рахунку ОСОБА_5 у розмірі 5493грн., попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення: ч.1 ст.190 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100030007493 від 12.07.2014року (а.с. 129), але позивачем не представлено суду доказів на підтвердження відповідного реагування на вказаний факт, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру суми, яка підлягає стягненню з відповідача до розміру, яка відповідала розміру заборгованості відповідача станом на 08.07.2014року, тобто станом на дату виявлення факту несанкціонованого зняття коштів з рахунку ОСОБА_5 Таким чином, рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором стягнуто 23557грн. 49 коп., з яких: 15048грн. 37коп. - заборгованість за кредитом, 6518грн.64коп.- заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом, 392грн.51коп.-заборгованість за пенею та комісією, 1097грн.97коп. - штраф (процентна складова), 500грн. - штраф (фіксована частина).

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується з фактичними обставинами справи та приписами статей: 526, 527, 610, 629, 1049, 1054 ЦК України, які регламентують спірні правовідносини.

09.07.2014року ОСОБА_5 подав до ПАТ КБ ''ПриватБанк" заяву про проведення службового розслідування з приводу несанкціонованого списання з його кредитної картки коштів у сумі 5195 грн., яке було проведено невідомою особою. 11.07.2014року з рахунку відповідача було повторно несанкціоновано списано кошти в сумі 299 грн. У зв'язку з вказаними обставинами ОСОБА_5 неодноразово звертався до позивача з листами, в яких висловлював свою незгоду з нарахуваннями позивача (а.с.65,71,72,73-75,76,88,90). З приводу несанкціонованого списання коштів з кредитної картки ОСОБА_5 подав заяву до Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві (а.с.129).

З інформації слідчого відділу Деснянського районного управління Головного управління МВС України в м.Києві вбачається, що заява ОСОБА_5 про кримінальне правопорушення розглянута, відомості про кримінальне правопорушення, яке кваліфікується за ч.1 статтею 190 КК України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014100030007493 від 12.07.2014 року (а.с.129).

Згідно довідки позивача про розмір заборгованості за договором про надання банківських послуг від 16.07.2010року, укладеного банком з ОСОБА_5П.(а.с.253), враховуючи заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 15048,37грн. станом на 08.07.2014року, розмір нарахованих відсотків за користування кредитними коштами за період з 09.07.2014року по 31.03.2015року включно склав 6519,02грн., комісійна винагорода - 394,16грн. Сума штрафу за порушення зобов'язань за договором склала: 500грн. - штраф (фіксована частина) та (15048,37 + 6519,02 + 394,16) х 5% = 1098,08грн.- штраф ( процентна складова).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимог заявленого позову та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості в розмірі, яка існувала станом на 08.07.2014 року.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості вказаного висновку суд першої інстанції не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки його висновки узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що ОСОБА_5 мав намір сплатити суму заборгованості за договором, яка існувала до несанкціонованого списання коштів з його кредитної картки невідомими особами, з приводу чого і звертався до позивача, але розмір заборгованості визначався банком з врахуванням списаних коштів, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції. Оскільки, як вбачається з розрахунку заборгованості відповідача за договором від 16.07.2010року (а.с.4-6), з липня 2014року ОСОБА_5 не здійснював платежів щодо погашення існуючої заборгованості. Таким чином, відповідач своїми діями не підтвердив наміру щодо сплати заборгованості за укладеним з ПАТ КБ ''ПриватБанк'' договором.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_5 стверджує, що при вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції не було враховано того, що на утриманні у відповідача перебувають дружина, яка не працює та двоє малолітніх дітей. Вказані твердження не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки його висновки щодо розміру стягнутої з відповідача заборгованості узгоджуються з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: