Вирок № 56750026, 28.03.2016, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/5033/15-к

Провадження № 1-кп/740/17/16

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі :

головуючого - судді Марченка М.М.,

при секретарі судового засідання Заколодній Ю.О., Савченко С.М.

з участю прокурорів Данченко О.М., Павлюк Ю.О., Колоша О.В.,

Дусь Ю.В.

потерпілого і цивільного позивача ОСОБА_2

представника потерпілого і цивільного позивача ОСОБА_2 адвоката Сухоцького О.В.

представника цивільного відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» ОСОБА_5

представника цивільного відповідача ТОВ «АТП-Відродження» ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката Квацба Р.Д.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ніжина кримінальне провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Ніжина, Чернігівської області, громадянина України, світа середня, одруженого, працюючого водієм у ФОП ОСОБА_9, не судимого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12013260180000188 від 06.02. 2013 року, за ч.1 ст. 286 КК України , -

в с т а н о в и в :

Досудовим розслідуванням ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 05.02.2013 року, близько 17 години 45 хвилин, в темний час доби, керуючи автомобілем марки ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_10, який на той час перебував в оренді у TOB «АТП- Відродження», здійснюючи перевезення пасажирів по маршруту Ніжин - Галиця, рухався по дорозі від с. Леонідівка до с. Галиця Ніжинського району. Під час руху по даній ділянці дороги, яка була вкрита шаром укатаного снігу, автобус ПАЗ-32054-СПГ д.р.н.НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_7 рухався по центру дороги колесами у накатаних коліях таким чином, що ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху, чим порушив вимоги п.11.1, 11.3 ПДР України, де сказано, в п. 11.1 «Кількість смуг на проїзній частині для руху нерейкових транспортних засобів визначається дорожньою розміткою або дорожніми знаками 5.16, 5.17.1, 5.17.2, а за їх відсутності - самими водіями з урахуванням

ширини проїзної частини відповідного напрямку руху, габаритів транспортних засобів і безпечних інтервалів між ними», п. 11.3 «На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу». При виявленні зустрічного автомобіля марки ВАЗ - 21112 д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, що наближався зі сторони с. Галиця, ОСОБА_7 став намагатись звільнити зустрічну смугу руху, скерувавши автобус вправо, при цьому передні колеса автобуса виїхали з колій і передня частина автобуса змістилась вправо, а задні колеса стали буксувати та залишились в коліях. Оскільки ОСОБА_7 не зміг таким чином звільнити зустрічну смугу руху, він прийняв міри до здійснення вимушеної зупинки автобуса, при цьому задня ліва частина автобуса знаходилась на зустрічній смузі руху та не давала можливості автомобілю марки ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 безпечно розминутись з автобусом. Таким чином ОСОБА_7 було допущено порушення вимог п.п.13.1,13.3 ПДР України, де сказано, що п.13.1 «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу», п.13.3 «Під час обгону, випередження, об'їзду перешкоди чи зустрічного роз'їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху». Крім того ОСОБА_7 після здійснення вимушеної зупинки автобуса не було вжито заходів, щоб прибрати транспортний засіб та попередити інших учасників дорожнього руху, а саме водія автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 про вимушену зупинку, увімкнувши аварійну світлову сигналізацію, чим ОСОБА_7 порушив вимоги п.п.15.14, 9.9 (а) ПДР України, де сказано, в п.15.14 «У разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9 - 9.11 цих Правил», п.9.9.(а) «Аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена: а) у разі вимушеної зупинки на дорозі», в результаті чого водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2, не мав об'єктивної можливості своєчасно виявити перешкоду для руху та вжити своєчасно заходів до уникнення зіткнення з автобусом, що призвело до зіткнення автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 з задньою лівою боковою частиною автобуса ПАЗ-32054-СПГ д.р.н.НОМЕР_1. В результаті ДТП водій автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження. Згідно висновку експерта № 75 від 13.03.2013 р. у потерпілого ОСОБА_2 мали місце тілесні ушкодження у вигляді: забою грудної клітки справа, закритого осколкового перелому лівого надколінника, які спричинили тривалий розлад здоров'я та відносяться до середнього ступеню тілесних ушкоджень. Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 11.1, 11.3, 13.1, 13.3, 15.14, 9.9 (а) Правил дорожнього руху України перебуває у причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Дії ОСОБА_7 досудовим розслідуванням кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України, що виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред'явленому обвинуваченні за ст. 286 ч.1 КК України не визнав і показав, що 05.02.2013 року біля 17 годин 45 хвилин він керуючи автобусом «ПАЗ - 32054 - СПГ» з пасажирами рухався по дорозі зі сторони села Леонідівка в напрямку села Галиця Ніжинського району. Проїжджа частина дороги була вкрита снігом і була накатана одна колія, по який він рухався зі швидкістю 30 км/год з ближнім світлом фар, частково займаючи зустрічну смугу руху. В автобусі були включені габаритні вогні, верхні вогні та бокові вогні, а в салоні горіло світло над дверима автобуса. Під час руху він побачив, що зі сторони села Галиця Ніжинського

району рухався зі швидкістю 50 - 60 км/час автомобіль. Він зменшив швидкість автобуса і став приймати вправо, намагаючись звільнити зустрічну смугу руху. При цьому передні колеса автобуса виїхали з колії, а задні колеса буксували і не виїжджали з колії, так як була глибока колія від снігу. Автобус передньою частиною був розвернутий вправо і задні колеса буксували в колії. Коли автобус майже задніми колесами виїхав з колії, як в цей час відчув удар в задню ліву частину автобуса в районі задніх коліс і він зупинив автобус. Він включив в автобусі аварійну сигналізацію і вийшов з автобуса, де побачив, що з його автобусом зіткнувся легковий автомобіль. Він підійшов до зазначеного автомобіля і побачив в ньому водія та пасажира. Він запропонував водію легкового автомобіля допомогу, як пізніше дізнався, це був ОСОБА_2, який відмовився від допомоги. Через деякий час на місце дорожньо-транспортної пригоди прибув працівник ДАІ, який проводив заміри. Під час проведення слідчого експерименту в задіяного легкового автомобіля не відповідало світло фар, яке було під час ДТП та в автомобілі запотівало вікно, а також на дорозі не було колії, яка була під час ДТП. При цьому йому не роз'яснили право мати адвоката. Він Правил дорожнього руху України не порушував, тому свою вину не визнає, просить виправдати і не визнає пред'явлені по справі цивільні позови.

Потерпілий ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець с. Обмачів, Бахмацького району, Чернігівської області, громадянин України, пенсіонер, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_2, в судовому засіданні показав, що 05.02.2013 року біля 17 год. 45 хв. він керуючи автомобілем ВАЗ-21112 рухався із села Галиця в напрямку села Леонідівка, Ніжинського району з пасажиром ОСОБА_12 Рухався він зі швидкістю біля 40 км/год з ближнім світлом фар по колії, накатаній по дорозі після випавшого снігу. Виявивши зустрічний автобус, він виїхав з колії на праву сторону та рухався по правій частині дороги, а автобус продовжував рух колесами у колії зі швидкістю 30 - 40 км/год. Перед самим роз'їздом автобус став приймати вправо, виїхавши передніми колесами з колії, а задню частину автобуса йому не було видно. При зустрічному роз'їзді з автобусом, коли автомобіль передньою частиною зрівнявся з передньою частиною автобуса, йому стало видно, що задні ліві колеса автобуса знаходяться в колії і задня частина автобуса виступає на його смугу руху, після чого відбулося зіткнення між передньою лівою частиною його автомобіля та лівою боковою частиною автобуса в районі заднього лівого колеса автобуса. Перед зіткненням з автобусом він не встиг застосувати гальма. В результаті дорожньо-транспортної пригоди йому були завдані тілесні ушкодження, було ушкоджено ліве коліно. На місце ДТП прибув працівник ДАІ ОСОБА_13, який знав про отримані ним тілесні ушкодження. На місці ДТП працівник ДАІ склав схему і проводив фотографування. Потім його відправили в лікарню, де його було госпіталізовано. Просить притягнути водія автобуса ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності. По справі ним заявлений цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7, цивільного відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» і цивільного відповідача ТОВ «АТП - Відродження» завдану внаслідок ДТП матеріальну і моральну шкоду, який просить задовольнити.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 показала, що 05.02.2013 року у вечірній час вона із села Галиця Ніжинського району в якості пасажира їхала в легковому автомобілі, яким керував водій ОСОБА_2 Дорога була покрита снігом і водій їхав по правій стороні. Під час руху вона побачила метрів за 100 зустрічний автобус, який стояв чи їхав, вона не знає. Світло зустрічного автобуса було направлено у праву сторону. З'їхали вони у праву сторону десь за 10 метрів до зустрічного автобуса. Перед зіткненням із автобусом десь за 1 - 2 метрів водій легкового автомобіля ОСОБА_2 застосував гальмування. Автобус стояв більшою частиною на зустрічній полосі. Легковий автомобіль, в якому вона їхала

передньою лівою частиною зіткнувся із задньою лівою частиною автобуса. В результаті дорожньо-транспортної пригоди їй тілесних ушкоджень не було завдано і хвилин через 5-10 вона залишила місце дорожньо-транспортної пригоди та пішла додому.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що 05.02.2013 року він виїздив на місце дорожньо-транспортної пригоди біля села Галиця Ніжинського району за клопотанням батька ОСОБА_2. Коли він приїхав на місце дорожньо - транспортної пригоди, то автобус стояв десь посередині дороги, зіткнення було на смузі руху його батька ОСОБА_2 На місці дорожньо-транспортної пригоди батько говорив, що автобус не уступив йому дороги. Глубина колії на дорозі від снігу була невелика. Директор ТОВ «АТП - Відродження» ОСОБА_6 пропонував заплатити 3000 доларів США, щоб не робили розслідування даної дорожньо-транспортної пригоди, про що він сказав батьку, але батько відмовився.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 показав, що він на своєму автомобілі їздив на проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_2 і возив його в лікарню в місто Ніжин та місто Чернігів. 19 лютого 2015 року був присутній при проведенні слідчого експерименту. На місці дорожньо-транспортної пригоди виставлялись автобус і легковий автомобіль та встановлювався момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_2 Встановлено, що контури лівої задньої частини автобуса видно за 9 - 10 метрів, який стоїть під кутом. В протоколі слідчого експерименту все записано правильно. Потерпілий ОСОБА_2 наймав його багато разів, про що складались акти. Особисто він очевидцем дорожньо-транспортної пригоди 05 лютого 2013 року не був.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 показав, що у вечірній час 05.02.2013 року він в якості пасажира їхав в автобусі зі сторони села Леонідівка в напрямку села Галиця Ніжинського району. Під час руху він побачив метрів за 300 зустрічний автомобіль, який рухався зі швидкістю десь 70 км/год. Він вважав, що зустрічний автомобіль повинен був зупинитись. В автобусі в салоні горіло світло над передніми і задніми дверима. Десь метрів за 150-200 до зустрічного автомобіля автобус почав повертати вправо, щоб частково звільнити колію, але почав буксувати. Зіткнення автомобіля з автобусом сталось посередині дороги. Чи включав водій автобуса аварійну сигналізацію він не бачив, але коли вийшов із автобуса, то побачив, що у автобуса була включена аварійна сигналізація. Він бачив слід протектора легкового автомобіля на снігу, але слідів юзу не бачив. Глубина накатаної колії на дорозі в снігу була десь 15-20 см, що заважало автобусу негайно виїхати з колії. Він бачив, що легковий автомобіль зіткнувся із задньою лівою частиною автобуса. В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій легкового автомобіля отримав тілесні ушкодження. Яке було світло фар у автобуса, дальнє чи ближнє, він не знає. До приїзду працівників ДАІ транспортні засоби не переміщались.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_17 показала, що у вечірній час 05.02.2013 року вона в якості пасажира їхала в автобусі зі сторони села Леонідівка в напрямку села Галиця Ніжинського району. Під час руху вона побачила зустрічний автомобіль і водій автобуса почав повертати вправо, щоб виїхати з накатаної колії від снігу на дорозі і вона почула удар в автобус. Після дорожньо-транспортної пригоди вона з автобуса не виходила.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 показала, що у вечірній час 05.02.2013 року вона в якості пасажира їхала в автобусі зі сторони села Леонідівка в напрямку села Галиця Ніжинського району. Вона сиділа в автобусі за водієм, швидкість в автобусі була невелика. В салоні автобуса над передніми і задніми дверима світились фонарі. Під час руху автобус зупинився і секунд через 8 - 10 стався удар в автобус. Вона вийшла з автобуса і побачила, що в ліву задню частину автобуса ударився легковий автомобіль, в якому була пошкоджена передня частина. Автобус був полурозвернутий вправу сторону.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 показав, що 05 лютого 2013 року у вечірній час він виїздив на місце дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась на автодорозі між селами Леонідівка та Галиця Ніжинського району. На місце дорожньо-транспортної пригоди він прибув із директором ТОВ «АТП-Відродження» ОСОБА_6 та ще одним водієм. На місці дорожньо-транспортної пригоди було встановлено, що із автобусом під керуванням ОСОБА_7 зіткнувся легковий автомобіль, під керуванням ОСОБА_2 На місці дорожньо-транспортної пригоди він склав схему пригоди і зробив фотозйомку місця дорожньо-транспортної пригоди. Протокол огляду місця пригоди він не складав, так як не мав на це права. А також не складав адміністративного протоколу. Складену ним схему пригоди він передав черговому Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_19 показав, що 19.02.2016 року він був запрошений в якості понятого при проведенні слідчого експерименту по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 05.02.2013 року між селами Леонідівка та Галиця Ніжинського району. Під час проведення слідчого експерименту складався протокол і все, що зазначено в протоколі відповідає дійсності. Під час слідчого експерименту ліву задню частину автобуса було видно за 6.9 м. Під час слідчого експерименту в автомобілі сидів тільки один понятий і вони поняті мінялись.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_20 показав, що в лютому 2015 році його запросили бути понятим під час проведення слідчого експерименту по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка була 05.02.2013 року на автодорозі між селами Леонідівка та Галиця Ніжинського району. Під час слідчого експерименту виставлялись на місці дорожньо-транспортної пригоди автобус і легковий автомобіль. Водій автобуса говорив під час слідчого експерименту, що не такі погодні умови, які були під час дорожньо-транспортної пригоди. Задню ліву частину автобуса він бачив за 7-8 метрів. Під час слідчого експерименту можна було об'їхати автобус. Права і обов'язки понятого йому не роз'яснялись.

Вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст. 337 КПК України розгляд справи проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

У відповідності до положень ст. 129 Конституції України забезпечення доведеності вини і забезпечення прав на захист належить до основних засад судочинства.

Згідно зі ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим Кодексом.

У відповідності до ч.1 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Згідно ч. 4, ч.5 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Особа дає показання лише щодо фактів, як вона сприймала особисто.

Згідно ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального

правопорушення; вид і розмір шкоди , завданим кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, що впливають та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

У відповідності до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий судді і суд встановлюють наявність або відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

З протоколу огляду місця події від 06.02.2013 року з 01 год. 00 хв. до 02 год. 10 хв. вбачається, що слідчим з участю понятих оглядалась ділянка дороги між селами Леонідівка - Галиця Ніжинського району, без участі інших осіб, де виявлені сліди від автомобілів. В протоколі огляду про наявність на місці події транспортних засобів не зазначено, а також не зазначено, що під час огляду місця події складалась схема пригоди. В зазначеному протоколі вказано, що під час огляду фотографування не проводилось. ( том. 2 а.с. 39 - 40 ).

Вказаний протокол огляду місця події в сукупності з показаннями потерпілого, являючись належними та допустимими доказами підтверджують факт дорожньо-транспортної пригоди 05.02.2013 року, однак ці докази не доводять того факту, що обвинуваченим в даній дорожній обстановці було порушено вимоги ПДР.

В обґрунтування вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення покладено схема пригоди, складена старшим інспектором ВДАІ Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_13 в 19 год. 00 хв., що мала місце 05.02.2013 року о 18 год. 00 хв. на автодорозі між населеними пунктами с. Галиця та с. Леонідівка Ніжинського району та фототаблицю до схеми пригоди від 05.02.2013 року по факту ДТП на дорозі між с. Галиця та с. Леонідівка Ніжинського району, зроблену ст. інспектором ВДАІ ОСОБА_13, який протокол огляду місця події та адміністративний протокол не складав. ( том. 2 а.с. 42 - 45 ).

В ч.3 ст. 214 КПК України зазначено, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

В ст. 237 КПК України зазначено: 1. З метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. 7. При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко - чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.

Згідно ст. 104 КПК України протокол повинен містити відомості про всіх осіб, які присутні при проведенні слідчої дії та за змістом ст. 105 КПК України особою, яка проводить процесуальну дію до протоколу може бути долучено фототаблиця та схема, які пояснюють зміст протоколу.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом і доказ визнається допустимим, згідно ст. 86 ч.1 КПК України, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином схема пригоди та фототаблиця, складена старшим інспектором ВДАІ Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області ОСОБА_13 в 19 год. 00 хв., що мала місце 05.02.2013 року о 18 год. 00 хв. на автодорозі між населеними пунктами с. Галиця та Леонідівка Ніжинського району отримані не в порядку, передбаченому КПК України, тому являються недопустимими доказами і вони не можуть бути використаними при прийнятті процесуальних рішень, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч. 2 ст. 86 КПК України.

В обгрунтування вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення покладено висновок експерта № 54 від 14.02.2013 року (т. 2 а.с. 98 -113), вихідні дані для проведення експертизи отримані із схеми пригоди від 05.02.2013 року та фототаблиці до схеми пригоди, які визнані недопустимим доказом на підставі ч.2 ст. 86. Оскільки висновок експерта № 54 від 14.02.13 року, яким встановлено, що первинний контакт відбувся між передньою лівою та передньою лівою боковою частинами автомобіля ВАЗ-21112 д.н.з. НОМЕР_2 та боковою задньою лівою частиною автобуса ПАЗ-32054-СПГ д.н.з. НОМЕР_1; у момент первинного контакту кут між повздовжніми осями автомобіля ВАЗ -21112 д.н.з. НОМЕР_2 та автобуса ПАЗ -32054-СПГ д.н.з. НОМЕР_1 за напрямками векторів швидкості їх руху становив близько 160°+-5°. Виходячи з інформації яка зафіксована на схемі до протоколу ОМП ДТП від 05.02.2013 року, та на фотознімках зроблених при огляді місця ДТП які були надані на дослідження, а також з урахуванням дослідження пошкоджень на транспортних засобах - учасниках ДТП та виявлення відповідних ознак які визначені у дослідній частині, в момент первинного контакту автомобіля ВАЗ-21112 д.н.з. НОМЕР_2 з автобусом ПАЗ-32054-СПГ д.н.з. НОМЕР_1, останній перебував у нерухомому стані, при цьому не виключається можливість руху автобуса з малою швидкістю значення якої виходить за межі точності досліджень, зроблено на підставі вихідних даних, отриманих при складанні схеми пригоди від 05.02.2013 року та фототаблиці до схеми пригоди, які визнані недопустимими доказами. Тому висновок експерта № 54 від 14.02.2013 року являється недопустимим доказом і він не може бути використаний при прийнятті процесуального рішення, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч. 2 ст. 86 КПК України.

Стороною обвинувачення в обгрунтування вини ОСОБА_7 надано протокол проведення слідчого експерименту від 02.08.2013 року, під час якого було виставлено автобус ПАЗ, відповідно до схеми ДТП, яка визнана недопустимим доказом і в ході вказаного слідчого експерименту ОСОБА_7 давав покази в якості свідка, а в подальшому був визнаний 17.09.2015 року підозрюваним, а потім обвинуваченим у даному кримінальному провадженні. Фактично під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_7 був позбавлений можливості реалізувати своє право на свободу від самовикриття, так як йому не було органом досудового слідства повідомлено про права, та не було забезпечено право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти нього, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання. Більш того, при проведенні слідчого експерименту ОСОБА_7, як свідок, зобов'язаний був давати показання та вказувати на обставини ДТП. Тобто вказаними діями органом досудового слідства порушено одну з фундаментальних засад кримінального провадження свободу від самовикриття. То цей слідчий експеримент підлягає визнанню недопустимим доказом на підставі ч.1 ст. 87 КПК України, так як він здобутий завдяки інформації, отриманої внаслідок порушення прав і свобод людини, зокрема передбачені п.4 ч.2 та п.1 ч.3 ст. 87 КПК України. Таким чином протокол слідчого експерименту від 02.08.2013 року являється недопустимим доказом і він не може бути використаний при прийняття процесуального рішення і на нього не може посилаться суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч.2 ст. 86 КПК України. (том. 2 а.с.122 -125).

В обгрунтування вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення покладено висновок експерта № 569 від 04.01.2014 року (т. 2 а.с. 127 -131), вихідні дані для проведення експертизи отримані із схеми пригоди від 05.02.2013 року, фототаблиці до схеми

пригоди та слідчого експерименту, проведеного 02.08.2013 р. за участі ОСОБА_7 в якості свідка , які визнані недопустимим доказом на підставі ч.2 ст. 86, п. 4 ч.2, п.1 ч.3 ст. 87 КПК України. Оскільки висновок експерта № 569 від 04.01.2014 року, яким встановлено, що в діях ОСОБА_7 маються порушення вимог п.9.9 «а», п.9.11 «б», п. 11.3, п. 15.14. ПДР України, зроблено на підставі вихідних даних, отриманих в ході слідчого експерименту від 02.08.2013 р., який визнаний недопустимим доказом. Тому висновок експерта № 569 від 04.01.2014 року являється недопустимим доказом і він не може бути використаний при прийнятті процесуального рішення, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч. 2 ст. 86 КПК України.

Стороною обвинувачення в обгрунтування вини ОСОБА_7 надано протокол проведення слідчого експерименту від 19.02.2015 року, під час якого було виставлено автобус ПАЗ, відповідно до схеми ДТП, яка визнана недопустимим доказом і в ході вказаного слідчого експерименту ОСОБА_7 давав покази в якості свідка, в подальшому був визнаний 17.09.2015 року підозрюваним, а потім обвинуваченим у даному кримінальному провадженні. Фактично під час проведення слідчого експерименту обвинувачений ОСОБА_7 був позбавлений можливості реалізувати своє право на свободу від самовикриття, так як йому не було органом досудового розслідування повідомлено про права, та не було забезпечено право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти нього, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання. Більш того, при проведенні слідчого експерименту ОСОБА_7, як свідок, зобов'язаний був давати показання та вказувати на обставини ДТП. Тобто вказаними діями органом досудового розслідування порушено одну з фундаментальних засад кримінального провадження свободу від самовикриття. То цей слідчий експеримент підлягає визнанню недопустимим доказом на підставі ч.1 ст. 87 КПК України, так як він здобутий завдяки інформації, отриманої внаслідок порушення прав і свобод людини, зокрема на підставі п.4 ч.2 та п.1 ч.3 ст. 87 КПК України. Таким чином протокол слідчого експерименту від 19.02.2015 року являється недопустимим доказом і він не може бути використаний при прийнятті процесуального рішення і на нього не може посилаться суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч.2 ст. 86 КПК України. (том. 2 а.с.132 -135 ).

В обгрунтування вини ОСОБА_7 стороною обвинувачення покладено висновок експерта № 96 від 11.03.2015 року (т. 2 а.с. 136 -142), вихідні дані для проведення експертизи отримані із схеми пригоди від 05.02.2013 року та слідчого експерименту, проведеного 19.02.2015 року за участі ОСОБА_7 в якості свідка, які визнані недопустимим доказом на підставі ч.2 ст. 86, п. 4 ч.2, п.1 ч.3 ст. 87 КПК України. Оскільки висновок експерта № 96 від 11.03.2015 року, яким встановлено, що в діях ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п.9.9 «а», п.11.1, п. 11.3, п.13.1, п. 13.3, п. 15.14. ПДР України, причому невідповідність вимогам п.9.9, п.11.3, п.15.14 ПДР України перебуває в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, зроблено на підставі вихідних даних, отриманих в ході слідчого експерименту від 19.02.2015 р., який визнаний недопустимим доказом. Тому висновок експерта № 96 від 11.03.2015 року являється недопустимим доказом і він не може бути використаний при прийнятті процесуального рішення, на них не може посилатися суд при ухваленні судового рішення згідно вимог ч. 2 ст. 86 КПК України.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді забою грудної клітки справа, які відносяться до легкого ступеню тілесних ушкоджень. Ушкодження у вигляді закритого осколкового перелому лівого надколінника, які спричинили тривалий розлад здоров'я, відносяться до середнього ступеню тілесних ушкоджень, що вбачається з висновку судово-медичної експертизи № 75 від 04.03.2013 р. - 13.03.2013 р. (том.2 а.с. 95 - 96). Зазначений висновок підтверджується висновком комісійної судово-медичної експертизи № 159 від 19.06.2015 р. - 05.08.2015 р. ОСОБА_2, в якому зазначено, що за ступенем тяжкості забій грудної клітки справа відповідно до п.2.3.1 а, 2.3.2 б

«Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу МОЗ України № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що не потягли за собою короткочасний розгляд здоров'я. Комплекс тілесних у ушкоджень у вигляді закритого осколкового перелому лівого надколінника з наявністю гострого лівобічного гомілково-підколінно-стегневого флеботромбозу з наступним виникненням післятромбофлебітичного синдрому, на теперішній час, відповідно до ст. 147 а та ст. 173 а «Инсрукции о порядке организации и проведении врачебно-страховой експертизи» від 08 січня 1986 року, як такий, що потягнув за собою стійку втрату загальної працездатності в розмірі 25 %, згідно до п. 2.2.3. «Правил судово-мединого визнання ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказ МОЗ № 6 від 17.01.1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України», відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості. ( том.2 а.с. 160 -163). Дані висновки експериз являючись належними та допустимими доказами, підтверджують факт отримання потерпілим ОСОБА_2 внаслідок вищезазначеної ДТП середніх тілесних ушкоджень, однак не доводять того факту, що обвинуваченим в даній дорожній обстановці було порушено вимоги ПДР.

Відповідно до висновку експерта № 59 від 12.03.2013 року система рульового керування автомобіля «ВАЗ-21112» державний номерний знак НОМЕР_2 до моменту виникнення події даної дорожньо-транспортної пригоди знаходилась в працездатному стані, при цьому були відсутні які-небудь несправності, що могли б впливати на їх вихідні параметри; робоча гальмівна система автомобіля «ВАЗ-21112» державний номерний знак НОМЕР_2 до моменту виникнення події даної дорожньо-транспортної пригоди знаходиться в функціонально-дійовому стані, при якому були відсутні які-небудь несправності, що б могли впливати на їх вихідні параметри ( том. 2 а.с. 114 - 121). Дані висновки експерта являються належними та допустимими доказами, підтверджують факт знаходження системи рульового керування та робочої гальмівної системи автомобіля «ВАЗ-21112» державний номерний знак НОМЕР_2 до моменту виникнення події даної дорожньо-транспортної пригоди в функціонально-дійовому стані, при якому були відсутні які-небудь несправності, що б могли впливати на їх вихідні параметри, однак жодним чином не доводять того факту, що обвинуваченим в даній дорожній обстановці було порушено вимоги ПДР.

Ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24 вересня 2015 року скасовано постанову ст. слідчого ОСОБА_23 про відмову в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 про необхідність провести повторного слідчого експерименту, так як при проведенні слідчого експерименту по справі 19.02.2015 року події ДТП слідчим не було враховано зауважень ОСОБА_7 на невідповідність фар та світла в автомобілі з яким сталось ДТП та на забрудненість скла в автомобілі і не роз'яснено його права мати захисника, так як слідчий експеримент 19 лютого 2015 року проводився в обстановці, яка не в повній мірі відповідала тій, яка була на момент зіткнення транспортних засобів. Зазначеною ухвалою слідчого судді зобов'язано слідчого провести слідчий експеримент. В ч.5 ст. 124 Конституції України зазначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. В ч.2 ст. 21 КПК України зазначено, що вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов'язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Але стороною обвинувачення не виконана ухвала слідчого судді від 24 вересня 2015 року і без проведення слідчого експерименту при умовах максимально наближених до події, кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 було направлено до суду.

Дослідивши надані сторонами докази з точки зору належності, допустимості, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд приходить до

висновку, що надані прокурором докази в суді не доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно п.19 абз. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», зазначено, що визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.62 Конституції обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом. Докази повинні визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами.

Доведення вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим покладається на сторону обвинувачення, адже відповідно до ч.2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

На підставі ч.4 даної статті КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Виправдувальний вирок згідно зі ст. 373 ч.1 КПК України, ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 КПК України.

Покази допитаних в судовому засіданні потерпілого і свідків підтверджують факт ДТП 05.02.2013 року, час, місце, обставини ДТП та наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_2, але не доказують вини ОСОБА_21

Протоколи огляду місця події від 06.02.2013 р. ( том.2 а.с.39-40), витяг з кримінального провадження № 12013260180000188 від 06.02.2013 р. ( том. 2 а.с. 68), рапорт чергового Ніжинського МВ від 05.02.2013 р. ( том. 2 а.с. 69), результати токсичного дослідження № 169 від 08.02.2013 р. ОСОБА_2 ( том.2 а.с.70), висновок медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'янінння ОСОБА_7 від 05.02.2013 р. ( том. 2 а.с. 71), постанова про визнання предметів речовими доказами від 11.02.2013 р. ( том.2 а.с. 79), протокол огляду транспортного засобу автобуса ПАЗ-32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 від. 13.02.2013 р. та фототаблиця до нього ( том. 2 а.с. 80 - 84), протокол огляду транспортного засобу автомобіля ВАЗ-21112 д.р.н. НОМЕР_2 від 13.02.2013 року та фототаблиця до нього ( том. 2 а.с. 88 -93), висновок судово -медичної експертизи № 75 від 04.03.2013 р. - 13.03.2013 р. ОСОБА_2.( том.2 а.с. 95 - 96 ), висновок експерта № 59 від 12.03.2013 р.( том.2 а.с.114-121), висновок комісійної судово-медичної експертизи № 159 від 19.06.2015 р. - 05.08.2015 р. ( том. 2 а.с. 160 - 163), свідчать лише про місце і час ДТП, наявність механічних пошкоджень автомобілів, характер та причини несправностей автомобіля, наявність тілесних ушкоджень від ДТП в потерпілого і не є доказом вини ОСОБА_7 у скоєнні ДТП.

Надані прокурором та досліджені в суді інші докази, а саме: схема пригоди від 05.02.2013 р. ( том.2 а.с. 41), фототаблиця до схеми пригоди від 05.02.2013 р. ( том. 2 а.с. 42 - 45 ), висновок експерта № 54 від 14.02.2013 р. ( том.2 а.с. 98 - 112), протокол

проведення слідчого експерименту від 02.08.2013 року ( том. 2 а.с. 122 - 125), висновок експерта № 569 від 04.01.2014 року ( том. 2 а.с. 127 - 131 ), протокол проведення слідчого експертименту від 19.02.2015 року ( том.2 а.с. 132 - 134), висновок експерта № 96 від 11.03.2015 року ( том. 2 а.с. 136 - 142), визнані судом недопустимими доказами, які не дають можливості використати їх як докази вини ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення .

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 прокурор не надав.

Це свідчить про те, що обвинувачення не зібрало належних та достатніх доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у скоєннні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України в судовому засіданні не доведена, тому ОСОБА_7 обвинуваченого за ч.1 ст. 286 КК України слід визнати невинуватим у пред'явленому обвинувачені та його виправдати, у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Оскільки суд прийшов до висновку, про невинуватість ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 286 КК України, то цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу « Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького» про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину ( том. 1 а.с.11 -13), цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину ( том.1 а.с. 16 -18), цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_7, цивільного відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія», цивільного відповідача ТОВ «АТП Відродження» про стягнення матеріальної і моральної шкоди ( том.1 а.с. 59 - 63) - слід залишити без розгляду.

Речові докази по справі автобус марки ПАЗ -32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1, переданий під розписку ТОВ «АТП-Відродження» та автомобіль ВАЗ-21112 д.р.н НОМЕР_2 ( том. 2 а.с. 79 ), залишити автобус марки ПАЗ -32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 - ТОВ «АТП-Відродження», автомобіль ВАЗ-21112 д.р.н НОМЕР_2 - повернути потерпілому ОСОБА_2.

Процесуальні витрати по справі: вартість проведених по справі експертиз № 54 від 14.02.2013 року, № 59 від 12.03.2013 року, № 433 від 25.10.2013 року, № 569 від 04.01.2014 року, № 96 від 11.03.2015 року - слід віднести на рахунок держави.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 не обирався.

Керуючись ст. ст. 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

З А С У Д И В :

ОСОБА_7 обвинуваченого за ч.1 ст. 286 КК України визнати невинуватим у пред'явленому обвинувачені та його виправдати, у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Комунального лікувально-профілактичного закладу «Ніжинська центральна міська лікарня ім. М. Галицького» про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину - залишити без розгляду.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Чернігівської міської лікарні № 2 Чернігівської міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину - залишити без розгляду.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 до ОСОБА_7, цивільного відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія», цивільного відповідача ТОВ «АТП- Відродження» про стягнення матеріальної і моральної шкоди - залишити без розгляду.

Речові докази по справі автобус марки ПАЗ -32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1, переданий під розписку ТОВ «АТП-Відродження» та автомобіль ВАЗ-21112 д.р.н НОМЕР_2, залишити автобус марки ПАЗ -32054-СПГ д.р.н. НОМЕР_1 - ТОВ «АТП-Відродження», автомобіль ВАЗ-21112 д.р.н НОМЕР_2 - повернути потерпілому ОСОБА_2.

Процесуальні витрати по справі: вартість проведених по справі експертиз № 54 від 14.02.2013 року, № 59 від 12.03.2013 року, № 433 від 25.10.2013 року, № 569 від 04.01.2014 року, № 96 від 11.03.2015 року - віднести на рахунок держави.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя М.М. Марченко