Рішення № 56748908, 24.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/635/16

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Фальчука В.П., Таварткілалзе О.М.,

з участю секретаря судового засідання - Книгиницького О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Єгорова Дмитра Сергійовича на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2015 року,-

встановила:

25.03.2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовними вимогами в яких просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку суму боргу за кредитним договором № 014/0075/82/75867 від 04.07.2007р.у розмірі 34053,16 доларів США - як заборгованість за кредитним договором, суму боргу за нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 3362,42 доларів США, пеню за прострочення кредиту та відсотків у розмірі 3229,42 доларів США, а всього заборгованість у розмірі 40 644,73 доларів США, що в гривневому еквіваленті на час пред'явлення позову складає 526 509,91 гривень.

Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_3 не виконав прийняті на себе зобов'язання по кредитному договору, внаслідок чого у нього виникла перед Банком заборгованість у розмірі зазначеному вище. Оскільки ОСОБА_4, як поручитель,за договором поруки не виконала прийняті на себе зобов'язання, позивач просить стягнути заборгованість по кредиту з відповідачів в солідарному порядку. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 34053,16 доларів США, відсотки за користування кредитом в розмірі 3 362,15 доларів США, пеню в розмірі 3 229,42 доларів США. Вирішено стягнення заборгованості зазначеної в доларах США проводити в гривневому еквіваленті по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України на день проведення оплати по поверненню боргу. В частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Єгоров Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та не правильне застосування матеріального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2015 року в частині відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, згідно якого стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором.

Вимоги апеляційної скарги Єгоров Д.С. обґрунтовував тим, що п.4.1. Договору поруки встановлено строк дій цього договору, а саме до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, банк реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, надіславши 03.09.2014 року відповідна вимоги до позичальника та поручителя, тобто строк дії договору поруки на момент пред'явлення позову не сплив. Крім того, Єгоров Д.С. зазначає, що п.7 Додаткової угоди до кредитного договору передбачено застосування строку давності до всіх правовідносин, пов'язаних з виконанням кредитного договору, тривалістю у 70 років.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення районного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору №014/0075/82/75867 від 04.06.2007 року ОСОБА_3 отримав від Банка кредитні грошові кошти в розмірі40 800 доларів США, строком користування до 04.06.2017 року. Отримавши грошові кошти ОСОБА_3 в свою чергу прийняв на себе зобов'язання повернути кредит у повному обсязі та сплатити за його користування 13,75 % річних (п.1.4 договору). Факт отримання грошових коштів ОСОБА_3 сторонами не заперечувався.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 був укладений Договір поруки № 014/0075/82/75867/1 від 04.06.2007 року, згідно якого ОСОБА_4 прийняла на себе зобов'язання відповідати перед Банком за належне виконання зобов'язань прийнятих ОСОБА_3 по кредитному договору № 014/0075/82/75867 від 04.06.2007 року, в тому числі і за додатковою угодою від 06.06.2010 року. Зазначеним договором була встановлена солідарна відповідальність боржника і поручителя перед кредитором (п.2.1. договору), що відповідає вимогам ч.2 ст. 554 ЦК України.

В наступному між Банком та ОСОБА_3 10.07.2009 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору №014/0075/82/75867 від 04.06.2007 року за умовами якої сторони тимчасово на період з 10.07.2009 року по 09.07.2010 року зменшили розмір щомісячного платежу по кредитному договору.

06.08.2010 року між Банком та ОСОБА_3, за згодою ОСОБА_4, було укладено та підписано додаткову угоду до кредитного договору від 04.06.2007 року за умовами якої була збільшена сума процентів (підвищена), збільшений строк погашення кредиту до 04.06.2027 року із визначенням нової редакції графіку погашення кредитної суми та процентів щомісяця.

Згідно п.6.5. кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повного повернення Кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим Договором, а також відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання або неналежного виконання Позичальником та/або його поручителями умов цього Договору.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 належним чином не виконував умови кредитного договору по поверненню кредитних грошових коштів, а саме зробивши останній платіж 25.03.2014 року в розмірі 80,89 доларів США на погашення кредиту та 399,11 доларів США на погашення процентів. Починаючи з 15.04.2014 року у ОСОБА_3 перед банком виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 04.11.2014 року склала 34053,16 доларів США - як заборгованість за кредитним договором, сума боргу за нарахованими відсотками за користування кредитом у розмірі 3362,42 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи (а.с. 8-11).

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.525 ЦПК України, одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 3 цієї же статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

При встановлених обставинах, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що пред'явлені позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь Банку суми заборгованості за кредитом та відсотками підлягають задоволенню.

Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Відмовляючи у вимогах про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_4, районний суд виходив з того, що строк виконання основного зобов'язання настав після несплати ОСОБА_3 чергового платежу (квітень 2014 року), тоді як банк звернувся з позовом до суду 25.03.2015 року і тому позовна вимога до поручителя пред'явлена поза шестимісячним строком, який передбачено ч.4 ст.559 ЦК України, як підставу припинення поруки.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Частиною 1 статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткові (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Пунктом 4.1. Договору поруки №014/0075/82/75867/1 від 04.06.2007 року встановлено, що порука припиняється, якщо Кредитор в межах трирічного терміну з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя.

Відповідно до роз'яснень п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Пред'явлення вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

03.09.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була направлена ОСОБА_3 вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, копія якої та докази її направлення та отримання останнім міститься в матеріалах справи (а.с. 45, 107, 108, 111- 113), згідно якої банк вимагав дострокового повернення кредиту у повному обсязі та сплатити нараховані відсотки за користуванням кредитом та інші платежі протягом 60 календарних днів з дати цієї вимоги, тобто відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України встановив боржнику новий строк виконання основного зобов'язання - 29.11.2014 року.

Крім того, 03.09.2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» була направлена ОСОБА_4 вимога про виконання грошових зобов'язань за договором поруки, копія якої та докази її направлення міститься в матеріалах справи (а.с.46 109, 110, 114, 115).

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 України строку виконання основного зобов'язання передбачений пунктом 4.1. Договору поруки від 04.06.2007 року трирічний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивач звернувся до суду з позовом 25.03.2015 року, тобто в межах трирічного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання колегія суддів дійшла до висновку що відсутні підстави вважати поруку ОСОБА_4 такою, що припинена.

Разом з тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про стягненні суми пені за прострочення кредиту та відсотків у розмірі 3229,42 доларів США, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зміни рішення районного суду в частині стягнення суми пені за прострочення кредиту та відсотків та ухвалення в цій частині нового рішення про стягнення цієї пені у національній валюті України - гривні у розмірі 32572,97 грн.

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, вирішуючи питання про стягненні суми пені за прострочення кредиту та відсотків і безпідставно відмовив у задоволені позовних вимог про солідарне про солідарне стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про солідарне стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором та стягнення суми пені за прострочення кредиту та відсотків у національній валюті України.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в рівних частках з ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308, 309 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» Єгорова Дмитра Сергійовича - задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2015 року у частині відмови у задоволені позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, стягнення з ОСОБА_3 пені та розподілу судових витрат - скасувати та у цій частині ухвалити нове.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором в розмірі 34053,16 доларів США, відсотки за користування кредитом в розмірі 3 362,15 доларів США, пеню в розмірі 32527,97 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судовий збір у розмірі 7673,40 грн. у рівних частках.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: В.П.Фальчук

О.М.Таварткіладзе