Рішення № 56743629, 15.03.2016, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/10822/15-ц

Провадження №2/428/517/2016

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Сєвєродонецький міський суд

Луганської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) м. Яворів Львівської області про стягнення матеріального збитку, моральної шкоди та судових витрат ,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) м. Яворів Львівської області про стягнення матеріального збитку, моральної шкоди та судових витрат, мотивуючи дані вимоги тим , що 17.04.2015р., приблизно о 17-45год., водій-кухар військової частини А0998 молодший сержант ОСОБА_3, 22.06.1975р.н., керуючи військовим автомобілем УРАЛ 4320, шасі №093487, 1988р.в., р.н. 2085 Р9, який належить військовій частині А 0998, яка розташована за адресою: 81002, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, рухаючись по вул. Богдана Ліщини м. Сєвєродонецька Луганської області по другорядній дорозі у напрямку м. Лисичанська у порушення вимог п. 16.11 ПДД, ігноруючи вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», що встановлений перед нерегульованим перехрестям із проспектом Хіміків м. Сєвєродонецька, не надав перевагу в русі автомобілю НОМЕР_1 під керуванням позивача ОСОБА_1, що рухався по проспекту Хіміків до перехрестя з вул. ОСОБА_4, перед яким встановлений дорожній знак 2.3 «Головна дорога». Незважаючи на гальмування автомобіль під керуванням ОСОБА_1 зіштовхнувся із лівою боковою поверхнею автомобіля УРАЛ 4320. Внаслідок ДТП позивач ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, з якими був госпіталізований, а його автомобіль отримав механічні ушкодження. Вказані тілесні ушкодження відносяться до категорії легких тілесних пошкоджень з короткочасним розладом здоровя, оскільки фактичний розлад здоровя склав 13 днів. При цьому вартість лікування позивача ОСОБА_1 склала 4630,56грн.. Згідно з висновком експерта величина матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача ОСОБА_1 складає 74374,40грн.. Вартість проведення даної експертизи склала 550грн.. Таким чином, внаслідок неправомірних дій водія ОСОБА_3, які виразилися в порушенні ПДР при управлінні вантажним автомобілем, позивачу ОСОБА_1 було спричинено матеріальний збиток у розмірі 79554,96грн.. Крім того, позивачу ОСОБА_1 було заподіяно моральну шкоду у розмірі 50000грн., яка полягає у завданні йому фізичного болю і страждань у звязку з ушкодженням його здоровя, а також душевні страждання стосовно ушкодження автомобіля та неможливості протягом тривалого часу користуватись автомобілем за призначенням. До того ж оскільки позивач ОСОБА_1 не має юридичної освіти, то він поніс витрати на правову допомогу у розмірі 3350грн.. Тому, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача військовою частини А 0998 на його користь матеріальний збиток у сумі 79554,96грн., моральну шкоду у сумі 50000грн., витрати на юридичну допомогу у сумі 3350грн. та судовий збір у розмірі 1295,55грн..

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву, про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) м. Яворів Львівської області у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив. В матеріалах справи наявні заперечення, які мотивовано тим, що водій автомобіля УРАЛ 4320 ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП був не працівником ОСОБА_2 частини польова пошта В4680, а військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, і на даний час звільнений з військової служби у звязку з демобілізацією. Враховуючи складну оперативну обстановку в районах зіткнень з противником 17.04.2015р. водій автомобіля УРАЛ 4320 був направлений на склади для отримання боєприпасів і подальшого доставлення їх на позиції, а отже, враховуючи обставини, він мусив діяти оперативно. Перетинаючи перехрестя, на якому сталося ДТП, ОСОБА_3 не мав зможливості здійснити екстрене гальмування, оскільки воно могло потягнути за собою більш тяжкі наслідки. Крім того, медичним освідченням ОСОБА_3 на стан спяніння було встановлено відсутність даного факту. Позивачем ОСОБА_1 не було надано жодних медичних документів про характер та причини отриманих травм, про хід лікування та належних доказів щодо витрат у розмірі 4630,56грн. на дане лікування. Також позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів наявності моральної шкоди. З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважає, що оскільки водій не перебував з відповідачем у трудових відносинах, то відповідачем по даній справі має бути водій,який скоїв ДТП, а саме ОСОБА_3, а тому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

У звязку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України не здійснювалось.

Оскільки позивач ОСОБА_1 в поданій до суду заяві не заперечував проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, судом 15.03.2016р. на підставі ст.ст.224, 225 ЦПК України було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 3 і 4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тобто, при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, це судове рішення є обов'язковим для суду лише щодо з'ясування питань, чи мали місце такі дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Інші, прийняті в рамках кримінальної справи, постанови оцінюються судом згідно з положеннями ст. 212 ЦПК України. На підтвердження висновку суду щодо розміру збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі, необхідно також вказати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Стаття 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка володіє таким джерелом на відповідній правовій підставі. Право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної та юридичної особи, згідно з вимогами ч. 3 ст. 386 ЦК України має власник.

Крім того, у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року надано приблизний перелік власникив джерел підвищеної небезпеки, до яких, зокрема, належать власники джерел підвищеної небезпеки (кооперативи, акціонерні товариства, громадяни тощо); організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління (державні підприємства та установи); організації та громадяни, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі відповідних договорів (договору оренди, підряду); громадяни, які мають доручення на керування транспортним засобом; організації, що володіють джерелами підвищеної небезпеки на підставі адміністративного акта про передачу їх у тимчасове користування.

В постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року та в узагальненні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 - 2011 роках, зазначено, що відповідачем за таких правовідносин виступають: власник транспортного засобу; винна особа-власник транспортного засобу; винна особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом; власник (власник) транспортного засобу, недбалість якого сприяла неправомірному заволодінню ним; роботодавець - за шкоду, завдану працівником під час виконання трудових обов'язків; страхова компанія - за шкоду, завдану застрахованою особою; батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники, чоловік (дружина) у випадках, передбачених ст. ст. 1178, 1179, 1183,1186 ЦК України та ст. ст. 1187, 1188 ЦК України. У свою чергу матеріальна або фактична ознака власника джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечними об'єктами. У разі, якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без належного юридичного оформлення (наприклад, управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього власника, і саме він нестиме відповідальність за заподіяну шкоду. Тобто, як правило, обидві ознаки власника небезпечного об'єкта повинні мати місце, крім випадків, передбачених законом.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Винятки із цього правила встановлено ч. 3, ч. 5 ст. 1187 ЦК України, згідно з якими особа, яка на відповідній правовій основі володіє транспортним засобом (власник, орендар, підрядник тощо), звільняється від обов'язку відшкодування шкоди, завданої транспортним засобом у випадках неправомірного заволодіння третьою особою транспортним засобом, завдання шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що власника небезпечного об'єкта буде зобов'язано відшкодувати шкоду незалежно від вини цієї особи. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні власники об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння бойова та інша техніка, боєприпаси. Стаття 2 вказаного закону передбачає, що Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування. Також, Постановою КМ України від 04 серпня 2000 року № 1225 «Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах» визначається порядок ведення обліку і зберігання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, його списання та використання. Пункт 3 вказаного Положення зазначає, що «Міноборони, як центральний орган управління Збройних Сил, закріплює згідно із законодавством військове майно за військовими частинами на праві оперативного управління, про що ним видаються відповідні акти». ОСОБА_2 частини використовують закріплене за ними військове майно виключно за його цільовим та функціональним призначенням (п.5 вказаного Положення).

В п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №7 від 08 липня 1994 року, №11 від 30 вересня 1994 року, №15 від 25 травня 1998 року, №9 від 24 жовтня 2003 року) вказано, що під власником джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.

Відповідно до п. 4 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6, не вважається власником джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки, в зв'язку з трудовими відносинами з власником цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо). Така особа може бути притягнута до відповідальності лише самим власником джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які між ними склалися.

Згідно з роз'ясненнями п. 5 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України під час розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди за ст.1172 ЦК України, суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст.1166 ЦК України, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків незалежно від того, яким саме працівником цієї організації (постійним, сезонним, тимчасовим, за трудовим договором чи на інших умовах) вона була. Факт наявності між власником та особою, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки, трудових відносин має бути підтверджений належними доказами (первинними документами, довідкою Фонду соціального страхування на випадок безробіття, довідкою органу Державної податкової служби України тощо). Не впливають на виникнення обов'язку власника джерела підвищеної небезпеки з відшкодування заподіяної ним шкоди наступні обставини: 1) в який час було вчинено заподіяння шкоди - службовий або неслужбовий; 2) чи було джерело підвищеної небезпеки ввірено працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків, або він самовільно, неправомірно використав його у своїх особистих цілях.

Відповідно до ст.22, 1166 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з роз'ясненнями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди, як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну. У разі, коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Положення ст. 1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди. Також, у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу. Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Можливість і підстави компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав особи, закріплено у вказаній статті, а також у ст.ст. 1167,1168 ЦК України.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії повідомлення ТВО командира військової частини польова пошта В4680 ОСОБА_5 №17080 від 03.12.2015р., відповідно до директиви Генерального штабу Збройних Сил України від 16.05.2014р. №03890 та на підставі наказу командира частини від 10.06.2014р. №478 військова частина А0998 з 11.06.2014р. перейшла на найменування військова частина польова пошта В4680. Відповідно до копії витягу із наказу командира 24 окремої механізованої бригади №113 від 21.05.2014р., відповідно до мобілізаційного плану зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначено молодшого сержанта ОСОБА_3, призваного Бродівським РВК Львівської області 21.05.2014р. водієм-кухарем 4 господарчого відділення взводу забезпечення роти матеріального забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення бригади. Відповідно до Витягу із наказу командира 24 окремої механізованої бригади №123 від 02.06.2014р., вважати, що молодший сержант ОСОБА_3 з 02.06.2014р. приступив до виконання службових обовязків за посадою водія-кухаря господарчого відділення взводу забезпечення роти матеріального забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення бригади. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №23 від 04.07.2014р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія-кухаря, вважати таким, що вибув у відрядження у базовий табір «Сармат» у розпорядження керівника антитерористичного центру 04.07.2014р. для виконання завдань за призначенням та рахувати учасником антитерористичної операції. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини-польова пошта В4680 №82 від 05.09.2014р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія-кухаря роти матеріального забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення, вважати таким, що прибув з відрядження і приступив до виконання службових обовязків та з 05.09.2014р. припинив участь в антитерористичній операції. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №174 від 05.12.2014р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія-кухаря роти матеріального забезпечення батальйону матеріально-технічного забезпечення, зараховано у розпорядження командувача військ оперативного командування «Північ». Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №175 від 08.12.2014р., молодшого сержанта ОСОБА_3 вважати самовільно залишивши частину. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №17 від 19.01.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3 вважати таким, що повернувся. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №32 від 05.02.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3 з 05.02.2015р. вважати таким, що приступив до виконання службових обовязків за посадою водія автомобільного взводу підзводу продовольства і військово-технічного майна роти матеріального забезпечення військової частини військової частини польова пошта В4680. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №50 від 03.03.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія роти матеріального забезпечення, з 03.03.2015р. вважати таким, що вибув у відрядження у місто лисичанськ Луганської області для виконання завдань за призначенням. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №73 від 25.03.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія роти матеріального забезпечення рахувати таким, що залучається до безпосередньої участі в антитерористичній операції з 05.0.32015р.. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №113 від 20.05.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3, водія роти матеріального забезпечення, вважати таким, що прибув з району виконання завдань за призначенням, станція імені ОСОБА_6 Луганської області і приступив до виконання службових обовязків, з 17.05.2015р. припинив участь в антитерористичній операції. Відповідно до копії витягу із наказу командира військової частини польова пошта В4680 №131 від 09.06.2015р., молодшого сержанта ОСОБА_3 звільнено наказом командира військової частини польова пошта В4680 від 14.05.2015р. №89-РС у запас за пунктом «є». Відповідно до копії постанови ОСОБА_2 прокуратури Луганського гарнізону сил антитерористичної операції про закриття кримінального провадження від 21.08.2015р., 17.04.2015, приблизно о 17.45 год., водій-кухар військової частини А0998 молодший сержант ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, керуючи військовим автомобілем УРАЛ 4320, шасі № 093487, 1988 року випуску, реєст¬раційний номер 2085 Р9, належним військовій частині А 0998 (81002, Львівська обл., Яворівський район, м. Яворів), рухаючись по вулиці Богдана Ліщини м. Сєвєродонецьк (другорядна дорога) у напрямку м. Лисичанська, у порушен¬ня вимог п. 16.11. «Правил дорожнього руху», ігноруючи вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», що встановлений перед нерегульованим перехрестям (світлофори у вимкненому стані) із проспектом Хіміків м. Сєвєродонецька, не надав перевагу в русі автомобілю НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, що рухався по проспекту Хіміків до перехрестя із вул. ОСОБА_4, перед яким встановлений дорож¬ній знак 2.3 «Головна дорога». Незважаючи на гальмування, автомобіль НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 зіштовхнувся із лівою боковою поверхнею автомобіля УРАЛ 4320. У наслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі ДТП) ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, з якими був госпіталізований. Автомобіль "ВАЗ 21099" р.н. НОМЕР_3 отримав механічні пошко¬дження. Після ДТП на вимогу працівників міліції молодший сержант ОСОБА_3 посвідчення водія не пред'явив, від проходження освідування на предмет вживання алкогольних напоїв відмовився. Згідно висновку від 17.04.2015 № 347/2809 багатопрофільної лікарні м. Сєвєродонецька у ОСОБА_1 ознак сп'яніння не виявлено. Згідно висновку автотехнічної експертизи від 26.06.2015 № 70, з техніч¬ної точки зору дії водія «Урал 4320» невідповідні технічним вимогам пункту 16.11. Правил дорожнього руху знаходилися в причинному зв'язку із ДТП. Згі¬дно цієї ж експертизи, з технічної точки зору в діях водія автомобіля ВАЗ 21099 невідповідностей технічним вимога пунктів Правил дорожнього руху, які б знаходилися в причинному зв'язку із ДТП не встановлено. На підставі вищевикладеного постановлено закрити кримінальне провадження № 12015130370001047 від 17.04.2015 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 415 КК України, у зв'язку з відсут¬ністю у діях ОСОБА_3 складу вказаного злочину. Відповідно до копії висновку експерта Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи (експертиза за матеріалами справи) №48/47, виявлені у ОСОБА_1П тілесні ушкодження: (забійна рана правої тім'яної частини голови, садна правої вушної раковини, забій грудної клітини справа, черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку), утворились у результаті взаємодії з твердими предметами, що могло мати місце в строк і за встановлених обставин ДТП. Вказані тілесні ушкодження відносяться до кате¬горії легких тілесних пошкоджень з короткочасним розладом здоров'я, оскільки фактичний розлад здоров'я склав 13 днів. Відповідно до копії висновку ТОВ «Ленкор» №184 від 07.09.2015р. експертного автотоварознавчого дослідження по оцінці шкоди, завданої власнику транспортного засобу, вартість шкоди, завданої власнику автомобіля НОМЕР_4, ідентифікаційний номер (VIN) XTA21099012890005, на момент ДТП визначається рівною ринкової вартості та складає 74374,40грн.. Відповідно до копії квитанції ТОВ «Ленкор» до приходного касового ордеру №121 від 07.09.2015р., прийнято від ОСОБА_1 550грн. за послуги з проведення авто товарознавчого дослідження з визначення вартості матеріальної шкоди за договором №37 від 23.07.2015р.. Відповідно до товарних чеків та фіскальних чеків, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 53-68,72), ОСОБА_1 за період з 17.04.2015р. по 29.04.2015р. було витрачено грошові кошти на лікування у загальному розмірі 4360,56грн.. Відповідно до договору на надання юридичної допомоги від 16.10.2015р., адвокат ОСОБА_7 та ОСОБА_1 уклали договір про надання правової допомоги у якості представника цивільного позивача по цивільній справі, яка знаходиться в провадженні Сєвєродонецького міського суду. Відповідно до квитанції адвоката ОСОБА_7 №31 на отримання грошей від 16.10.2015р., прийнято від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3350грн. за складання позовної заяви та за участь у справі.

Таким чином, судом було встановлено, що

автомобіль УРАЛ 4320, шасі № 093487, 1988 року випуску, реєст¬раційний номер 2085 Р9, є належним військовій частині А 0998 (Польова пошта В4680, 81002, Львівська обл., Яворівський район, м. Яворів), вона володіє цим об'єктом в силу права оперативного управління. Власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє. ОСОБА_2 частина А 0998 (Польова пошта В4680) знаходиться у складі Збройних Сил України і є юридичною особою. Вказаний транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_3 скоїв ДТП, перебуває на обліку у військовій частині А 0998 (Польова пошта В4680). Тобто, відповідальність за шкоду, спричинену військовослужбовцем - солдатом ОСОБА_3, повинна нести військова частина А 0998 (Польова пошта В4680), на обліку та у оперативному управлінні якої перебуває джерело підвищеної небезпеки - А 0998 (Польова пошта В4680). Під час скоєння вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_3 керував автомобілем за наявності належних правових підстав. Доказів неправомірності заволодіння ОСОБА_3 транспортним засобом, як під час розгляду кримінального провадження на досудовому провадженні, так і в даному судовому засіданні не здобуто. Частина 1 ст.1172 ЦК України передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Тому, саме на власника автомобіля - відповідача по справі, ОСОБА_2 частину А 0998 (Польова пошта В4680), покладається відповідальність за відшкодування шкоди, завданої позивачам, оскільки він не надав суду належних доказів, що автомобіль УРАЛ 4320, шасі № 093487, 1988 року випуску, реєст¬раційний номер 2085 Р9, на час дорожньо-транспортної пригоди на будь-якій правовій підставі знаходився у володінні іншої особи. Наявність вини військовослужбовця ОСОБА_3 вбачається з копії постанови ОСОБА_2 прокуратури Луганського гарнізону сил антитерористичної операції про закриття кримінального провадження від 21.08.2015р.. Відповідачем по справі військовою частиною А 0998 (Польова пошта В4680) не надано суду доказів притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за вчинене ДТП. Посилання відповідача військової частини А 0998 (Польова пошта В4680) стосовно того, що ОСОБА_3 не мав можливості здійснити екстрене гальмування, оскільки воно могло потягнути за собою більш тяжкі наслідки не може бути прийнято судом до уваги як належним та допустимий доказ по справі, оскільки він жодним чином не підтверджений. Також матеріалами справи встановлено, що позивачу ОСОБА_1 внаслідок скоєного ОСОБА_3 ДТП було спричинено легкі тілесні пошкодження з короткочасним розладом здоровя тривалістю 13 днів. Причинно-наслідковий зв'язок між ДТП та розладом здоровя позивача ОСОБА_1 підтверджено наявним в матеріалах справи висновком експерта Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи №48/47 від 12.08.2015р..

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 частини А 0998 (Польова пошта В4680) матеріального збитку у загальному розмірі 79554,96грн. суд зазначає наступне. Обгрунтовуючи заявлену вимогу позивач ОСОБА_1 вказує, що дана сума складається з: 74374,40грн. величина матеріальних збитків, завданих автомобілю; 550грн. вартість проведення експертизи щодо оцінки матеріальних збитків; 4630,56грн. вартість лікування. Грошова сума у розмірі 74374,40грн. підтверджена копією висновку ТОВ «Ленкор» №184 від 07.09.2015р. експертного автотоварознавчого дослідження по оцінці шкоди, завданої власнику транспортного засобу. Вартість лікування позивача ОСОБА_1 у розмірі 4630,56грн. за період з 17.04.2015р. по 29.04.2015р. також підтверджена товарними чеками та фіскальними чеками, які знаходяться в матеріалах справи (а.с. 53-68,72). При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносяться витрати повязані з проведенням судових експертиз, а дослідження ТОВ «Ленкор» за договором з позивачем ОСОБА_1 не є судовою експертизою, а тому вимога позивача ОСОБА_1 щодо стягнення вартості проведення експертизи у розмірі 550грн. не підлягає задоволенню. Однак, оскільки сторонами не було заявлено клопотань про проведення судової експертизи, то проведене ТОВ «Ленкор» за договором з позивачем ОСОБА_1 дослідження відповідно до положень ст.. 64 ЦПК України має доказове значення та відповідає вимогам належності та допустимості доказів. З огляду на зазначене суд вважає за доцільне задовольнити дану вимогу частково, стягнути з відповідача ОСОБА_2 частини А 0998 (Польова пошта В4680) на користь позивача ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у загальному розмірі 79004,96грн., яка складається з: 74374,40грн. величина матеріальних збитків, завданих автомобілю; 4630,56грн. вартість лікування.

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 частини А 0998 (Польова пошта В4680) моральної шкоди у розмірі 50000грн. суд зазначає наступне. Суд вважає, що дійсно позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичному болю і стражданнях у звязку з ушкодження здоровя, а також душевних стражданнях, пережитих ними у зв'язку із самим фактом пошкодження належного йому майна, оскільки, користування автомобілем протягом тривалого часу за призначенням не було можливим, що порушувало нормальні життєві звязки позивача ОСОБА_1. Оцінюючи розмір відшкодування позивачу ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує характер та обєм його фізичних, душевних, психічних страждань, враховує вказані позивачем ОСОБА_1 та встановлені судом обставини характеру спричиненої моральної шкоди позивачу та, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, вважає можливим стягнути з відповідача на його користь 1000грн. в якості моральної шкоди завданої позивачу ОСОБА_1 внаслідок ушкодження здоровя та спричинення матеріальної шкоди.

Стосовно позовної вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 частини А 0998 (Польова пошта В4680) на його користь судових витрат у загальному розмірі 4645,55грн., що складається з: 3350грн. витрати на правову допомогу та 1295,55грн. сплачений судовий збір по справі, суд вважає, що дана позовна вимога підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ч.1, п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу. Сума сплачених позивачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 3350грн. документально підтверджена в матеріалах справи. Стосовно стягнення на користь позивача сплаченого судового збору у розмірі 1295,55грн., суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. З огляду на вищевказане, з відповідача ОСОБА_2 частини А 0998 (Польова пошта В4680) на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у загальному розмірі 4150,04грн., які складаються з: 3350грн. витрати на правову допомогу та 800,04грн..

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що обставини викладені позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог знайшли своє часткове підтвердження в матеріалах справи, а тому позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) м. Яворів Львівської області про стягнення матеріального збитку у сумі 79554,96грн., моральної шкоди у сумі 50000грн., витрат на юридичну допомогу у сумі 3350грн. та судового збору у розмірі 1295,55грн. підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10,11,60, 61, 64, 88, 212-215, 223 , 224-226 ЦПК України , ст. ст. 22, 23, 1166, 1172, 1187 ЦК України , суд , -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) м. Яворів Львівської області про стягнення матеріального збитку у сумі 79554,96грн., моральної шкоди у сумі 50000грн., витрат на юридичну допомогу у сумі 3350грн. та судового збору у розмірі 1295,55грн. задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) (81000, м. Яворів Львівської області, вул. Ів. Хрестителя, код 07652444) на користь ОСОБА_1 ( 07.03.1983р.н., і.н. НОМЕР_5) суму матеріальної шкоди у загальному розмірі 79004,96грн., яка складається з: 74374,40грн. величина матеріальних збитків, завданих автомобілю; 4630,56грн. вартість лікування.

Стягнути з ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) (81000, м. Яворів Львівської області, вул. Ів. Хрестителя, код 07652444) на користь ОСОБА_1 ( 07.03.1983р.н., і.н. НОМЕР_5) 1000грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 частини А0998 (польова пошта В4680) (81000, м. Яворів Львівської області, вул. Ів. Хрестителя, код 07652444) на користь ОСОБА_1 ( 07.03.1983р.н., і.н. НОМЕР_5) судові витрати у загальному розмірі 4150,04грн., які складаються з: 3350грн. - витрати на правову допомогу та 800,04грн. сума сплаченого судового збору по справі.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя