Ухвала суду № 56723134, 24.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м. Київ К/800/49317/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі № 826/6501/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфера-Плюс»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 Товариством до суду заявлено позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2013 № 0000152250/788, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на суму 90 778,02 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 22 694,50 грн., № 0000162250/787, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 86 455,27 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 21 613,81 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а отже позивачем неправомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з контрагентом - ТОВ «Трейд - Лаб».

Натомість суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Трейд-Лаб» за період діяльності з 01.03.2012 по 31.03.2012, I квартал 2012 року, за результатами якої складено акт від 09.01.2013 № 32/2250/32824011 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 90 778,02 грн. та ПДВ, на суму 86 455,27 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що згідно акту перевірки від 16.07.2012 №1134/22-60/37227110 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Трейд-Лаб» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.03.2012 по 30.04.2012» зазначений контрагент не знаходиться за юридичною адресою, немає трудових та матеріальних ресурсів, свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.06.2012, не декларував податкових зобов'язань за господарськими операціями з позивачем, а отже контролюючий орган дійшов висновку, що укладений позивачем з такими контрагентом правочин спрямований лише на ухилення від сплати податків, не має реального характеру та є нікчемним, а отже вищезазначене свідчить, що господарські операції з вказаним контрагентом фактично не спричинили реального настання правових наслідків, зокрема, і щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними первинними документами. Це однаковою мірою стосується як витрат, пов'язаних із одержанням прибутку, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Отже, одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору постачання укладеного з контрагентом та подальше використання позивачем придбаних товарів у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, договір оренди обладнання, договір оренди нежитлового приміщення, платіжні документи).

Крім того, враховано також і правосуб'єктність сторін на час укладення спірного правочину, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договору та оформлення первинних документів, зокрема і податкових накладних, був належним учасником цивільних та господарських правовідносин та був платниками ПДВ.

Судом апеляційної інстанції також вірно зазначено, що договір поставки, укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Трейд-Лаб» містить істотні умови, зокрема, предмет визначено у п. 1 договору, п. 2.1 визначено, що ціна товару зазначається у рахунку - фактурі, п. 10.1 визначає строк дії договору, також договір містить строки поставки (п. 3), а щодо ненадання заявок на товар то п. 11.3 договору передбачено, що постачальник має право відвантажити, а покупець має право прийняти товар без заявки на підставі усного замовлення товару по телефону.

Крім того, доводи відповідача про нікчемність укладеного договору між позивачем та його контрагентом, судами як першої так і апеляційної інстанцій правомірно не прийнято до уваги, оскільки відсутність у суб'єкта господарювання (контрагента) достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів для здійснення господарської діяльності, не має своїм наслідком недійсність укладених ним правочинів чи слугувати доказом наявності у вказаного суб'єкта господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування.

Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочинів як таких, що є нікчемними, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також вважає за необхідне зазначити, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, податкового обліку, зокрема і щодо декларування та сплати податкових зобов'язань, наявності чи відсутності останнього за його місцезнаходженням, а тому допущення таких порушень контрагентом не є підставою для не включення позивачем до валових витрат та податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Також будь - яке автоматизоване співставлення не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов'язань, а тому добуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами попередніх інстанцій з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Отже, в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 по справі № 826/6501/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.М. Лосєв

А.О. Рибченко