Рішення № 56720318, 21.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1141/16 Справа № 201/7110/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ходаківський М. П. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Пономарь З.М., Черненкової Л.А.

при секретарі - Черкас Є.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» за участю третьої особи: органу опіки та піклування Жовтневої районної у м.Дніпропетровську ради про визнання недійсними договорів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся з вищезазначеним позовом до суду, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_4 разом зі своєю сім'єю були зареєстрованими у гуртожитку АДРЕСА_1. У зв'язку із відсутністю будь-яких побутових умов та аварійного стану гуртожитку, проживання за зазначеною адресою виявилося неможливим, тому фактично вони проживали у квартирі АДРЕСА_2, що належала його бабусі ОСОБА_5

Після смерті бабусі у 2000 році, квартиру у спадок отримала його мати ОСОБА_3

21 червня 2007 між ПриватБанк та його матір»ю ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 03 липня 2007 року між сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотеко держателя та договір іпотеки квартири, відповідно до яких ОСОБА_3 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що у порушення вимог ст. 224 ЦК України, ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" згода органом опіки та піклування на нотаріальне посвідчення договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя не надавалась, просив визнати недійсними вищезазначені договори.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.91-96).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати вказані договори недійсними (а.с.102-105).

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення спірних договорів права позивача порушені не були, а тому відсутність згоди органу опіки та піклування при укладанні договорів відносно нерухомого майна, не може бути підставою для визнання їх недійсними.

Проте з такими висновками погодитися повністю не можна з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3, якій на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 19 липня 2001 року належить квартира АДРЕСА_2.

21 червня 2007 між ПриватБанк (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США на умовах визначених у договорі строком до 21 червня 2017 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань, 03 липня 2007 року ОСОБА_3 уклала з ЗАТ КБ «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого передала в іпотеку банку нерухоме майно, що належить їй на праві власності, - квартиру АДРЕСА_2.

Згідно з довідками від 13 червня 2007 року та 20 червня 2007 року, виданих ЖБК «Наука», за адресою місцезнаходження предмета іпотеки, ніхто із осіб не було зареєстровано. Лише з 23 грудня 2008 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою місцезнаходження предмета іпотеки, тобто після укладення спірних договорів.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У п. 44 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно зі ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України та ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки), не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

За змістом статі 12 ЗУ "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Отже, у разі вчинення правочину стосовно нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов'язковою.

Із довідки ЖБК № 15 «Наука» від 09 березня 2016 року вбачається, що ОСОБА_2, 1990 року народження був зареєстрований з 1991 року по 29 вересня 2000 року за адресою: АДРЕСА_2. Крім того в довідці зазначено про те, що ОСОБА_2 постійно проживає за вказаною адресою починаючи з 1991 року по теперішній час (а.с.170).

Факт проживання позивача за вказаною адресою також підтверджується листом адміністрації КЗ «ДЦПМСД» №4 про знаходження дитини під наглядом дитячої поліклініки № 2, ДМКЛ №5 з 02 січня 1991 року по 24 грудня 2008 року (а.с. 191), листом директора КЗО «Спеціалізована школа № 71 художньо-архітектурного напрямку» Дніпропетровської міської ради про навчання ОСОБА_2 а з 01 вересня 2006 року по 31 травня 2008 року в цьому закладі та отримання останнім атестату про повну загальну середню освіту, де є дані про місце його проживання за вказаною адресою.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що на момент укладення договорів стосовно нерухомого майна, ОСОБА_6 мав право користування предметом іпотеки, що призводить до порушення його права на житло згідно з положеннями ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей».

Таким чином, установивши передачу в іпотеку нерухомого майна, право користування яким на час укладення спірних договорів мав неповнолітній ОСОБА_2, без погодження в установленому законом порядку з органом опіки та піклування, колегія суддів вважає необхідним визнати такі договори недійсними з підстав, визначених статтями 203, 215 ЦК України.

У зв'язку із вищезазначеним, колегія суддів вважає необхідним рішення суду з підстав зазначених у ст. 309 ЦПК України в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору про задоволення вимог іпотекодержателя та договору іпотеки скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя недійсними.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 липня 2007 року та договору іпотеки квартири від 03 липня 2007 року та ухвалити в цій частині нове рішення.

Визнати недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 03 липня 2007 року, укладений міжОСОБА_3та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Визнати недійсним договір іпотеки квартири від 03 липня 2007 року, укладений міжОСОБА_3та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 536 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: М.Ю. Петешенкова

З.М. Пономарь

Л.А. Черненкова