Рішення № 56719588, 23.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1782/16 Справа № 191/2088/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Прижигалінська Т. В. Доповідач - Котушенко С.П.

Категорія 59

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Красвітної Т.П., Романюк М.М.

при секретарі Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та зустрічним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1. Позивач вказував на те, що з 1974 року його місце проживання зареєстроване в зазначеному будинку, який належить ОСОБА_2 У травні 2015 року, останній замінив вхідні замки, не надавши йому ключів і попередив, що більше він в даному будинку проживати не буде. Посилаючись на неможливість придбання іншого житла чи оплати його оренди, позивач просив вселити його у вказаний будинок та зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у здійсненні ним права проживання та користування даним будинком.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації. В обґрунтування позову вказував на те, що він є власником вказаного будинку, в якому зареєстрований ОСОБА_3 Близько двох років останній працює в м.Джанкої, де йому виділено кімнату у гуртожитку, за місцем реєстрації він з'являється раз на 3 місяці, у зв'язку з чим будинок неодноразово грабували, він почав приходити у непридатність та руйнуватися.

Посилаючись на те, що права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідним від прав самого власника, відповідач не є членом його сім'ї, а був зареєстрований у спірному будинку як член сім'ї спадкодавця, ОСОБА_2 просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняти його з реєстрації у вказаному будинку.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року у задоволенні обох позовів відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог як постановленого з порушенням норм матеріального та процесуального права і про ухвалення нового рішення в цій частині.

В іншій частині рішення не оскаржується і у відповідності зі ст.303 ЦПК України не переглядається.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Зі справи вбачається, що раніше власником будинку по АДРЕСА_1 Дніпропетровської області була ОСОБА_4, а ОСОБА_3 проживав та був зареєстрований будинку в якості члена її сім'ї.

07 червня 2004 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Відповідно до свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом від 19 червня 2009 року ОСОБА_2 став власником вказаного будинку, а ОСОБА_3 продовжував деякий час проживати в будинку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що ОСОБА_3 проживав у будинку спочатку як член сім'ї його попереднього власника, а саме своєї матері ОСОБА_4, а після її смерті - як члени сім'ї нинішнього власника будинку ОСОБА_2; що не проживає ОСОБА_3 в будинку з травня 2015 року, тобто менше одного року, та з поважних причин, а саме: у зв'язку з відрядженнями, проведенням в будинку ремонтних робіт тощо.

Проте, на порушення вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України, рішення не містить переконливих доводів на підтвердження зроблених висновків.

З пояснень сторін в суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 ніколи не був членом сім'ї ОСОБА_2, а також не знаходився у відрядженнях.

Спочатку відповідач дійсно посилався на вказану обставину, але при з'ясуванні питання коли і ким він був направлений у відрядження, ОСОБА_4 пояснив колегії суддів, що з квітня 2014 року він працює охоронцем акціонерного товариства «Дружби народів Ноя», розташованого на території Автономної Республіки Крим і проживає в наданому йому за місцем роботи гуртожитку, який знаходиться в с.Красногвардійське АР Крим.

Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України № 6-158цс14, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи те, що суд не взяв до уваги наведені обставини та норми закону, що регулюють встановлені правовідносини, висновки суду суперечать матеріалам справи, постановлене судове рішення в оскарженій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_2 про зняття відповідача з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Заявляючи вказану вимогу, позивач виходив з того, що передбачений ст.391 ЦК України спосіб захисту порушеного права може бути реалізований через ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» шляхом зняття особи з реєстраційного обліку. При цьому до участі в справі було залучено у якості третьої особи Синельниківський РСГУ ДМС України в Дніпропетровській області.

У вересні 2015 року вказана особа повідомила суд про те, що Синельниківський РСГУ ДМС України в Дніпропетровській області не є юридичною особою. Юридичною особою є Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (а.с.37). Не зважаючи на це, суд не залучив до участі у справі Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, що перешкоджає у вирішенні вимоги ОСОБА_2 про зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Разом з тим, відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в тому числі й на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Тобто дане судове рішення є підставою для зняття з реєстрації місця проживання відповідача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.

Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в будинку по АДРЕСА_1 Дніпропетровської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Романюк М.М.

Красвітної Т.П.