Ухвала суду № 56715191, 21.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/5394/15-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/1467/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 33 21.03.2016

УХВАЛА

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого:ОСОБА_1, суддів:ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі:ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_7 Васильович, про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ФОП ОСОБА_8 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позову вказував, що у квітні 2014 року він, керуючи транспортним засобом Пежо 301, д.н.з. НОМЕР_1, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у звязку з чим зазначений транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

З метою відремонтувати автомобіль він звернувся до станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_8 Після проведення огляду транспортного засобу працівник ФОП ОСОБА_8 ОСОБА_6 отримав від нього кошти у розмірі 2700 грн., у якості залогової суми і зобовязався їх повернути в строк не пізніше 24 червня 2014 року.

Однак, враховуючи те, що дана станція технічного обслуговування так і не розпочала ремонт вказаного транспортного засобу просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 2700 грн. основного боргу, 73,01 грн. 3% річних, а також 1485,54 грн. інфляційних втрат та 10000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, вирішити питання щодо судових витрат.

Заочним рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у квітні 2014 року ОСОБА_5, керуючи транспортним засобом Пежо 301, д.н.з. НОМЕР_1, потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, у звязку з чим зазначений транспортний засіб зазнав механічних пошкоджень.

З метою відремонтувати автомобіль він звернувся до станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_8, і після проведення огляду транспортного засобу працівник ФОП ОСОБА_8 ОСОБА_6, видав Заказ-наряд за № 000660 та отримав від нього кошти у розмірі 2 700 грн.

Згідно Заказу-наряду, розписки вбачається, що 20 червня 2014 року ОСОБА_6 зобовязався до 24 червня 2014 року здійснити повернення д/с в сумі 2 700 грн. надлишкових коштів з передплати в сумі 5 532 грн. (з/н № 660).

Позивач ОСОБА_5 зазначав, що, враховуючи те, що дана станція технічного обслуговування так і не розпочала ремонт його транспортного засобу, він, ОСОБА_5, звернувся до станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_9 Після того, як він, ОСОБА_5, забрав власний транспортний засіб зі станції технічного обслуговування ФОП ОСОБА_8, він неодноразово звертався до ОСОБА_6 з вимогою про повернення власних коштів, однак останній постійно відмовляв.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини з приводу ремонту автомобіля склались між ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_8, до якого позивач звернувся про надання вказаних послуг. ОСОБА_6, видаючи заказ-наряд за порядковим номером № 000660 на бланку ФОП ОСОБА_8, діяв в інтересах ФОП ОСОБА_8, як його працівник, тобто правовідносини виникли саме між ОСОБА_5 і ФОП ОСОБА_8, а не ОСОБА_6

З такими висновками погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Враховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Позивач у позовній заяві посилається на ст. ст. 549, 625, 1168 ЦК України, проте вказані норми взагалі не регулюють дані правовідносини, про що правомірно було вказано судом першої інстанції.

Як вбачється з матеріалів справи, між позивачем (замовником) та ФОП ОСОБА_8В.(виконавцем) 25 квітня 2014 року було укладено договір про надання послуг з ремонту автомобіля, який було оформлено заказом-нарядом №000660 (а.с.5).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов»язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов»язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов»язання.

Відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ч.1 ст.906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі. Якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання договору виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, пред»являючи позов до відповідача ОСОБА_6, позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, що за договором про надання послуг з ремонту автомобіля виконавцем (в розуміння ст.901 ЦК України) був саме ОСОБА_6, що він діяв в своїх особистих інтересах, а не є працівником ФОП ОСОБА_8 або особою, на яку останній має право покласти виконання договору про надання послуг з ремонту автомобіля.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обгрунтованим та законним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача ОСОБА_5 є недоведеними з тих підстав, на які він посилається у поданому позові, і не вбачає підстав для стягнення саме з ОСОБА_6 заявлених у позові грошових коштів.

Доводи представника позивача з приводу того, що ОСОБА_10 не є працівником ФОП ОСОБА_8 і незаконно скористався бланком заказу-наряду №000660, розцінюються колегією суддів критично, оскільки жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цих доводів надано не було, а крім того вони спростовуються обставинами викладеними в позовній заяві особисто позивачем (абз.2 а.с.1).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Заочне рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 27 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: С.М.Верланов

ОСОБА_3