Ухвала суду № 56708798, 15.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/205/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Конярство України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

11.08.2015 року позивач звернувся до суду з позовом, який 21.10.2015 року уточнив та просив ухвалити рішення, яким визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Конярство України» №48к від 03.08.2015 року про звільнення із займаної посади керівника філії «Одеський іподром» ОСОБА_3; поновити його на роботі на посаді керівника Філії «Одеський іподром» Державного підприємства «Конярство України» (Код ЄДРПОУ 37404165) (далі - ДП «Конярство України») та допустити негайне виконання рішення; стягнути на його користь з ДП «Конярство України» заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 03 серпня 2015 року по день поновлення на роботі.

Свої вимоги мотивував тим, що на посаді керівника філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» він працював з 1989 року, неодноразово отримував заохочення, нагороджений грамотами, має вищу відзнаку Міністерства Мінагрополітики «Знак пошани», премії та інше.

Також позивач зазначив, що з 23 липня 2015 року він знаходився на лікарняному, проте наказом № 48к від 03 серпня 2015 року його було звільнено з посади керівника за ініціативою адміністрації на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України за невиконання умов контракту, укладеного 24 березня 2015 року (далі Контракт).

Посилаючись на своє незаконне звільнення, позивач просив його вимоги задовольнити.

Представники відповідача ДП «Конярство України» - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що звільнення позивача відповідало усім вимогам закону, надавши суду свої письмові заперечення.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено (т.1, а.с. 170-176).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_3 допустив порушення підпункту 5.2.6.14 розділу 5 Контракту, укладеного 24 березня 2015 року між ДП «Конярство України» та керівником філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_3, а тому його звільнення за п. 8 ст. 36 КЗпП України є законим і обгрунтованим (т.1, а.с. 6-11).

З таким висновком суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Обставини щодо укладення вищевказаного Контракту між ДП «Конярство України» та керівником філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_3 24 березня 2015 року строком на 1 рік визнані сторонами, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

В даному випадку спірними є питання стосовно того, чи допустив позивач ОСОБА_3 порушення підпункту 5.2.6.14 розділу 5 Контракту та чи є його звільнення із займаної посади за п. 8 ст. 36 КЗпП України законним.

Так, як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра Аграрної політики та продовольства України ОСОБА_6 № 136-п від 08 липня 2015 року на посаду директора ДП «Конярство України» було призначено ОСОБА_7, шляхом укладання контракту, як з переможцем конкурсного відбору керівників субєктів господарювання державного сектору економіки (т.1, а.с. 44).

Укладений з ДП «Конярство України» та позивачем ОСОБА_3 Контракт є строковим трудовим договором та мав діяти з 24 березня 2015 року по 23 березня 2016 року.

Однак, 03 серпня 2015 року наказом № 48к директора ДП «Конярство України» ОСОБА_7 було припинено дію вищевказаного Контракту за невиконання його умов та звільнено ОСОБА_3 із займаної посади з 03.08.2015 року згідно п. 8 ст. 36 КЗпП України (т.1, а.с. 12).

Так, судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2015 року директор Департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_8 направив на адресу філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» Лист за № 37-14-1-13/8154 щодо виконання вимог при випробуванні коней на іподромі (т.1, а.с. 68-69).

З метою здійснення контролю щодо усунення порушень, викладених у вищевказаному листі, та на підставі службової записки ОСОБА_9 щодо створення комісії в складі працівників ДП «Конярство України», в.о. директора ДП «Конярство України» ОСОБА_7 15 липня 2015 року видав наказ № 46, на підставі якого було створено робочу групу для проведення службової перевірки (т.1, а.с. 70).

Згодом, на виконання вищевказаного наказу 22 липня 2015 року директором ДП «Конярство України» ОСОБА_7 було видано наказ № 53, відповідно до якого робочій групі у складі: ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_5, наказано відбути у відрядження терміном з 22.07.2015 року по 28.07.2015 року (включно) до філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» з метою проведення службової перевірки щодо усунення філією порушень, викладених у листі Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.05.2015 року № 37-14-1-13/8154 (т.1, а.с. 53).

Однак, 23.07.2015 року робочою групою було складено ОСОБА_12, відповідно до якого філія «Одеський іподром» ДП «Конярство України» 23.07.2015 року з 10:00 годин до 12:00 годин була зачинена (т.1, а.с. 40).

Крім того, 25.07.2015 року вищевказаною робочою групою було складено ОСОБА_12, яким встановлено, що, перебуваючи у філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» з 23.07.2015 року по 25.07.2015 року, робоча група не змогла приступити до виконання своїх обовязків, у звязку з тим що, керівник філії ОСОБА_3 умисно спричинив зрив виконання наказу ДП «Конярство України» № 53 від 22 липня 2015 року (т.1, а.с. 39).

27.07.2015 року вказаною робочою групою була складена службова записка на імя директора ДП «Конярство України» ОСОБА_7, в якій було докладно повідомлено про хід перевірки та було рекомендовано звільнити Керівника філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_3 (т.1, а.с. 36-38).

Тобто, вказаною службовою запискою робочої групи було зафіксовано те, що керівник філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_3 зірвав виконання наказу ДП «Конярство України» № 53 від 22 липня 2015 року.

Оскільки у відповідності до підпункту 5.2.6.14 розділу 5 Контракту він припиняється у разі невиконання наказів та розпоряджень директора ДП, то саме вищевказана службова записка стала підставою для звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, про що 03.08.2015 року був виданий наказ № 48к.

Заперечуючи проти вказаного наказу, позивач ОСОБА_3 зазначив, що у звязку з його хворобою, виконуючим обовязки керівника філії було тимчасово призначено керуючого господарством ОСОБА_13, на підтвердження чого позивач надав суду наказ № 57 від 23.07.2015 року (т.1, а.с. 129).

Оскільки комісія не попереджала працівників Одеського іподрому про свій приїзд, а позивач через свою хворобу не міг бути присутнім на іподромі вранці, ОСОБА_3 вважав його звільнення незаконним і таким, що свідчить про розправу керівництва ДП «Конярство України з ним, як з директором філії.

Однак, суд обгрунтовано не прийняв дані доводи до уваги, оскільки позивач ОСОБА_3 не надав суду оригіналу наказу № 57 від 23.07.2015 року, яким позивач призначив в.о. директора філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_13

Крім того, в суді апеляційної інстанції позивачу та заявнику апеляційної скарги ОСОБА_3 було запропоновано надати для огляду книгу наказів, в якій мав бути оригінал вказаного наказу.

Однак, ОСОБА_3 не зміг надати суду вказану книгу наказів, з посиланням на те, що книги наказів у філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» не велось, чим грубо були порушені вимоги щодо діловодства на державному підприємстві.

Більш того, представник ДП «Конярство України» надав колегії суддів копії наказів № 54 та № 55, відповідно від 20.07.2015 року, та 31.07.2015 року, згідно яких була надана чергова відпустка ОСОБА_14 та звільнено ОСОБА_12 за власним бажанням (т.2, а.с.39, 40).

Вказані накази свідчать про те, що наказу № 57 від 23.07.2015 року, яким позивач призначив в.о. директора філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_13, не видавалось.

На думку колегії суддів, даний наказ № 57 був сфальсифікований та наданий суду ОСОБА_3 з метою введення суду в оману щодо виконання обовязків директора філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України»керуючим господарством ОСОБА_13, починаючи з 23.07.2015 року, якої між тим у вказаний день на робочому місці також не було.

Крім того, згідно посадових обовязків завідуючого підсобним господарством, які на той час виконувала ОСОБА_13, остання не могла бути призначеною в.о. директора філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» (т.2, а.с.34-36).

Згідно п.8 Розділу ІІ посадової інструкції заступника керівника філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України», яку 23.07.2015 року займала ОСОБА_15, саме на неї покладено обовязок виконувати обовязки керівника філії у його відсутність (т.2, 37-38).

Таким чином, враховуючи, що 23.07.2015 року обовязки керівника філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» виконував саме директор ОСОБА_3, то суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що саме він перешкодив роботі комісії по виконанню наказу ДП «Конярство України» № 53 від 22 липня 2015 року, який був виданий на підставі наказу № 46 від 15 липня 2015 року про створення робочої групи для проведення службової перевірки у філії.

Доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 стосовно того, що він не знав про те, що вказаною комісією 23.07.2015 року буде проводитись перевірка, згідно наказу № 46 від 15 липня 2015 року, на підставі якого було створено робочу групу для проведення службової перевірки, є безпідставними.

Як вбачається з матеріалів справи, копію наказу № 46 позивач отримав 19.07.2015 року, про що свідчить його особистий підпис на зворотній стороні наказу (т.1, а.с. 70 зв.), де ОСОБА_3 особисто зазначив, що він вважає перевірку не доцільною та шкідливою для забезпечення планомірної роботи підприємства.

Крім того, суд першої інстанції обгрунтовано вказав, що позивач не наділений повноваженнями давати вищевказані коментарі наказу, який було видано керівництвом ДП «Конярство України», оскількинаказ це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті. Право підписання наказів визначається законодавством: зазвичай це право мають керівники установ, їхні перші заступники, а також деякі посадові особи відповідно до їх повноважень і компетенції. Наказ діє доти, доки не буде скасований (особою, яка його підписала, або вищою інстанцією) або поки не буде виконаний чи поки не закінчиться термін його дії, вказаний у самому наказі.

Обгрунтовуючи свою апеляційну скаргу, позивач зазначив, що дізнавшись про приїзд працівників ДП «Конярство України», він о 15 годині прибув на робоче місце і особисто надав вищевказаним особам документи необхідні для здійснення перевірки, а саме звернення до Міністра аграрної політики та продовольства України ОСОБА_6 по зміні окремих пунктів правил випробувань племінних коней рисистих, верхових і ваговозних порід на іподромах України (т.1, а.с. 131-133), а також протокол загальних зборів працівників Одеського іподрому, тренерів на наїзників від коневолодільців, які випробовують племінних коней призових порід в філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» від 06.07.2015 року (т.1, а.с.134-135).

Таким чином, оскільки жодних інших документів позивач ОСОБА_3 комісії не надав, то суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про неналежне виконання позивачем вимог комісії та наказу ДП «Конярство України» № 53 від 22 липня 2015 року.

Крім того, суд обгрунтовано вказав, що документи, які надав позивач робочій групі, не стосувались плану перевірки робочою групою філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України», так як у них на меті була конкретна задача а саме: перевірка порушень, викладених в листі Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.05.2015 року № 37-14-1-13/8154.

Більш того, під час розгляду справи судом першої інстанції правильно було встановлено, що робочій групі не було надано жодного документу, який би спростовував порушення філією «Одеський іподром» ДП «Конярство України» пунктів Правил випробувань племінних коней рисистих, верхових і ваговозних порід на іподромах України, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16 березня 2011 року № 11, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 14 червня 2011 року за № 704/19442, які були зазначені в листі за № 37-14-1-13/8154 від 26.05.2015 року директора Департаменту тваринництва Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_8

Також робочій групі не було надано доказів забезпечення перевірки наявності електронного маркування/мікрочіпування коней; доказів проведення атестації суддів, тренерів, наїзників, жокеїв та аматорів щодо допуску їх до участі у випробуваннях відповідно до чинного законодавства; забезпечення взяття промірів коней для контролю за їх розвитком під час випробування; розміщення на офіційному сайті інформації про результати випробувань та промірів коней; оформлення календарного розкладу розіграшу традиційних призів тощо.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діями директора філії «Одеський іподром» ДП «Конярство України» ОСОБА_3 було заблоковано та зірвано проведення роботи робочої групи, яка призначена наказом директора ДП «Конярство України» № 53 від 22 липня 2015 року, який у свою чергу був виданий на підставі наказу № 46 від 15 липня 2015 року щодо проведення перевірки порушень, викладених в листі Міністерства аграрної політики та продовольства України від 26.05.2015 року № 37-14-1-13/8154.

Таким чином, оскільки позивач ОСОБА_3 допустив порушення підпункту 5.2.6.14 розділу 5 Контракту, укладеного 24 березня 2015 року, то його звільнення за п. 8 ст. 36 КЗпП України є законним обгрунтованим.

Що стосується доводів апелянта ОСОБА_3 стосовно того, що його будо незаконно звільнено в період його тимчасової непрацездатності, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в період з 23 липня 2015 року по 28 липня 2015 року позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листом непрацездатності ОСОБА_14 АГЕ № 385383 від 23 липня 2015 року, виданий Комунальною установою «Центр первинної медико санітарної допомоги № 4» (т.1, а.с. 2).

Крім того, позивач ОСОБА_3 перебував на лікарняному в період 01 серпня по 18 серпня 2015 року, що підтверджується відповідним листом непрацездатності ОСОБА_14 АГГ № 747614 від 18 серпня 2015 року, виданий Комунальною установою «Міська клінічна лікарня № 1» (т.1, а.с. 136).

Однак, відповідно до ч.3 ст.21 КЗпП контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, у тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст.9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обовязки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання договору.

У відповідності до ч.3 ст.40 КЗпП не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав, передбачених ст.41 КЗпП (ч.3 цієї норми).

Однак, за змістом п.8 ст.36 КЗпП підставою припинення трудового договору передбачено підстави, зазначені в контракті.

При цьому суд першої інстанції правильно послався на п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.1992 року №9, згідно якого зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п.4 ст.36 КЗпП, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених стст.40, 41 КЗпП. Це виключає охоплення змістом терміна «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст.ст.40, 41 КЗпП або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення п.п.4, 8 ст.36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41 КЗпП України та ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених контрактом п.8 ст.36 КЗпП, а не у звязку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП на ці правовідносини не поширюються.

Вказана правова думка викладена в Постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2012 року за № 6-156цс12 (т.1, а.с.214-218).

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбаченихпунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять жодних порушень керівництва ДП «Конярство України» при прийнятті рішення (видання наказу) про звільнення позивача ОСОБА_3 із займаної посади за порушення умов Контракту.

Також суд дійшов правильного висновку про те, що оскільки вимога позивача про поновлення його на роботі не підлягає задоволенню, то має бути відмовлено і в задоволенні позовних вимог, в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як заявлених без достатніх підстав.

Одним із доводів заявника апеляційної ОСОБА_3 про його незаконне звільнення, є те, що із призначенням ОСОБА_16 новим керівником ДП «Конярство України», ОСОБА_3 відмовляється допомагати йому у банкрутстві вказаного ДП, звертається до всіх належних органів влади та правоохоронних органів з приводу незаконних дій ОСОБА_16, який бажає ліквідувати філію «Одеський іподром» ДП «Конярство України», а також розпродати майно, господарство та земельні ділянки філії.

В якості доказів своїх доводів ОСОБА_3 посилався на ухвалу господарського суду м. Києва від 28.08.2015 року «Про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство», згідно якої порушено справу № 910/21682/15 про банкрутство ДП «Конярство України», призначено арбітражного керуючого.

Однак вказані доводи ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки позивач не надав суду відповідних, допустимих і належних доказів того, що його звільнення відбулось саме у звязку з вищевикладеними обставинами.

Що стосується доводів заявника апеляційної скарги про те, що при звільненні від нього не зажадали надання пояснень стосовно порушень, то вони є частково слушними, однак колегія суддів зазначає, що до вказаних обставин призвело те, що ОСОБА_3 взагалі не бажав спілкуватись із робочою групою, крім того, в день звільнення його на робочому місці не було.

Зазначені обставини також позбавили керівництво ДП «Конярство України» вручити ОСОБА_3 трудову книжку в день звільнення, що підтверджується відповідним повідомленням про необхідність одержати трудову книжку та ОСОБА_12 про неможливість видати трудову книжку (т.1, а.с.42,43).

Трудову книжку позивач ОСОБА_3 отримав під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції 01.03.2016 року (т.2, а.с.11-17, 41-42).

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_17

ОСОБА_2