Ухвала суду № 56708796, 23.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2799/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Суворова В.О.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Про усунення перешкод у користуванні майном, стягнення майнової та моральної шкоди», за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 12 лютого 2016 року про відмову у закритті провадження, -

ВСТАНОВИЛА:

19.02.2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом. В судовому засіданні позивач звернувся до суду з клопотанням, по якому просив призначити комплексну будівельно-технічну експертизу. Своє клопотання про призначення експертизи ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що по вказаній справі проводилось дві експертизи, висновки яких значно відрізняються та протиріччять один одному.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі. Це клопотання про закриття провадження у справі ОСОБА_4 обґрунтовував наступним. Аналіз змісту позовних заяв ОСОБА_2, а саме предмету та підстав позову, свідчить про наступне: так в позовній заяві, від 07.08.2008 року ОСОБА_2 на підставі ст. 376, 379 ЦК України, просив суд «зобовязати ОСОБА_3 знести побудовану ним на кордоні з його земельною ділянкою стіну. 29.07.2010 року, уточнюючи свій позов послався, як на підставу задоволення, на положення ст. 391 ЦК України ОСОБА_2 просив «усунути йому перешкоди у користуванні будинком та гаражем шляхом зобовязання ОСОБА_3 знести прибудову до гаражу, демонтувати підвальне приміщення під прибудовою, засипавши його до рівня нульової відмітки та приведення висоти огорожі на висоту не більше двох метрів. А також відшкодувати моральну шкоду та 30318 грн. матеріальної шкоди». На ухвалене рішення подані апеляційні скарги. В своїй ухвалі, від 30.11.2010 року, яка постановлена по вказаній справі, апеляційний суд зазначив, що твердження ОСОБА_3 про те, що позов до нього відповідний орган державної влади не заявляв, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки позов ОСОБА_2 заявлений на підставі ст. 391 ЦК України. Після скасування даного судового рішення за нововиявленими обставинами, 26.10.2011 року ОСОБА_2 подав уточнений позов, в якому посилався на ст. ст. 321, 376, 391 ЦК України, та просив суд «зобовязати ОСОБА_3 знести прибудову на межі, паркан привести в первісний стан, підвальне приміщення засипати з приведення до нульового рівня, стягнути на його користь 31792 грн. матеріальних збитків згідно експертизи, 2041,46 грн. судових витрат, 248,46 грн. витрат за викопіювання з архітектурного відділу, 720 грн. судових витрат, 240 грн. за придбання шиферу, а також стягнути 50000 грн. моральної шкоди». Рішенням Біляївського суду (суддя Буран В.М.) ОСОБА_2 було повністю відмовлено в задоволення позову. Рішення вступило в законну силу і є в матеріалах справи. 10.01.2011 року до Біляївського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (справа №2-386/11 суддя Пендюра Л.О.) про «стягнення з ОСОБА_3 на його користь 31792 грн. матеріальних збитків згідно експертизи, 2041,46 грн. судових витрат, 248,46 грн. витрат за викопіювання з архітектурного відділу, 720 грн. судових витрат. А також стягнути 50000 грн. моральної шкоди. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України винесена ухвала про відмову у відкритті провадження про відшкодування 31792 грн. матеріальної та 50000 грн. моральної шкоди.

Таким чином, на думку відповідача, можливо встановити що, ніяких нових підстав для задоволення свого позову ОСОБА_2 не навів і вони відсутні. Вся аргументація та надані у справі докази аналізовані як судом першої інстанції так і апеляційної інстанції.

Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання про призначення комплексної будівельно-технічної експертизи, у звязку з необґрунтованістю та просив задовольнити клопотання відповідача про закриття провадження по справі.

Позивач та представник позивача просили клопотання про призначення експертизи задовольнити з підстав викладених у клопотанні та відмовити у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 12.02.2016 року клопотання ОСОБА_3 про закриття провадження у справі залишено без задоволення; клопотання ОСОБА_2 про призначення комплексної судової будівельно-технічної експертизи задоволено, призначена експертиза, провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи.

16.02.2016 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказану ухвалу районного суду, по якій просить скасувати ухвалу районного суду та закрити провадження у справі, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин у справі, а також на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень п. ч.1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Залишаючи клопотання відповідача про закриття провадження у справі без задоволення районний суд правильно і обґрунтовано керувався процесуальним законодавством України та урахував практику Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.205 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до положень ст. 31 ЦПК України підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов.

У розумінні вимог, закону закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Після закриття провадження позивач не має права на повторне звернення до суду з тим же позовом.

Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина гарантується ч. 3 ст.8 Конституції України.

Це право забезпечується реальною можливістю всякій заінтересованій особі звернутися в установленому порядку за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Саме за захистом своїх порушених, з його точки зору, прав, щодо користування зазначеним у позові майном, позивач звернувся до суду за захистом і гарантії права на такий захист закріплено в ст.ст.3-4 та 15 ЦПК України, а також в наданих судам обовязкових розясненнх в .4 Постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції».

У розумінні наведених положень законодавства, питання щодо захисту або відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача судом фактично по теперішній час не вирішено.

В контексті зазначеного районний суд правильно зауважив, що цивільно-процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суди, при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Частина 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обовязків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом.

Верховним Судом України в постанові у справі №6-79цс15 від 22.04.2015 року зазначено, що закриття провадження у справі за п. 2 ч.1 ст.205 ЦПК України можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, вирішило спір, тотожний до спору, що розглядається, тобто коли одночасно тотожні всі елементи: сторони, предмет і підстави позовів. Нетотожність хоча б одного елемента не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з новим позовом і не дає суду підстави закривати провадження у справі.

Необхідність застосування п. 2 ч.1 ст. 205 ЦПК зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). У той самий час, прийняте з певних підстав судове рішення про відмову в позові за окремими категоріями справ, при збереженні існуючих правовідносин, які спричинили звернення до суду, не є перешкодою для повторного звернення до суду заінтересованих осіб з метою вирішення спору.

Таким чином, при вирішенні питання про закриття провадження у справі, суди повинні враховувати підстави відмови у позові за попереднім рішенням та зміни, які відбулися після ухвалення рішення у предметі позову, підставах позову.

Апеляційний суд Одеської області своєю ухвалою від 19.06.2013 року залишаючи без змін рішення Біляївського районного суду Одеської області від 06.02.2013 року про відмову позивачу у зобовязанні ОСОБА_3 знести прибудову на межі, паркан привести в первісний стан, підвальне приміщення засипати з приведення до нульового рівня, стягнення на його користь матеріальних збитків та судових витрат, розяснив право звернення до суду на підставі ст. ст. 376, 391 ЦК України з відповідними вимогами щодо перебудови спірної нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови (т. 1 а.с. 33).

Виходячи з наведеного, підстав позову, заявленого позивачем у даному провадженні ( том 1, а.с. 1-3), зміст та предмету позовів, що розглядалися по спору між сторонами Біляївським районним судом Одеської області, районний суд дійшов до правильного висновку, що підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.2 п.1, 311, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 12 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

23.03.2016 року м. Одеса