Рішення № 56708751, 15.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/201/16

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Феленко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки та договору поруки,

встановила:

25 вересня 2014 року позивач Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, в якому просив суд стягнути в солідарному порядку суму боргу за Договором про надання споживчого кредиту №11238724000 від 22 жовтня 2007 року в розмірі 23 066,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18.09.2014 року становить 301 768,06 грн.

Також позивач просив встановити спосіб реалізації нерухомого майна, що знаходиться у власності ОСОБА_3 на праві власності, на підставі Договору купівлі-продажу, укладеного Одеською товарною біржею 17 березня 2000 року, № 26258, зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», в книзі № 336пр, на стор. №47, номер запису 456.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2014 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» були задоволені у повному обсязі (а.с.83-86).

Ухвалою того ж суду від 09.02.2015 року була задоволена заява ОСОБА_3, вказане заочне рішення було скасовано, справа призначена до розгляду в загальному порядку (а.с.115).

В свою чергу, заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», в якому просила визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11238724000 від 22.10.2007 року, договір поруки № 151836 від 22 жовтня 2007 року, договір іпотеки від 22 жовтня 2007 року (а.с.120-122).

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обгрунтовувала нікчемністю договору купівлі-продажу від 17.03.2000 року №26258, відповідно до якого вона придбала у ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, оскільки зазначений договір купівлі - продажу не був нотаріально посвідчений, як то передбачено чинним законодавством. Також вказувала на не справедливі умови вищевказаних кредитного договору, договору поруки і договору іпотеки.

На даний час вказана квартира перебуває в іпотеці у ПАТ «УкрСиббанк» на підставі договору іпотеки від 22.10.2007 року, укладеному між ОСОБА_3 та банком в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту від 22.10.2007 року за №11238724000.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 вказала, що банк не мав законних на то підстав для укладання договору про надання споживчого кредиту від 22.10.2007 року за №11238724000 між банком та ОСОБА_8 та в подальшому з ОСОБА_3 - іпотечного договору від 22.10.2007 року.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги банку та просив суд їх задовольнити, вимоги по зустрічному позову не визнав та просив у їх задоволенні відмовити, у тому числі і з посиланням на пропуск строку позовної давності.

Відповідач за первинним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, однак її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги банку не визнав, просив у позові відмовити та підтримав зустрічний позов в повному обсязі і просив його задовольнити.

Справа була розглянута у відсутність відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» були задовольнити в повному обсязі.

Було стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» загальну суму заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №11238724000 від 22.10.2007р. в розмірі 23066,87 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.09.14 р. становить 301768,06 грн., з яких заборгованість за простроченим кредитом - 21696,50 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18.09.14 року становить 283840,45 грн., заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом - 749, 33 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 9802,97 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом - 378,03 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 4945,50 грн., пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом - 243,01 доларів США, що за курсом НБУ в еквіваленті становить 3179,14 грн.

Також було звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та встановлено спосіб реалізації спірного нерухомого майна.

На момент дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-VII, що набрав чинності 07.06.2014 року, було відстрочено виконання судового рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3017,68 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 було відмовлено (а.с.165-169).

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення та ухвалення нового - про відмову ПАТ «УкрСиббанк» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

При цьому апеляційна скарга не містить доводів щодо незаконності рішення, в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 Будь-яких вимог апелянта стосовно рішення суду в цій частині, в апеляційній скарзі не заявлено.

До суду апеляційної інстанції відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, рівно як і до суду першої інстанції, не з'явились. Як зазначив представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9, який є онуком ОСОБА_3 та синомОСОБА_4, то остання та її чоловік ОСОБА_5 перебувають за межами України, про розгляд справи їм відмово, однак вони не мають можливості прийняти участь у розгляді справи.

У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку про слухання справи у відсутність відповідачів, за участю представника ПАТ «УкрСиббанк» та представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.10.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 був укладений кредитний договір № 11238724000, згідно якого банк надав ОСОБА_8 в кредит грошові кошти у розмірі 44600 доларів США, строком до 22.10.17 року зі сплатою 13,40 % річних за користування кредитом (далі -Кредитний договір) (а.с.7-15).

Відповідно до положень вказаного Кредитного договору відповідач зобов'язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти, комісії та інші платежі у порядку та терміни, встановлені договором та графіком погашення, який є невід'ємною частиною Кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 22.10.2007р., відповідно до якого відповідач передала в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Договір іпотеки) (а.с.18-21).

Крім того, зобов'язання відповідача по Кредитному договору були забезпечені шляхом укладення 22.10.2007 року договору поруки № 151836 між банком та ОСОБА_5, згідно з п. 1.3 якого Поручитель відповідає за повернення заборгованості за Кредитним договором у тому ж обсязі, що і Позичальник - за сплату кредиту, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафи, пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язань - в повному обсязі. Пунктом 1.4 договору поруки передбачено, що Поручитель несе солідарну відповідальність з Позичальником перед Кредитором за порушення виконання зобов'язань по Кредитному договору (далі - Договір поруки).

За змістом ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Як вбачається із матеріалів справи, в порушення вищевказаних умов Кредитного договору, а також ст.ст. 509 і 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_4 прийнятих на себе кредитних зобов'язань, у частині своєчасного погашення заборгованості за кредитом і нарахованим по ньому відсоткам не виконує.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 1048, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

У відповідності до ст.ст. 546, 549 ЦК України, зобов'язання може забезпечуватись зокрема неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Оскільки відповідно до Договору поруки та ст. ст. 542, 554 ЦК України позичальник та поручитель несуть солідарну відповідальність за виконання зобов'язань за Кредитним договором, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо солідарного стягнення суми заборгованості з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5

При цьому колегія суддів зазначає, що з іпотекодавця, яким є відповідач ОСОБА_3, суд не здійснював солідарного стягнення кредитної заборгованості, у зв'язку з чим доводи представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 з цього приводу є безпідставними і необґрунтованими.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета Іпотеки, зокрема, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону, яка передбачає продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

У відповідності до п. 4.1. Кредитного договору позичальник зобов'язався використовувати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення отриманого кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені договором терміни. Терміни сплати кредиту та процентів встановлені п. 1.3 Кредитного договору.

Оскільки встановлені договором терміни повернення наданого кредиту (основної суми) та терміни сплати відсотків за кредит відповідачем не дотримувались, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором підтверджується наданим розрахунком заборгованості, згідно якого загальний розмір заборгованості відповідачів перед позивачем станом на 18.09.14 року складає 23066,87 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на зазначену дату становить 301768,06 грн.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем основного зобов'язання Позивач вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Крім того, відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов'язання, а також відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.

Згідно з положеннями п. п. 5.5, 5.7, 11.1 Кредитного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за даним договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 12 Кредитного договору.

Статтями 530, 612, 625 ЦК України передбачено, що якщо встановлений строк (термін) виконання зобов'язання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у термін, встановлений договором або законом.

Що стосується доводів ОСОБА_3 по зустрічному позову щодо визнання недійсними Кредитного договору, Договору поруки та Іпотечного договору, у тому числі через несправедливість та нерозумність умов укладених договорів, то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні цих позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено пунктами 9.2, 10.13 Кредитного договору підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він повністю розуміє всі умови даного договору, свої права та обов'язки за даним договором і погоджується з ним. Тобто, позичальник по Кредитному договору, яким є відповідач ОСОБА_4, повністю усвідомлювала свої права та обов'язки по Кредитному договору, а також можливі правові наслідки, які можуть настати у разі невиконання умов Кредитного договору.

Аналогічним чином визнавала свої права та обов'язки відповідач ОСОБА_3 за Іпотечним договором, оскільки останній сторони уклали в добровільному порядку та засвідчили свою згоду на виконання його умов своїми підписами.

Так, відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо

одна сторона навмисно замовчує існування обставин, які мають істотне значення і можуть

перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно

до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Згідно з текстом Кредитного договору, Договору поруки та Іпотечного договору відповідачі у повному обсязі усвідомлювали умови надання банком кредиту, його погашення, а також настання наслідків у разі порушення позичальником своїх зобов'язань по Кредитному договору, що було засвідчено їх особистими підписами в договорах.

З огляду на викладене, умови Кредитного договору, Договору поруки та Іпотечного договору є зрозумілими, справедливими і усвідомлювались сторонами у повному обсязі, у тому числі щодо валютних ризиків, у зв'язку з чим мають виконуватися сторонами належним чином.

Безпідставними є доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо нікчемності правочину - Договору іпотеки, з посиланням на те, що вона набула право власності на предмет іпотеки - кв. АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі- продажу від 17.03.2000 року, який оформлений неналежним чином, оскільки нотаріально не посвідчений, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 47 ЦК України, в редакції 1963 року, який діяв на період 2000 року, недодержання нотаріальної форми угоди тягне за собою недійсність угоди. Однак, з моменту укладення договору-купівлі продажу вказаної квартири і до теперішнього часу вказана угода не визнавалась недійсною, наслідки недійсності угоди не застосовувались. Крім того, зазначений договір купівлі-продажу ОСОБА_3 зареєстрований в КП «ОМБТІ та РОН» 28.03.2000 року під №336 пр. стр47 р 456, що свідчить про визнання нею умов укладеної угоди, а нікчемність угод не було передбачено діючим на момент укладення договору законодавством.

Разом з тим, обгрунтованими є доводи заявника апеляційної скарги з приводу того, що суд незаконно стягнув пеню в іноземній валюті, що не передбачено чинним законодавством України.

Так, за змістом ч. 1 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті може застосовуватись тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.

У відповідності до ст.ст.3,4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996 року № 534/96-ВР розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла у період, за який сплачується пеня.

Виходячи з того, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який виплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов'язано з розміром облікової ставки НБУ, а чинним законодавством України НБУ не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.

З підстав викладеного, колегія суддів вважає за необхідне змінити оскаржуване судове рішення та визначити пеню, яка підлягає стягненню за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом та за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у гривні України.

При цьому загальна сума заборгованості, яка визначена у доларах США, також підлягає зменшенню на суму зазначеної пені.

Що стосується доводів представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 про те, що у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука ОСОБА_5 за Кредитним договором є припиненою, то вони також є безпідставними.

Так, у відповідності до вказаної норми матеріального права порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до Поручителя.

Як вбачається з матеріалів справи, Кредитний договір був укладений до 22 жовтня 2017 року, що свідчить про те, що його термін на час звернення позивача до суду з позовом не збіг.

Разом з тим, направивши на адресу відповідачів письмові вимоги про необхідність дострокового погашення всієї кредитної заборгованості 04.08.2014 року, позивач ПАТ «УкрСиббанк» змінив термін настання строку виконання основного зобов'язання з 22 жовтня 2017 року на 04.08.2014 року (а.с.43-48).

Таким чином, саме із вказаної дати починається відлік як трирічного строку позовної давності до вимог щодо погашення основної кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, а також річного строку до вимог щодо погашення пені, так і шестимісячного строку, як присічного, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про захист своїх прав 25.09.2014 року, про що свідчить штамп суду на позовній заяві ( а.с.2), то зазначені строки ним не пропущені.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надала суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти первісних позовних вимог, доводів своїх зустрічних позовних вимог та доводів своєї апеляційної скарги, за винятком доводів щодо незаконності рішення суду в частині стягнення пені в іноземній валюті.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, за виключенням рішення суду про стягнення пені в іноземній валюті.

У зв'язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду змінити та визначити пеню, яка підлягає стягненню за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом та за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом у гривні України.

При цьому загальна сума заборгованості, яка визначена у доларах США, також підлягає зменшенню на суму зазначеної пені.

В іншій частині оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2015 року змінити.

В абзаці першому резолютивної частини рішення слова: «задовольнити в повному обсязі» замінити словами: «задовольнити частково».

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №11238724000 від 22.10.2007 року в розмірі 22 445,83 доларів США (двадцять дві тисячі чотириста сорок п'ять доларів США, 83 цента), що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 18.09.14 р. становить 293 643,42 грн. (двісті дев'яносто три тисячі шістсот сорок три гривні 42 копійки), а також 8 124,64 грн. (вісім тисяч сто двадцять чотири гривні 64 копійки), з яких: заборгованість за простроченим кредитом - 21696,50 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18.09.14 року становить 283840,45 гривень; заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом - 749, 33 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 9802,97 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за користування кредитом у сумі 4945,50 гривень; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості про процентам за користування кредитом у сумі 3179,14 гривень».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко