Постанова № 56708086, 16.03.2016, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

_____________

Справа №521/4667/16-а

Номер провадження №2-а/521/155/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Одеса

Суддя Малиновського районного суду м. Одеси Жуган Л.В.,

розглянувши в порядку скороченого провадження справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити, нарахувати і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання, -

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси 01.03.2016 року звернулася позивач ОСОБА_2 з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси, згідно вимог якого просила: визнати відмову Пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті їй щомісячного довічного утримання, як судді у відставці - протиправною; зобовязати Пенсійний фонд України в Малиновському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, згідно з положеннями ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до довідки Апеляційного суду Одеської області про заробітну плату, починаючи з 19.02.2016 року; на підставі ст. 256 КАС України присудження довічного грошового утримання в межах суми стягнення за один місяць виконати негайно.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 996-VIII від 04 лютого 2016 року її було звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області у відставку, відповідно до п. п. 3 та 9 частини 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно з вищезазначеною постановою Верховної ОСОБА_3 України наказом голови Апеляційного суду Одеської області від 16.02.2016 року № 21-ос позивача звільнено з займаної посади судді Апеляційного суду Одеської області. Відділом кадрів апеляційного суду Одеської області їй був наданий пакет відповідних документів для звернення до Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси для призначення щомісячного грошового утримання судді у відставці.

Згідно подання Апеляційного суду Одеської області та копії трудової книжки ОСОБА_2, усього стаж роботи складає 41 рік 10 місяців 13 днів, а стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового отримання становить 27 років 10 місяців. Заробітна плата для обчислення щомісячного довічного грошового утримання становить 27284 гривні 40 коп.

19 лютого 2016 року позивач звернулася до Управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі в місті ОСОБА_1 за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі ст. 141 діючого Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», викладеного в новій редакції згідно Закону від 12.02.2015 року № 192-VIІІ «Про забезпечення права на справедливий суд».

01 березня 2016 року ОСОБА_2 отримала відмову № 179360 від 25 лютого 2016 року Пенсійного фонду України у Малиновському районі в місті ОСОБА_1 у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вважаючи, що вказана відмова відповідача грубо порушує її права та гарантії матеріального забезпечення та соціального захисту, як судді у відставці, суперечить конституційним нормам - ст.ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України, позивач просила задовольнити адміністративний позов.

Управління пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси 15.03.2016 року подало до суду заперечення на вказаний адміністративний позов, в яких відповідач зазначив, що відмова управління у призначенні позивачу довічного грошового утримання судді у відставці рішенням № 179360 від 01.03.2016 року є обґрунтованою та законною. Згідно ч.2 ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI суддя у відставці, який не досяг пенсійного віку отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах передбачених ст. 37 Закону України «Про державну службу». Крім того, в редакції Закону №2543-VI з 01.01.2015 року відповідно до ч. 3 ст. 141 щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60% відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Ч.5 ст.141 даного Закону встановлює максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщино) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином позивач звернулася до управління у грудні 2015 року для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 24.11.2015 року, тому розмір його буде складати 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, але не може перевищувати 10740 грн. З 01.04.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р., п. 5 Прикінцевих положень, якого передбачено, що у разі прийняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів». Таким чином з 01.06.2015 року щомісячне довічне грошове утримання згідно закону України «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митних кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Також відповідач зазначив, що розгляд справи у скороченому провадженні порушує право управління на прийняття законного і обґрунтованого судового рішення відповідно до ст. 159 КАС України, ч. 2 ст. 129 Конституції України, так як суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, що виключає можливість надання додаткових пояснень та доказів сторонами в процесі розгляду справи по суті. Тому керуючись ч. 4 ст. 183-2 КАС України управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси просить: проводити розгляд справи у відкритому судовому засіданні, з викликом осіб, які беруть участь у справі; відмовити у позовних вимогах ОСОБА_2 по справі №521/4667/16-а в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.1, ч.3, ч.4 та п.4 ч.5ст.183-2 КАС України,скорочене провадження застосовується в адміністративних справах, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Тобто суддя розглядає, відповідно до ч.4 ст.183-2КАС України справи, передбачені п.1- 4 ч.1 ст. 183-2 цього Кодексу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Відповідач належним чином повідомлений про відкриття скороченого провадження по справі, що підтверджується штампом від 11.03.2016 року про отримання ухвали суду та копії адміністративного позову з додатками. До суду 15.03.2016 року подано письмові заперечення на позов.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, у їх сукупності, надані докази, суддя вважає достатніми підстави для прийняття постанови.

Підстав для розгляду справи в судовому засіданні немає.

Дослідивши матеріали справи та наявні докази, встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини вважаю, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 була звільнена з посади судді Апеляційного суду Одеської області у відставку, Постановою Верховної ОСОБА_3 України № 996-V-III від 04 лютого 2016 року, відповідно до п. п. 3 та 9 частини 5 ст. 126 Конституції України.

Згідно наказу голови Апеляційного суду Одеської області від 16.02.2016 року за № 21-ос на підставі постанови Верховної ОСОБА_3 України № 996-V-III від 04 лютого 2016 року ОСОБА_2 звільнено з посади судді Апеляційного суду Одеської області.

Відповідно до подання Апеляційного суду Одеської області щодо встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за № 17 від 19.02.2016 року, стаж роботи позивача, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, усього становить 41 рік 10 місяців 13 днів, з яких суддівський стаж складає 27 років 10 місяців. Заробітна плата для обчислення щомісячного довічного грошового утримання становить 27284 гривні 40 коп.

19 лютого 2016 року позивач звернулася до управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі в місті ОСОБА_1 за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, на підставі ст. 141 діючого Закону України № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України у Малиновському районі в місті ОСОБА_1 за № 179360 від 25.02.2016 року ОСОБА_2П відмовлено в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді, з підстав того, що відповідно до ЗаконуУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, починаючи з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначалось відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Проте, суд не може погодитися з обґрунтованістю такої відмови з огляду на наступне.

Відповідно до п.8 ч.4 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

Так в пункті 7 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі, після звільнення від виконання обов'язків судді.

Також у цьому рішенні Конституційний Суд України вказав, що надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.

В рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання судді це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належне матеріальне утримання. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів». Не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. 3 ст. 22 Конституції України.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 також зазначено, що Конституційний Суд України враховує попередні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. Визначені Конституцією та Законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, неконституційними було визнано положення Закону № 3668-VI, якими довічне грошове утримання суддів у відставці обмежувалося 80 % розміру від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; а також обмежувався розмір пенсії або довічного грошового утримання суддів у відставці десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

З наведеного суд вбачає, що положеннями Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», внесено зміни до спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині щодо обмеження граничного розміру довічного грошового утримання суддів у відставці та зміни відсотку, з якого обчислюється розмір довічного грошового утримання, які неодноразово були визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Згідно ч. 1 ст. 126 Основного Закону України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав свобод.

Як зазначив Конституційний Суд України - невід'ємною складовою статусу суддів є їх незалежність, яка забезпечується, у тому числі, гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту (підпункт 1.1 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N19-рп/2004).

Вказане відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № CM/REC(2010)12) «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчить про порушення конституційних приписів щодо обовязковості виконання рішень Конституційного Суду України. Такі внесення змін явно суперечать Конституції України та рішенням Конституційного суду.

В результаті прийняття п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) після 01.06.2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 01.06.2015 року. Вказівка лише на дату звернення до пенсійного фонду із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті 8, 21 Конституції України).

Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Конституції України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених ч.1, п. п.2, 9 ч.5 ст.126 Конституції України.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII до ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» було внесено зміни та зазначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, суддя приходить до висновку, що зміни до ч. ч. 3, 5 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які були внесені Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», а також п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» суперечать ст.ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України, порушують конституційні права позивача, як судді у відставці. Крім того, «Прикінцеві положення» Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» носять загальний характер, прийняті під умовами неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах і фактично не скасовують норми ст.141 спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Крім того, за своєю правовою природою щомісячне довічне грошове утримання, на відміну від пенсії на загальних підставах, є гарантованою державою щомісячною грошовою виплатою, що служить забезпеченням належного матеріального утримання судді, яка призначається і нараховується державою за результатом багаторічної праці особи саме на суддівській посаді і виплачується лише за умови наявності встановленого законом стажу роботи на посаді судді та є складовою правового статусу судді, виступаючи фінансовою гарантією суддівської незалежності.

Такий висновок ґрунтується й на аналізі інших нормативних актів та рішень як Європейського Суду з прав людини так і Конституційного суду України.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено також у «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 4 листопада 1950 року, ратифікованій Верховною ОСОБА_3 України 17 липня 1997 року, та в низці інших міжнародних документів, а саме: «Основні принципи незалежності судових органів», ухвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, «Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів», затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і ОСОБА_4 ООН.

Цей підхід підтверджується і практикою Європейського суду з прав людини.

Тож, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Разом із тим починаючи з 1992 року - з часу прийняття Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ в Україні понад 20 років на конституційному (п.п. 2, 9 ч. 5 ст. 126 Основного Закону України) та законодавчому (ст. 43 Закону України № 2862-ХII, ст. 138 Закону № 2453-VI, ст. 141 Закону № 2453-VI у редакції Закону 192-VIII) рівнях гарантувалось право судді на відставку та отримання суддями за наявності стажу на посаді судді не менше 20 років, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.

Судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування отримувати задекларований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання, як один з елементів гарантій їх незалежності.

Необхідність дотримання і забезпечення принципу правомірних (законних) очікувань підтверджується й прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). Так, при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями ОСОБА_4 Європи положень «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та протоколів до неї (далі - Конвенція) велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

За прецедентною практикою ЄСПЛ принцип правової визначеності є складовою частиною верховенства права.

В широкому сенсі в основі принципу правової визначеності лежить ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним принципам.

Таким чином стійкість (стабільність) нормативних орієнтирів має значення для створення чітких, зрозумілих та довготривалих правил поведінки.

Діючи за такими правилами особа повинна мати впевненість в реалізації цих норм у життя і повинна бути реально захищеною від негативних наслідків.

Відповідні стандарти правозастосування визначаються Конвенцією та практикою ЄСПЛ.

В більшості випадків ЄСПЛ розглядає поняття «законні очікування» як елемент верховенства права й елемент «юридичної визначеності» та як об'єкт захисту, в тому числі, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності.

Так, зокрема, у справах «ОСОБА_5 Девелопментс ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (сf., Рressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31) (п. 21 Рішення ЄСПЛ від 1.06.2006 у справі «Федоренко проти України»).

Дії Верховної ОСОБА_4 України, яка довгий час не звільняла позивачку, не дозволили їй своєчасно звернутися до Управління для призначення довічного грошового утримання судді у відставці до вступу в законну силу Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 28.03.2015 року.

Враховуючи викладене слід дійти висновку, що позивач ОСОБА_2 набула право на відставку з призначенням щомісячного довічного грошового утримання після 20 років роботи суддею або право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбаченої Законом України «Про державну службу» після досягнення 60 років. Оскільки стаж роботи ОСОБА_2 суддею становить 27 років 10 місяців, розмір довічного грошового утримання повинен складати 90%, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове соціальне страхування.

Суд враховує, що заяву про відставку ОСОБА_2 подала у лютому 2015 року, тобто в період дії Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, тому вважає, що позивач не втратила права на призначення довічного грошового утримання згідно цього Закону.

З підстав дослідженого вбачається, що доводи ОСОБА_2 про те, що вона має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, передбаченому ч. 3ст. 141 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI (в редакції від 12.02.2015 року) є обґрунтованими.

ОскількиКонституція Українимає найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує КонституціюУкраїни, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Враховуючи те, що позивачка є суддею у відставці, з огляду на положеннястатті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України, суд приходить до висновку про те, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст.ст.8,19,22,126 Конституції України, а також ч. 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»(зі змінами, внесеними Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року).

Таким чином право судді на відставку, передбачене у п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України означає одночасне поєднання двох складових: по-перше, припинення суддівських повноважень та по-друге - призначення належного матеріального забезпечення. Відтак пенсія за віком, призначена на загальних підставах, не є таким матеріальним забезпеченням.

Позивачу у 2010 році була призначена пенсія за віком, яка з 01.04.2015 року не виплачується відповідно до Закону України №213-VIII. Відмовляючи в призначенні щомісячного довічного грошового утримання відповідач фактично прирівняв позивача до судді, відставку якого припинено у звязку з набранням законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення умисного злочину (ст.142 Закону № 2453-У1 в редакції Закону № 192-VIII).

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання відмови управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси у призначенні ОСОБА_2, судді у відставці, щомісячного довічного грошового утримання протиправною та зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90% грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 19 лютого 2016 року згідно з поданням Апеляційного суду Одеської області про встановлення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №17 від 19.02.2016 року.

Керуючись ст.ст.7,9,11,13,159-163,183-2 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити, нарахувати і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання - задовольнити.

Визнати відмову Пенсійного фонду України в Малиновському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 щомісячного довічного утримання, як судді у відставці - протиправною.

Зобовязати Пенсійний фонд України в Малиновському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_2 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90%, згідно з положеннями ч 3 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно довідки апеляційного суду Одеської області про заробітну плату, починаючи з 19 лютого 2016 року.

Постанова суду в частині призначення та виплати ОСОБА_2 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови шляхом подачі через Малиновський районний суд м. Одеси апеляційної скарги.

Суддя: Л.В. Жуган

16.03.16