Ухвала суду № 56689853, 23.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1911/16 Справа № 175/3788/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шабанов А. М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Військової частини 3017 Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини 3017 Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Військової частини 3017 Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України (далі - ВЧ 3017 Національної гвардії МВС України) про відшкодування моральної шкоди мотивуючи тим, що 10 квітня 2015 року ОСОБА_3, перебуваючи на території блокпосту 3 36 сектору «С», розташованого в смт.Врубівка Попаснянського району Луганської області, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння почав демонструвати заміну магазинів до автомату.

Вказувала на те, що не переконавшись, що зброя знаходиться на запобіжнику, ОСОБА_3 здійснив дотик до спускового гачка, внаслідок чого пролунало два постріли в сторону солдата ОСОБА_4, від яких останній помер на місці події.

Зазначала, що вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 16 липня 2015 року ОСОБА_3 засуджено до позбавлення волі на строк 3 роки за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.414 КК України, а її як дружину загиблого визнано потерпілою.

Посилаючись на те, що внаслідок смерті ОСОБА_4 їй та їхнім неповнолітнім дітям завдано фізичних та душевних страждань, у зв'язку з чим просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з ВЧ 3017 Національної гвардії МВС України на її користь 100.000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач ВЧ 3017 Національної гвардії МВС України ставить питання про скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин у справі та їх повноту, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасуванню рішення суду.

Згідно положенням ч.ч.1,2 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Кожному гарантується судовий захист його прав і свобод (ст.55 Конституції України).

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 10 квітня 2015 року ОСОБА_3, являючись солдатом, який проходить військову службу за мобілізацією у ВЧ 3017 Національної гвардії МВС України, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння та перебуваючи на території блокпосту 3 36 сектору «С», розташованого в населеному пункті Врубівка Попаснянського району Луганської області, всупереч вимогам ст.ст.11,16,37,49,127,128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст.1,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не маючи на меті спричинення тілесних ушкоджень, грубо порушуючи правила поводження зі зброєю та вказані вище норми діючого законодавства України, почав демонструвати спів службовцям на швидкість заміну магазинів до автомату, при цьому не переконавшись, що зброя знаходиться на запобіжнику, як наслідок здійснив дотик до спускового гачка, внаслідок чого пролунало два постріли в сторону солдата ОСОБА_4, від яких останній помер на місці події.

Вказані обставини встановлені вироком Попаснянського районного суду Луганської області від 16 липня 2015 року (а.с.12-13), який набрав чинності та за яким ОСОБА_3 визнано винним за ч.2 ст.414 КК України та засуджено до позбавлення волі на строк 3 роки.

За цією кримінальною справою дружину загиблого ОСОБА_4, позивача по оскаржуваній цивільній справі ОСОБА_2, визнано потерпілою.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та стягуючи з відповідача 100.000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої належним чином дослідивши фактичні обставини справи, обґрунтовано виходив з наявності підстав, передбачених ст. 1168 ЦК України для відшкодування позивачу моральної шкоди, розмір якої суд правильно визначив, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи ступінь моральних страждань і переживань позивача, завданих внаслідок смерті її чоловіка.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01 листопада 1996 року №9 Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, тому суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст.ст.55,56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Проте безпосередньо застосовувати вказані норми Конституції України як норми прямої дії підстав немає з огляду на те, що з їх змісту випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, який би визначав поняття моральної шкоди та підстави її відшкодування.

Норми ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачають можливість відшкодування військовослужбовцям моральної і матеріальної шкоди, але не встановлюють підстави для задоволення такої вимоги.

Таким чином правовими нормами, які слід безпосередньо застосовувати до даних правовідносин, є положення цивільного законодавства України, зокрема ст.23 ЦК України.

Згідно зі ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Як зазначено в п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Законом України «Про Збройні Сили України» в ст.12 передбачено, що підготовка Збройних Сил України до виконання покладених на них Конституцією України завдань, організація та забезпечення їх виконання, підтримання на належному рівні бойової і мобілізаційної готовності та боєздатності, виховна робота, збереження життя і здоров'я особового складу, забезпечення законності та військової дисципліни у Збройних Силах України здійснюються органами військового управління, командирами і начальниками всіх рівнів відповідно до вимог Конституції України та законів України, інших нормативно-правових актів, що регулюють

відносини у сфері оборони.

Згідно з ч.2 ст.1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Частинами 2 та 5 ст.1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При вирішенні даного спору суд першої інстанції вірно виходив із встановленого цивільним законодавством загального правила, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: моральної (немайнової) шкоди, протиправної дії (бездіяльності), причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і такою шкодою та вини.

Доводи апеляційної скарги про незалучення до участі у справі винної особи, а саме ОСОБА_3, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки вироком Попаснінського районного суду Лугінської області від 16 липня 2015 року було встановлено, що останній проходив військову службу саме у ВЧ 3017 Національної гвардії МВС України, а отже перебував з відповідачем у службових (трудових) відносинах.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що у якості представника позивача судом першої інстанції було допущено особу, яка не наділена відповідними повноваженнями, спростовуються матеріалами справи, а саме договором про надання юридичних послуг та свідоцтвом про зайняття адвокатською діяльністю (а.с.14-15).

Частиною 1 ст.38 ЦПК України визначено, що сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у статті 41 цього Кодексу (ч.1 ст.40 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Військової частини 3017 Національної гвардії Міністерства внутрішніх справ України відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.