Рішення № 56683225, 22.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/2438/15-ц Головуючий у І інстанції Сердинський В. С.Провадження № 22-ц/780/1301/16 Доповідач у 2 інстанції Яворський М. А.Категорія 26 22.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Семиволос І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із зазначеним позовом у відповідності до норм ст.ст. 526,536, 1050, 1054 ЦК України та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 419,67 грн та судовий збір у розмірі 774,20 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 30 травня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №R53700427739В, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 80 800 грн, зі сплатою 24% річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 30 травня 2017 року.

Підписанням кредитного договору, відповідач підтвердив своє приєднання до правил споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ «ВТБ Банк», з якими він ознайомився та погодився.

Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором, у відповідності до п. 4.1 Договору перерахував суму кредиту в розмірі 80800 грн на платіжний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у відділенні «Кредитний центр «Поділ» ПАТ «ВТБ Банк», що підтверджується меморіальним ордером №23456 від 30 травня 2013 року.

Відповідач, ОСОБА_2, свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, а саме: прострочив сплату кредиту в період з 26 серпня 2014 року по 11 листопада 2014 року в сумі 4 074,65 грн, прострочив сплату відсотків за користування кредитом в період з 26 серпня 2014 року по 11 листопада 2014 року в сумі 3 867,81 грн.

У зв'язку із порушенням умов кредитного договору, 26 листопада 2014 року на адресу відповідача листом №9204/1-2.38 направлено вимогу у відповідності до норм ст. 1050 ч. 2 ЦК України про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором. Проте, погашення наявної заборгованості відповідач досі не здійснив, тому позивач просив у судовому порядку стягнути заборгованість по кредиту.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просив суд визнати недійсним з моменту укладання кредитний договір від 30 травня 2013 року № R53700427739В укладений між ним та ПАТ «ВТБ Банк».

Зазначав, що відповідно до аудиторського висновку та проведеного розрахунку реальної процентної ставки від 26 квітня 2015 року, реальна процентна ставка за даними, що містяться у додатку №1 до кредитного договору складає 51,28% у гривні, крім того, у цьому додатку №1 відсутня інформація про абсолютне значення подорожчання кредиту та реальна процентна ставка в порушення Постанови № 168 від 10 травня 2007 року, у той час як у п.1 договору зазначено процент у розмірі 24,00 річних, отже під час укладення кредитного договору він не міг знати ні реальну процентну ставку, ні абсолютне значення подорожчання кредиту у розмірі на 110 617,20 у гривні, про що якби він знав, то ніколи б не підписав та не погодився на спірний кредитний договір.

Крім того, кредитний договір ним було підписано під впливом обману працівників ПАТ «ВТБ Банк», чим було порушено Закон України «Пре захист прав споживачів», так як перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець був зобов'язаний повідомити споживачу у письмовій формі про кредитні умови.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 77419,67 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 774,20 грн.

В задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог Банку та задоволення його позову в частині зустрічних вимог про визнання договору недійсним у повному обсязі. Відповідач посилається на неповне з'ясування та неправильність встановлення судом обставин, що мають значення для справи, не надання належної оцінки доказам у справі, що на його думку призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції згідно ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що 30 травня 2013 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №R53700427739В, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 80800 грн., зі сплатою 24% річних та кінцевим строком погашення заборгованості до 30 травня 2017 року. ( а.с. 11-22)

Підписанням кредитного договору, відповідач підтвердив своє приєднання до правил споживчого кредитування фізичних осіб у ПАТ «ВТБ Банк», з якими він ознайомився та погодився.

З матеріалів справи вбачається, що Банк виконав свої зобов'язання перед позичальником за кредитним договором, та у відповідності до п. 4.1 Договору перерахував суму кредиту в розмірі 80800 грн. на платіжний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у відділенні «Кредитний центр «Поділ» ПАТ «ВТБ Банк», що підтверджується меморіальним ордером №23456 від 30 травня 2013 року. (а.с. 23). Даний факт також підтверджується випискою з рахунку приватного клієнта - ОСОБА_2, про зарахування 30 травня 2013 року на рахунок № НОМЕР_1 у відділенні «Кредитний центр «Поділ» ПАТ «ВТБ Банк» грошових коштів 80800 грн. ( а.с.73).

Судом також встановлено, що відповідач у справі, ОСОБА_2, не виконав свої зобов'язання перед банком та станом на час звернення до суду із позовом мав заборгованість в розмірі 64128 грн 54 коп по тілу кредиту, 4 866,92 грн боргу по відсоткам за користування кредитом, 6472,56 грн боргу по комісії за обслуговування кредиту та 1951,65 грн пені за не своєчасне виконання зобов'язань, а всього 77419 грн, що підтверджується наданим Банком розрахунком. (а.с. 6-10).

Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи у повному обсязі позов ПАТ «ВТБ Банку», суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що дійсно між Банком та відповідачем укладено кредитний договір за умовами якого Банк надав, а відповідач отримав шляхом зарахування на його розрахунковий рахунок грошові кошти визначені умовами кредитного договору, і оскільки відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та суми заявленого позову. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд мотивував свій висновок тим, що відповідачем не доведено факту порушення його прав як споживача при укладенні договору на отримання вказаного кредиту.

Однак погодитися у повному обсязі із вказаним висновком суду першої інстанції колегія суддів не може виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Мотивуючи своїх вимоги, позивач посилався на виконання ним своїх зобов'язань визначених п.4.1 Договору, а саме перерахування суми кредиту в розмірі 80800 грн на розрахунковий рахунок відповідача ОСОБА_2 № НОМЕР_1 у відділенні «Кредитний центр «Поділ» ПАТ «ВТБ Банк».

З матеріалів справи вбачається, що Банк, у відповідності до норм ч. 1 ст. 1054 ЦК України, свої зобов'язання за вказаним правочином (п.1,п.4.1) виконав, перерахувавши визначену Договором суму коштів 80800 грн на розрахунковий рахунок відповідача, що підтверджується відповідними письмовими доказами, а відповідач свої зобов'язання, всупереч умовам кредитного договору, а саме п. п. 1, 4.2 , 4.5 та нормам ч. 1 ст. 1054 ЦК України не виконав, а тому з ОСОБА_2 на користь позивача, Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», підлягає стягненню заборгованість по кредиту у розмірі 70947, 11 грн (64128,54 + 4866,92 + 1951,65) із яких 64128,54 грн - борг по тілу кредиту, 4866,92 грн - борг по процентам та 1951,65 грн - пеня за не своєчасну сплату кредиту та процентів за його користування.

Щодо позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк» про стягнення з відповідача ОСОБА_2 боргу по комісії за обслуговування кредиту в розмірі 6472,56 грн, то позовні вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору недійсним підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Оскільки відповідно до умов вказаного кредитного договору Банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, що підтверджується п. 3 Договору, то особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України "Про захист прав споживачів".

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Із врахуванням вищевказаних правових норм, колегія суддів приходить до висновку, що передбачена умовами кредитного договору (пунктом 4.2) щомісячна сплата комісійної винагороди за управління кредитом в розмірі 1,69 % річних від початкової суми кредиту є несправедливою умовою договору та відповідно до положень ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" пункт 4.2 кредитного договору від 30 травня 2013 року №R53700427739В у цій частині повинен бути визнаний не дійсним.

В іншій частині доводи відповідача ОСОБА_2 щодо несправедливості умов кредитного договору, як в частині визначення реальної процентної ставки, так і в частині інших умов кредитного договору є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та не є підставою для визнання кредитного договору недійсними.

Так, зокрема з матеріалів справи вбачається, що Банком при укладенні кредитного договору відповідачу були роз'ясненні усі умови надання споживчого кредиту, як реальна процентна ставка без страхових платежів та реєстрації в розмірі 66,36%, так і абсолютне значення подорожчання кредиту в сумі 110617,20 грн.

З вказаними умовами та порядком споживчого кредитування Банку ОСОБА_2 ознайомився та погодився, про що свідчить його підпис на вказаних документах. (а.с. 16,17)

Таким чином, колегія суддів, виходячи з норм ст. 309 ЦПК України вважає, що рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України частковому задоволенню підлягають і позовні вимоги ПАТ «ВТБ банк» в частинні стягнення судового збору з відповідача на користь позивача у розмірі 709,47 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 309, 314, 316, 318 ЦПК України, ст.ст. 526, 1049, 1050, 1054 ЦК України ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 70947, 11 грн (сімдесят тисяч дев'ятсот сорок сім гривень 11 копійок) та витрати по сплаті судового збору в сумі 709, 47 грн.

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити частково.

Визнати недійсним п. 4.2 Кредитного договору №R53700427739В від 30 травня 2013 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_2 сплачувати щомісячно на користь ПАТ «ВТБ Банк» комісійну винагороду за управління кредитом у розмірі 1.69% від початкової суми Кредиту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» та ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: М.А. Яворський

судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагєєв