Постанова № 56678809, 22.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2016 р. Справа № 922/4643/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача - Сімейко А.І. (дов. №06.05-32/119 від 20.01.2016 р.)

відповідача - ОСОБА_2 (особисто)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№482Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 12 січня 2016 року у справі

за позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк, Луганська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Сєвєродонецьк, Луганська область

про стягнення 90 502,91 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 року позивач, ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 основний борг у розмірі 55221,70 грн., пеню у розмірі 27461,85 грн., 3% річних у розмірі 1657,52 грн., інфляційні втрати у розмірі 6 161,84 грн.; судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.12.2014 р. у справі №922/4643/14 (суддя Яризько В.О.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2015 р. апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду від 11.12.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.05.2015 р. судові акти попередніх інстанцій скасовані, справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.01.2016 р. у справі №922/4643/14 (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено повністю.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи. Зокрема, зазначає, що позивач не мав права нараховувати оплату за теплоенергію, яка фактично не поставлялась; розрахунок позивача є невірним, оскільки здійснений на підставі невірних даних тощо. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю; стягнути з позивача судові витрати за подання касаційної та апеляційної скарг.

В судовому засіданні відповідач усно уточнив апеляційні вимоги, зазначивши, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він є власником приміщення як фізична особа, тому спір повинен розглядатись у суді загальної юрисдикції, тобто в Сєвєродонецькому міському суді.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що на момент звернення підприємства з позовом до суду, так і на теперішній час, згідно з відомостями, які розміщені на офіційному веб-сайті розпорядника ЄДР - Міністерства юстиції України, відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності та в процесі припинення не перебуває, тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги з усними уточненнями та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача та відповідача особисто, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.12.2011 р. між фізичною особою ОСОБА_3 (продавець) та фізичною особою ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення з підвалом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 274,8 кв. м (т. 1 а.с. 136).

Право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення зареєстровано за № 3859404, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства "Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації" від 28.12.2011 р. за №32713605 (т. 1 а.с. 138).

Нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку, який обладнаний системою централізованого опалення, яка в свою чергу гідравлічно та теплотехнічно об'єднана з системою опалення нежитлового приміщення, що разом становить єдину систему. Технічної можливості відключення окремих приміщень від централізованого опалення у даному житловому будинку не передбачено. Нежитлове приміщення приладом обліку теплової енергії не обладнано.

Листами № 16-6-1380 від 15.11.2012 р., №08-06-1291 від 20.11.2012 р. позивач звертався до ФОП ОСОБА_2 з пропозиціями укласти договір на постачання теплової енергії в гарячій воді (т. 1 а.с. 43, 48),

Вказані листи підприємець проігнорував, відповіді не надав, договір з підприємством не уклав.

При цьому, підприємством здійснювалось постачання теплової енергії до багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про включення теплоустановок від 30.10.2012 р. за №000000332 та від 16.10.2013 р. за №000001453 (т. 1 а.с. 63).

Підприємством на адресу ФОП ОСОБА_2 були направлені рахунки на оплату за спожиті послуги, а саме: за грудень 2012 року на суму 11139,71 грн., за січень 2013 року на суму 6134,41 грн., за лютий 2013 року на суму 5086,79 грн., за березень 2013 року на суму 5191,55грн., за квітень 2013 року на суму 197,88 грн., за жовтень 2013 року на суму 1361,90 грн., за листопад 2013 року на суму 3643,39 грн., за грудень 2013 року на суму 5 843,40 грн., за січень 2014 року на суму 6884,72 грн., за лютий 2014 року на суму 5123,02 грн., за березень 2014 року на суму 3663,92 грн., за квітень 2014 року на суму 951,01 грн. Всього на загальну суму 55 221,70 грн. (т. 1 а.с. 20-31).

Оскільки вказані рахунки споживачем не були сплачені, підприємство неодноразово зверталось до ФОП ОСОБА_2 з претензіями про стягнення збитків за спожиту теплову енергію в гарячій воді (т. 1 а.с. 32-37).

Відповідач на претензії не відреагував, суму збитків за спожиту теплову енергію не сплатив, що стало підставою для звернення ДП "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення основного боргу у розмірі 55221,70 грн., пені у розмірі 27461,85 грн., 3% річних у розмірі 1657,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 6161,84 грн.

В обґрунтування позову підприємство, посилаючись на приписи Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про житлово-комунальні послуги", "Про теплопостачання", "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", зазначає, що нежитлове приміщення відповідача розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1, який обладнаний системою централізованого опалення, яка в свою чергу гідравлічно та теплотехнічно об'єднана з системою опалення нежитлового приміщення відповідача, що разом становить єдину систему централізованого опалення багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 Технічної можливості відключення окремих приміщень від централізованого опалення у даному житловому будинку не передбачено. Приміщення відповідача приладом обліку теплової енергії не обладнано, у зв'язку з чим розрахунок вартості теплової енергії здійснений розрахунковим способом з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді відповідно до абзацу другого пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. № 1198.

Задовольняючи позов, господарський суд, врахувавши вказівки Вищого господарського суду України у даній справі, дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Колегія суддів вважає посилання апелянта на те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки він є власником приміщення як фізична особа, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу, а відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Під скороченням "підприємства та організації" в даному випадку слід вважати: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні); громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно п.п. 1.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. за №18, статус громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності підтверджується відповідною випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а його особа - паспортом або іншим відповідним документом.

Відповідно до абз. 4 п.п. 4.7 пункту 4 вищевказаної постанови громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі.

З огляду на викладене, відповідач, як громадянин, який в установленому порядку набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності, на дату подання позову мав такий статус, в стані припинення - не перебував (і до теперішнього часу не перебуває), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з невиконанням фактичних відносин між суб'єктами господарської діяльності, а отже, відповідачем в даному судовому процесі є ФОП ОСОБА_2, тому справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" є виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності (теплопостачальна організація).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За приписами ч. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Основні обов'язки споживача теплової енергії, у тому числі своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, передбачено у ст. 24 Закону України "Про теплопостачання".

Згідно з п. 3 Правил №1198 споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Відповідно до п. п. 4, 14 Правил №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією відповідно до типових договорів, форми яких затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Окрім того, п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Також ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що основним обов'язком споживача теплової енергії є своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Отже, чинним законодавством України передбачено, що постачання теплової енергії здійснюється за договором купівлі-продажу, обов'язок із своєчасного укладення якого покладено саме на споживача теплової енергії.

Разом з тим, частинами 5, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлено, що теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання - споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як вже зазначалось вище, позивач виконав вимоги чинного законодавства України, передбачені приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", а саме звернувся до ФОП ОСОБА_2 з пропозицією укласти договір про надання послуг на основі типового договору.

ФОП ОСОБА_2 ухилився від укладання договору про надання послуг, а, позивач здійснював постачання теплової енергії у вигляді гарячої води до нежитлового приміщення відповідача.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Таким чином, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У свою чергу, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Споживання енергії за відсутності договору надає право постачальнику енергії на стягнення зі споживача у даному випадку вартості спожитої ним енергії на підставі статей 1212 та 1213 Цивільного кодексу України.

Місцевим господарським судом правомірно відхилено доводи відповідача щодо відсутності опалення у нежитловому приміщенні через демонтаж систем опалення, оскільки встановленими обставинами справи не підтверджується відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води або переобладнання його систем опалення у встановленому законом порядку, з огляду на таке.

Відповідно до п. 24 Правил № 630 споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно з п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. N 630 самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Відповідно до пунктів 25, 26, 30 Правил № 630 відключення споживача від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку (п. 2.1 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 р. № 169 "Про затвердження Змін до Наказу Мінбуду України від 22.11.2005 р. № 4).

При цьому обов'язково враховуються технічні можливості існуючих мереж газопостачання, водопостачання та електропостачання даного населеного пункту або окремого мікрорайону щодо забезпечення живлення запропонованої власником (власниками) системи теплопостачання (п. 2.2 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 р. № 169 "Про затвердження Змін до наказу Мінбуду України від 22.11.2005 р. № 4).

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 р. № 4 встановлено, що таке відключення відбувається на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту відключення нежитлового приміщення відповідача від мереж центрального теплопостачання та ненадання йому послуг з постачання тепла.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06.11.2007 р. № 169 було внесено зміни, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.

Окрім того, відповідно до статті 1 Закону України "По теплопостачання" місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.

Згідно з п. 22 Правил № 630 точками розподілу у багатоквартирному будинку, в яких здійснюється передача послуги централізованого опалення від виконавця споживачеві є - відгалуження від стояків у межах квартири.

Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем. Таким чином, позивач виконав свої зобов'язання щодо надання послуг централізованого опалення, а відповідач незалежно від споживання цієї послуги, або відмови від її споживання, зобов'язаний оплатити надані послуги. У разі наміру споживача припинити надання послуг з централізованого теплопостачання, останній не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мереж теплопостачання.

Отже, самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання.

Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про невикористання ним нежитлового приміщення для ведення підприємницької діяльності, зазначивши наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є суб'єктом підприємницької діяльності, основним видом діяльності якого є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого майна та роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, що підтверджується наявним в матеріалах справи Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (т. 1 а.с. 73).

Згідно Свідоцтва платника єдиного податку серії Б №697147 (т. 1 а.с. 112) видом господарської діяльності суб'єкта господарювання ОСОБА_2 є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Колегія суддів також зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази невикористання відповідачем вказаного нежитлового приміщення під підприємницьку діяльність та те, що приміщення не опалюється позивачем з моменту його придбання, тобто з 26.12.2011 р.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок вартості спожитої теплової енергії, здійснений господарським судом самостійно на підставі наявних матеріалів справи, беручи до уваги, що під час нового розгляду даної справи на виконання вказівок касаційної інстанції ухвалою суду від 07.09.2015 р. за ініціативою суду було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої було унеможливлено ненаданням сторонами витребуваних судовим експертом документів та несплатою відповідачем рахунку за проведення експертного дослідження, дійшла висновку про його правомірність та відповідність вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, враховуючи, що здійснений позивачем розрахунок нарахування відповідачу грошових коштів за спожиту теплову енергію в розмірі 55 221,70 грн. (т. 2 а.с. 9-12) є вірним та обґрунтованим, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про наявність в матеріалах даної справи належних та допустимих доказів надання позивачем відповідачеві послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на централізоване опалення нежитлового приміщення на загальну суму 55 221,70 грн.

Оскільки відповідач свої зобов'язання з оплати поставленої теплової енергії у вигляді гарячої води на централізоване опалення нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не виконав, у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 55 221,70 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 55 221,70 грн.

Стосовно стягнення з відповідача пені в розмірі 27 461,85 грн., 3% річних в розмірі 1657,52 грн. та інфляційних втрат в розмірі 6161,84 грн., колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено в п.10 ч.3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Також, відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових території" від 20.05.1999 р. за №686-XIV, суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.

Перевіривши правильність розрахунку позивача по нарахуванню пені, колегія суддів зазначає про правомірність нарахування пені у розмірі 27461,85 грн. за неналежне виконання зобов'язання.

Окрім того, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України)

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено в п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Судом апеляційної інстанції перевірено правильність розрахунку позивача нарахування 3% річних у розмірі 1657,52 грн. (період прострочення - з 27.01.2013 р. по 31.08.2014 р.) та інфляційних нарахувань у розмірі 6161,84 грн. (період прострочення - з 27.01.2013 р. по 31.08.2014 р.).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 657,52 грн. та інфляційних втрат у сумі 6 161,84 грн.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 р. у справі №922/4643/14 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.01.2016 р. у справі №922/4643/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 24.03.2016 р.

Головуючий суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.