Постанова № 56676697, 10.02.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Сарненської міської ради Рівненської області (далі - Міськрада), товариства з обмеженою відповідальність (далі - ТОВ) «РІФ», ТОВ «Бернд Бруггеман Україна», управління Держземагентства в Сарненському районі Рівненської області (далі - управління Держземагентства), третя особа - публічне акціонерне товариство «Перший інвестиційний банк», про визнання незаконним договору купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування державного акта про право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до Міськради, ТОВ «РІФ», ТОВ «Бернд Бруггеман Україна» та управління Держземагентства, в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення Міськради від 22 липня 2005 року № 1238 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ТОВ «РІФ»; визнати незаконним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 1,2254 га від 17 травня 2005 року, укладений між Міськрадою та ТОВ «РІФ» і посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Д.І.; визнати незаконним та скасувати рішення Міськради від 26 лютого 2008 року № 808 «Про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку ТОВ «Бернд Бруггеман Україна»; визнати незаконним та скасувати державний акт на земельну ділянку від 27 березня 2008 року серії НОМЕР_1, виданий відділом земельних ресурсів у Сарненському районі Рівненської області.

Сарненський районний суд Рівненської області постановою від 25 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовив за безпідставністю позовних вимог.

Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції змінив у частині зазначення підстав для відмови у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішень Міськради від 22 липня 2005 року та 26 лютого 2008 року (№№ 1238, 808 відповідно).

Суддя Вищого адміністративного суду України, розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_8 на рішення судів попередніх інстанцій, ухвалою від 2 червня 2015 року залишив її без руху з підстави пропуску позивачем строку касаційного оскарження рішення апеляційного суду, ухваленого у відкритому судовому засіданні 22 квітня 2015 року за участю представника позивача.

Ухвалою від 10 липня 2015 року суддя Вищого адміністративного суду України на підставі частини четвертої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення судів попередніх інстанцій відмовив, оскільки причини пропуску скаржником строку визнані судом неповажними.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ОСОБА_8 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2015 року, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 березня, 29 травня, 9 та 16 червня 2015 року (№№ К/800/2784/15, К/800/15858/15, К/800/25528/15, К/800/26738/15 відповідно), які підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини четвертої статті 214 КАС.

Виконуючи обов'язок щодо усунення неоднакового застосування норм процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 214 КАС якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження.

При цьому колегія суддів зазначає, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження, особливо з огляду на те, що вона перешкоджає подальшому руху справи, має відповідати вимогам статті 165 КАС як субсидіарної норми процесуального права, яка визначає обов'язок судді (суду) мотивувати свій висновок щодо неповажності причин пропуску строку касаційного оскарження (пункт 3 частини одинадцятої статті 165 КАС).

На відміну від такого - правильного застосування згаданої норми процесуального права в інших справах, у цій справі зі змісту ухвали від 10 липня 2015 року вбачається лише констатація висновку про неповажність причин пропуску строку за відсутності відповідного мотивування такого висновку.

Таким чином, частина четверта статті 214 КАС у цій справі застосована неправильно, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2015 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду касаційної інстанції для повторного вирішення питання прийняття касаційної скарги.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у випадку допуску справи до касаційного перегляду належить звернути увагу на те, чи підлягає дана справа розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2015 року скасувати, а справу передати до суду касаційної інстанції для вирішення питання відкриття провадження у справі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко