Ухвала суду № 56674354, 22.03.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 р. Справа № 876/12568/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

участю секретаря Гользбергер А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі за позовом Приватного підприємства "Авто-драйв ойл" до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА :

ПП "Авто-драйв ойл" 10.06.2013року звернулося в суд з позовом до ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.05.2013 року за №0007861520 та за №0007851520.

У відповідності до вимог ст.55 КАС України судом замінено ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби на його правонаступника ДПІ у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Підставами позову є те, що платник податків на підставі отриманих від контрагентів податкових накладних отримував товар та враховував суму сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту, як того і вимагають положення чинного законодавства, не втручаючись у господарську діяльність своїх контрагентів. Також, продовжує позивач, жодним нормативним актом для платника податків не передбачено обов'язку й не надано права вимагати від іншого платника податків будь-яких відомостей стосовно його господарської діяльності.

Оскаржуваною постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року позовну заяву - задоволено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить зазначену постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує, тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не носили реального характеру, а мали на меті отримання податкової вигоди, у зв'язку з чим податкові зобов'язання з податку на додану вартість формувались протиправно.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необґрунтованими. Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права.

За результатами проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ПП "Авто-драйв ойл" з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ПП "Сьомий день" за період з 01.10.2010 року по 31.12.2010 року, з 01.02.2011 року по 28.02.2011 року, з 01.04.2011 року по 31.08.2011 року та ПП "Імпел ЛТД" за період з 01.08.2011 року по 30.09.2011 року, з 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.05.2013 року за №0007861520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28843 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 25480 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3363 грн. 00 коп., та від 22.05.2013 року за №0007861520, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 626 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення підп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1 п.7.5, підп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2, п.198.3., п.198.6 ст.198, ст.200 ПК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" від 24.05.1995 року за №88.

Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало те, що в порушення наведених норм податкового законодавства позивач відобразив в податковому обліку по податку на додану вартість господарські операції із ПП "Сьомий день" та ПП "Імпел ЛТД".

Згідно вимог підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, у відповідності до підп.7.4.5 п.7.4 цієї ж статті, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Аналогічні положення щодо формування податкового кредиту відображені у ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями).

Аналогічні положення щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість містяться в ст.198 ПК України.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Саме в розрізі даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з наведеними вище контрагентами.

Між ПП "Сьомий день" (продавець) та ПП "Авто-драйв ойл" 22.10.2010 року було укладено договір купівлі-продажу №22/10-10 згідно з умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець належним чином прийняти і оплатити товар - запчастини в кількості та асортименті, згідно товарних накладних, підписаних та завірений сторонами.

Між ПП "Імпел ЛТД" (продавець) та ПП "Авто-драйв ойл" (покупець) 01.08.2011 року було укладено договір купівлі-продажу №3 згідно з умов якого продавець зобов'язується поставити покупцеві, а покупець належним чином прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості, по цінам та на суму, які вказуються в накладних або в додаткових угодах, що являються невід'ємною частиною даного договору. В підтвердження виконання вищенаведеного договору позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні та виписки з банківського рахунку. В свою чергу, орган державної податкової служби в акті перевірки зазначає, що про відсутність реальності господарської операції свідчить, зокрема: - отримання майнової вигоди чи права на неї учасника операції ПП "Авто-драйв ойл" шляхом зменшення бази оподаткування з податку на додану вартість за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (як свідчать аргументи, наведені в актах перевірок ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС від 12.09.2012 року за №1396/155/22-1/35501934 ПП "Імпел ЛТД", ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської області ДПС від 19.10.2012 року за №2012/2210/32484508 ПП "Сьомий день"); - результати, відображені у даних податкового обліку господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка його не продавала як випливає з обставин, наведені в актах перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Львова Львівської області ДПС від 12.09.2012 року за №1396/155/22-1/35501934 ПП "Імпел ЛТД", ДПІ у Сихівському районі м.Львова Львівської області ДПС від 19.10.2012 року за №2012/2210/32484508 ПП "Сьомий день").

В той же час, позивачем надано докази використання отриманого від своїх контрагентів товару (автозапчастин) у своїй подальшій господарській діяльності, зокрема, в матеріалах справи наявний договір №Л/ДРЕА-1040 від 26.07.2010 року про постачання автозапчастин ДТГО "Львівська залізниця", податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Судом в судому засіданні було допитано, як свідка директора підприємства - ОСОБА_1, який підтвердив, що транспортування автозапчастин від продавців ним здійснювалось власним транспортним засобом, що являється можливим з врахуванням технічних характеристик товару. В подальшому зазначений товар транспортувався покупцями самостійно.

Дані показання беруться судом до уваги, оскільки згаданий свідок на сьогоднішній день не перебуває у трудових відносинах з позивачем, а тому не є залежним від останнього.

Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем докази. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

При цьому, судом не беруться до уваги посилання відповідача на невідповідність реквізитів договорів в податкових накладних №37 та №11, оскільки такі, спростовуються поясненнями представника позивача про усні домовленості між позивачем та його контрагентом, щодо згаданих податкових накладних, а також наявними в матеріалах справи видатковими накладними, якими підтверджується поставка аналогічного товару та на таку ж суму.

Крім цього, судом не можуть братись до уваги посилання відповідача, на неточності у виписках з банку, оскільки такі не спростовують обставин поставки товарно-матеріальних цінностей, яка підтверджується вище дослідженими обставинами, а можуть вказувати лише на технічні помилки при оформленні банківських виписок. Також, слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи наявні видаткові накладні, товар та сума в яких відповідає тому, що зазначена у згаданих банківських виписках.

Також, матеріалами справи спростовується посилання відповідача на дефекти податкової правосуб'єктності ПП "Імпел ЛТД" та ПП "Сьомий день", як на обставину, що вказує на нереальність згаданих господарських операцій з врахуванням наступного.

В матеріалах справи наявні Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, які вказують на те, що на момент здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість.

Крім того, наявність зазначених документів у позивача підтверджує його добросовісність та обачність, оскільки ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагентів.

А відтак, вищенаведені докази в своїй сукупності вказують на реальність господарських операцій.

Не можна залишити поза увагою і те, що не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

На викладені обставини також звертає увагу Європейський Суд з прав людини у рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

У згаданому рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що враховуючи своєчасне і повне виконання покупцем своїх зобов'язань щодо подання звітності з податку на додану вартість, неможливість ним забезпечити дотримання постачальником обов'язку подавати звітність по податку на додану вартість і той факт, що жодних протиправних дій з боку контрагента про які знав чи міг знати покупець вчинено не було, суд вважає, що покупець не повинен відповідати за наслідки невиконання продавцем свої зобов'язань своєчасно подавати звітність з податку на додану вартість і в результаті чого вдруге сплачувати податок на додану вартість, а також пеню.

З огляду на викладені обставини, суд вважає, що наявні і матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необгрунтованими. Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданих податках не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість є обгрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

А тому висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного колегія судів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2013 року у справі № 813/4501/13-а - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду у порядку адміністративного судочинства протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий В.В. Ніколін

Судді О.М. Гінда

В.Я. Качмар