Рішення № 56672397, 16.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016Справа №910/32314/15Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» до про Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» стягнення заборгованості у розмірі 67 565 грн. 26 коп. Представники:

від Позивача: Тарасенко Ю.Д. (представник за Довіреністю);

від Відповідача: Карпухін Я.В. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 67 565 грн. 26 коп.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» відповідно до рішення правління забудовника ПАТ «ХК «Київміськбуд» є обслуговуючою організацією житлового будинку АДРЕСА_2. Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 та споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг. Як зазначає Позивач, заборгованість Відповідача за період з 01.10.2012 р. по 01.10.2015 р. складає 38 612 грн. 98 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» інфляційні у розмірі 16 090 грн. 13 коп., 3% річних у розмірі 912 грн. 16 коп. та пеню у розмірі 11 949 грн. 99 коп.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.12.2015 р. порушено провадження у справі № 910/32314/15, судове засідання призначено на 14.01.2016 р.

14.01.2016 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про поважні причини неявки Суд не повідомив. Представники сторін вимоги ухвали суду про порушення провадження по справі від 25.12.2015 року не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, керуючись ст. 38 ГПКУ, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати:

1) Позивача:

- надати докази на підтвердження виставлення рахунків на оплату Товариству з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон";

- здійснити обґрунтований розрахунок 3% річних та інфляційних із зазначення початку прострочки Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон" та закінчення такого нарахування за кожний період;

- надати письмове обґрунтування з посиланням на належні докази та норми чинного законодавства щодо виникнення прострочки Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон" з конкретної дати за відсутності договірних відносин між сторонами.

2) Відповідача надати докази на підтвердження погашення заборгованості в розмірі 38 612,98 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.01.2016 року відкладено розгляд справи на 10.02.2016 року, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

03.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

09.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження по справі від 25.12.2015 року та клопотання про витребування у Позивача доказів.

10.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення до позовної заяви.

10.02.2016 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представники сторін вимоги ухвали суду виконали не в повному обсязі.

Суд на місці ухвалив - прийняти до розгляду заяву Відповідача про застосування строків позовної давності, а в клопотанні про витребування доказів - відмовити.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача надати докази на підтвердження здійснення часткової оплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон" за спожиті комунальні послуги за період з 01.10.2012 року по 01.10.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2016 року відкладено розгляд справи на 24.02.2016 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

22.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення на позовну заяву.

24.02.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви.

24.02.2016 року в судове засідання з'явились представники сторін. Представник позивача вимоги ухвали суду не виконав.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи, з метою повного та всебічного розгляду спору, прийшов до висновку - зобов'язати Позивача:

- надати письмові пояснення щодо врахування чи неврахування сплачених грошових коштів Товариством з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон" у розмірі 15 548,69 грн. в рахунок погашення заборгованості на утримання будинку за спірний період;

- надати докази передачі заборгованості споживачів за Договором від ЖУ "Південне" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний центр "Еталон".

Крім того, в судовому засіданні представник позивача подав клопотання про продовження строків розгляду спору на 15 днів.

Суд, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе задовольнити заявлене клопотання представника позивача про продовження строків розгляду спору, виходячи з того, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви, а у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Також, Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Як зазначає Верховний Суд України в листі №1-5/45 від 25.01.2006 критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ. Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади.

Відтак, виходячи з невиконання вимог ухвали суду, що унеможливлює встановлення всіх фактичних обставин про справі, необхідністю витребування додаткових доказів по справі, належна підготовка яких, потребує достатнього часу, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд вважає за доцільне відкласти розгляд справи за межами строків, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2016 року відкладено розгляд справи на 16.03.2016 року, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали суду, витребуванням додаткових доказів по справі.

15.03.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

15.03.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

В судовому засіданні 16 березня 2016 року представник Позивача надав усні пояснення по суті спору, якими підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16 березня 2016 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» відповідно до рішення правління забудовника ПАТ «ХК «Київміськбуд» №29 від 15.08.2012 року є обслуговуючою організацією житлового будинку АДРЕСА_2, який був переданий за актом приймання - передачі житлового комплексу від 01.10.2012 року.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності №155302 від 28.09.2010 року виданим Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та зареєстрованим 20.12.2010 року у Комунальному підприємстві «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна».

01.10.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було укладено Договір купівлі - продажу природного газу №12/1047-ТЕ-41, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, який використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

01.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було укладено Договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №10842/4-1-06.

Додатковою угодою від 01.11.2012 року до Договору про постачання електричної енергії №71012 від 10.12.1991 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» прийняло на себе усі права та зобов'язання, що визначені договором про постачання електричної енергії №71012 від 10.12.1991 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач споживає комунальні послуги, які надає виконавець комунальних послуг. Як зазначає Позивач, заборгованість Відповідача за період з 01.10.2012 р. по 01.10.2015 р. складає 38 612 грн. 98 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» інфляційні у розмірі 16 090 грн. 13 коп., 3% річних у розмірі 912 грн. 16 коп. та пеню у розмірі 11 949 грн. 99 коп.

08.07.2015 року Позивачем була надіслана на адресу Відповідача претензія з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 39 112 грн. 98 коп., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 15.07.2015 р. і фіскальним чеком від 15.07.2015 р., проте залишена Відповідачем без виконання.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтями 18 та 20 постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 р. "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення" (далі - постанова КМУ № 630 від 21.07.2005 р.) плата за надані послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк, і вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Незважаючи на факт відсутності між Позивачем та Відповідачем договірних відносин щодо надання житлово-комунальних послуг, Суд зазначає, що враховуючи норми статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуги, якими він фактично користується у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.10.2012 року по 01.10.2015 року Відповідач користувався наданими комунальними послугами у приміщення №51-52 за адресою: м. Київ, просп. Червонозоряний, будинок №6-В, проте, відповідно до розрахунку заборгованості, наданому Позивачем, Відповідачем лише частково була здійснена оплата за надані комунальні послуги.

01.10.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було укладено Договір купівлі - продажу природного газу №12/1047-ТЕ-41, відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, який використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

01.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було укладено Договір на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі №10842/4-1-06.

Додатковою угодою від 01.11.2012 року до Договору про постачання електричної енергії №71012 від 10.12.1991 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» прийняло на себе усі права та зобов'язання, що визначені договором про постачання електричної енергії №71012 від 10.12.1991 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Суд зазначає, що оскільки Позивач утримує житловий будинок на балансі, здійснює його експлуатацію та надає власникам приміщень житлово-комунальні послуги, він зобов'язаний надавати такі послуги Відповідачу незалежно від укладення останнім договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору і такий договір вважається неукладеним, а одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання - правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Оскільки Відповідач користувався житлово-комунальними послугами, які надаються в повному обсязі Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», заяви про відмову від користування послугами Відповідач не подавав, скарг щодо обсягу та якості наданих послуг від Відповідача не надходило, він зобов'язаний відшкодувати вартість отриманих послуг, що і є предметом позовної заяви.

В обґрунтування заперечень на позовну заяву Відповідач зазначав, що не має заборгованості перед Позивачем, а також Позивач не має права вимагати сплати заборгованості за комунальні послуги. Судом розглянуті та відхилені вказані заперечення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.05.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» та Житловим управлінням «Південне» ДП «ЕКОС» АТ ХК «Київміськбуд» було укладено Договір про надання послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій №51-52, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій у житловому АДРЕСА_2 у м. Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» відповідно до рішення правління забудовника ПАТ «ХК «Київміськбуд» №29 від 15.08.2012 року є обслуговуючою організацією житлового будинку АДРЕСА_2, який був переданий за актом приймання - передачі житлового комплексу від 01.10.2012 року.

11.10.2012 року між ДП «ЕКОС» ПАТ ХК «Київміськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» було укладено Договір про заміну кредитора №11/10/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги виконання зобов'язань боржників, а саме одержання від боржників, перелічених у додатку №1 та додатку №2, заборгованості по комунальним послугам та заборгованості за послуги з утримання будинків, споруд, прибудинкової території.

Згідно з п.3 договору первісний кредитор уступає новому кредитору право вимоги на загальну суму, визначену сторонами у додатку №1 та додатку №2.

Як вбачається зі списку боржників станом на 01.10.2012 року ДП «ЕКОС» ПАТ ХК «Київміськбуд» (ЖУ «Південне), заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» становить 14 671 грн. 30 коп.

Листом від 13.08.2015 року Позивач повідомив Відповідача про відступлення права вимоги, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 13.08.2015 р.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Таким чином, Суд зазначає, що у зв'язку з укладанням договору про заміну кредитора №11/10/1 від 11.10.2012 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» перейшло право вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» заборгованості за спожиті комунальні послуги. Крім того, передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із вказаною позовною заявою, а тому Суд не приймає до уваги заперечення Відповідача щодо відсутності права Позивача вимагати сплати заборгованості.

Враховуючи те, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів відповідно до норм ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України відмови від користування житлово-комунальними послугами, а також заперечень щодо обсягу та якості наданих послуг, Суд приходить до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства України на нього покладений обов'язок по оплаті за надані й прийняті послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» за надані житлово - комунальні послуги за період з 01.10.2012 року по 01.10.2015 року становить 38 612 грн. 98 коп., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості Відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що ним у період з 01.09.2012 року по 31.12.2013 року було сплачено за надання комунальних послуг суму в розмірі 17 576 грн. 78 коп. ЖУ «Південне» ДП «Екос» з посиланням на виписку по взаєморозрахункам з контрагентами з 01.09.2012 р. по 31.12.2013 р. Проте, Суд звертає увагу, що Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення оплати комунальних послуг саме ЖУ «Південне» ДП «Екос», оскільки виписка по взаєморозрахункам з контрагентами з 01.09.2012 р. по 31.12.2013 р. не є таким доказом та не оформлена належним чином.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості Відповідача станом на 01.10.2015 року, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр», а також обігової відомості за листопад 2012 року, у період з 14.11.2012 р. по 01.11.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» було сплачено суму в розмірі 17 576 грн. 78 коп., яка надійшла на рахунки саме Позивача, а не ЖУ «Південне» ДП «Екос», як зазначає Відповідач. Також, у період з 19.03.2015 р. по 29.09.2015 р. Відповідачем було сплачено на користь Позивача грошові кошти за надані комунальні послуги, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» за надані житлово - комунальні послуги за період з 01.10.2012 року по 01.10.2015 року становить 38 612 грн. 98 коп.

03.02.2015 року Відповідачем надано до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року)

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 23.12.2015 р. (згідно з вхідним штампом канцелярії суду) та ним заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.10.2012 р. по 01.10.2015 р.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 статті 264 Цивільного кодексу України)

При цьому, у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. (п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Як встановлено Судом вище у судовому рішенні, у період з 14.11.2012 р. по 01.11.2013 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» було сплачено суму в розмірі 17 576 грн. 78 коп., у період з 19.03.2015 р. по 29.09.2015 р. Відповідачем було сплачено на користь Позивача грошові кошти за надані комунальні послуги, що підтверджується матеріалами справи.

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що своїми конклюдентними діями по здійсненню часткової оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» за надані комунальні послуги, останнє підтвердило факт існування заборгованості, що свідчить про переривання строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості в розмірі 38 612 грн. 98 коп., а тому заява Відповідача про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення заборгованості не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем грошових коштів Товариству з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» в розмірі 38 612 грн. 98 коп.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2015 року Позивачем була надіслана на адресу Відповідача претензія з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 39 112 грн. 98 коп., що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 15.07.2015 р. і фіскальним чеком від 15.07.2015 р., проте залишена без виконання Відповідачем.

Відповідно до статті 7 Господарського процесуального кодексу України претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Згідно зі статтею 8 Господарського процесуального кодексу України про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (стаття 1 Господарського процесуального кодексу України)

Проте, матеріали справи не містять жодних належних доказів розгляду Товариством з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» претензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» про сплату заборгованості.

Отже, Суд приходить до висновку, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив оплату вартості наданих та прийнятих послуг в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 38 612 грн. 98 коп. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 01.01.2015 р. по 30.09.2015 р. у розмірі 912 грн. 16 коп. та інфляційні у розмірі 16 090 грн. 13 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов»язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем сплати за надані комунальні послуги за загальний період прострочки з 01.01.2015 р. по 30.09.2015 р. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв»язку з невірним розрахунком Позивача. Так, Позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 3% річних у розмірі 907 грн. 58 коп., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання Відповідачем його грошового зобов'язання за загальний період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов»язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, вважає, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача інфляційних за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року у розмірі 16 090 грн. 13 коп. підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком Позивача та до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягають інфляційні за період з 01.01.2015 року по 30.09.2015 року у розмірі 15 395 грн. 10 коп.

Також при зверненні до суду Позивач також просив стягнути з Відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 01.04.2015 р. по 30.09.2015 р. у розмірі 11 949 грн. 99 коп.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як роз'яснено в п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

За змістом частини 3 статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (пункт 23).

Отже, цей Закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб'єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою частини 1 статті 1 Закон України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов'язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки у тому числі й за відсутності у договорі умови про неустойку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.04.2013 року у справі № 3-6гс13.

Оскільки згідно з п. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг віднесено і комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо), то у випадку несплати їх вартості до особи підлягає застосуванню визначена Законом пеня у розмірі 1% від суми простроченого платежу.

За таких підстав, до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає пеня у заявленому Позивачем розмірі 11 949 грн. 99 коп. за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 01.04.2015 року по 30.09.2015 року, оскільки відповідно до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 38 612 грн. 98 коп., інфляційні у розмірі 15 395 грн. 10 коп., 3% річних в розмірі 907 грн. 58 коп. та пеня у розмірі 11 949 грн. 99 коп.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33,36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістичний центр «Еталон» (04050, АДРЕСА_3, Ідентифікаційний код юридичної особи 34618954) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (НОМЕР_1, м.Київ, ВУЛИЦЯ БЕРЛІНСЬКОГО, будинок 15, Ідентифікаційний код юридичної особи 36844047) заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 38 612 (тридцять вісім тисяч шістсот дванадцять) грн. 98 (дев'яносто вісім) коп., 3% річних у розмірі 907 (дев'ятсот сім) грн. 58 (п'ятдесят вісім) коп., інфляційні у розмірі 15 395 (п'ятнадцять тисяч триста дев'яносто п'ять) грн. 10 (десять) коп., пеню у розмірі 11 949 (одинадцять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн. 99 (дев'яносто дев'ять) коп. та судовий збір у розмірі 1 205 (одна тисяча двісті п'ять) грн. 39 (тридцять дев'ять) коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 21 березня 2015 року.

Суддя О.В. Чинчин