Рішення № 56671750, 23.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.03.16р. Справа № 904/859/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (м.Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (м.Дніпропетровськ)

про стягнення суми пені за договором поставки № 11-15/31 від 01.12.2014 у розмірі 31 604 грн. 22 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - юрисконсульт 2 категорії (довіреність № 18-164 від 30.12.2015)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 104 від 16.03.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (далі - відповідач) пеню за порушення строків оплати за поставлений згідно договору поставки № 11-15/31 від 01.12.2014 товар у розмірі 31 604 грн. 22 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 11-15/31 від 01.12.2014 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений в період з 15.07.2015 по 17.08.2015 товар у встановлений договором строк. Так, за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі пункту 8.6/ договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.11.2015 по 15.12.2015 в сумі 31 604 грн. 22 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 09.03.2016.

У судове засідання 09.03.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 09.03.2016 не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, але надіслав клопотання про відкладення розгляду справи (вх.суду 13872/16 від 09.03.2016). Вказане клопотання було задоволено судом.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 09.03.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 23.03.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки сторін до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 17332/16 від 22.03.2016), в якому він зазначає, що позивач невірно здійснив нарахування пені, та внаслідок проведення контррозрахунку пені відповідачем була визначена сума у розмірі 18 953 грн. 99 коп. Також відповідач наголошує на тому, що внаслідок незначного прострочення відповідача позивачу збитки завдані не були, а отже є підстави для зменшення розміру пені у відповідності до статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідач зазначає, що його підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому становищі. У зв'язку з викладеними обставинами відповідач просить суд зменшити розмір пені на 60%.

У судове засідання 23.03.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засіданні 23.03.2016 представником позивача було викладено зміст позову, наведені доводи в його обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд під час прийняття рішення у справі прийняти до уваги обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, та зменшити розмір пені на 60%.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 23.03.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 01.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № поставки № 11-15/31 (далі - договір, а.с.26-30), відповідно до умов якого з метою здійснення господарської діяльності покупець зобов'язався прийняти і сплатити, а постачальник поставити продукцію виробництва Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (далі - товар).

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 6.3. договору сторони погодили, що терміни і обсяги поставки товару вказуються в щомісячних специфікаціях, які підписуються двома сторонами і є невід'ємною частиною договору.

Так, між позивачем та відповідачем було підписано наступні специфікації:

- специфікацію № 10 від 01.07.2015 (а.с.31);

- специфікацію № 11 від 29.07.2015 (а.с.32);

- специфікацію № 12 від 31.07.2015 (а.с.33);

- специфікацію № 13 від 11.08.2015 (а.с.34), в яких сторонами було погоджено, зокрема, найменування товару, його кількість, ціну, термін поставки.

У пункті 2.1. договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника, пов'язані з поставкою товару. Ціна на товар може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін в договір. Формування ціни на товар, що підлягає поставці згідно з умовами специфікації, відбувається на підставі даних міжнародного журналу "CRU Bulk Ferroalloy Monitor". Основою для формування ціни є ціна в доларах США (WE spot доларів за базову тонну) за місяць, що передує відвантаженню.

Загальна сума договору складається із загальної вартості постачань, здійснених на підставі специфікацій в період дії договору, які є невід'ємною частиною договору (пункт 2.4. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У відповідності до пунктів 6.1. та 6.1.1. договору поставка та ціна товару за договором проводиться на умовах СРТ, залізнична станція Нижньодніпровськ, Придніпровської залізниці (згідно з умовами "Інкотермс-2000"). Вантажоодержувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь": 49051, м. Дніпропетровськ, вул. Винокурова, 4. Станція призначення: ст. Нижньодніпровськ, Придніпровській залізниці, код станції - 450605. Код ТОВ "Металургійний завод "Дніпросталь" ж.д.-6439. Датою поставки товару та моментом переходу права власності на товар, при поставці залізничним транспортом, вважається дата штемпеля на залізничній накладній станції ОСОБА_3 Придніпровської залізниці, згідно з пунктом 6.1.

Можлива поставка товару на умовах FCA, склад вантажовідправника, автотранспортом покупця (пункт 6.2. договору).

Згідно з пунктом 6.2.1. договору при поставці товару автотранспортом, датою поставки вважається дата передачі товару покупцеві (найманому їм перевізнику) на складі вантажовідправника, зазначена у накладній на відпуск товару. Моментом переходу права власності на товар є дата поставки товару.

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору кількість товару, визначається в базових тоннах на підставі ваги, зазначеної в залізничній накладній. Товар вважається поставленим постачальником відповідно до базису поставки, зазначеним в пункті 6.1. договору:

- за якістю - згідно сертифікату якості, виданим виробником;

- по кількості - відповідно до кількості, зазначеній у сертифікаті якості, залізничній накладній та/або накладній на відпуск товару.

Так, позивач на виконання умов договору поставив відповідачу в період з 15.07.2015 по 17.08.2015 товар на загальну суму 10 992 787 грн. 75 коп., що накладними, наявними в матеріалах справи (а.с.39,40,43,53,5457,62,64,66).

Крім того, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 10 992 787 грн. 75 коп., копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.38,42,52,56,61,63,65).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості, якості, а також по строкам поставки, як це передбачено пунктом 7.6. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

При цьому, у пунктах 5.1., 5.2. та 5.3. договору сторони визначили, що оплата за товар здійснюється покупцем у національній валюті України протягом 120 календарних днів від дати поставки товару. Покупець перераховує грошові кошти постачальнику за реквізитами, зазначеними у розділі 14. Часткова оплата рахунку не допускається.

Так, відповідачем умови пункту 5.1. були порушені, отриманий товар був оплачений ним у повному обсязі, але несвоєчасно. Вказане підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (а.с.35-37,41,44-51,55,58-60).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що в період з 16.11.2015 по 16.12.2015 відповідачем було оплачено поставлений позивачем товар на загальну суму 10 992 787 грн. 75 коп. із простроченням.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаною вище видатковою накладною настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, доказів своєчасної оплати за поставлений товар відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення з оплати поставленого в спірний період товар, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, під час розгляду справи факт прострочення представник відповідача не заперечував. Відповідач здійснив власний контррозрахунок, в якому підтвердив факт поставки товару у вказані позивачем дати, факт їх несвоєчасної оплати, на що також посилається позивач, але зауважив на неправильності розрахунку позивача, у зв'язку з чим за результатами контррозрахунку була розрахована менша сума пені.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 11-15/31 від 01.12.2014, положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.6. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем термінів оплати за поставлений товар, передбачених пунктом 5.1., покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді, за кожен день прострочення оплати.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 12.11.2015 по 15.12.2015 в сумі 31 604 грн. 22 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що позивачем було невірно визначено періоди прострочення оплати за кожною зі спірних накладних, оскільки позивач не врахував наступне:

- день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (пункт 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Так, відповідно до пункту 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1. статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, врахувавши строки оплати поставленого в спірний період товару, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено, що обґрунтованим є розмір пені в сумі 18 953 грн. 99 коп.

Суд також зазначає, що перевіривши розрахунок пені, що здійснений відповідачем (контррозрахунок), судом не було виявлено помилок при його проведенні, а сума відповідачем була розрахована вірно. Отже вірним є розрахунок пені, проведений відповідачем.

Враховуючи викладене, вимоги позивача щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 18 953 грн. 99 коп.

У відзиві на позов відповідач просив суд про зменшення пені на 60%, посилаючись на те, що внаслідок незначного прострочення відповідача позивачу збитки завдані не були, а отже є підстави для зменшення розміру пені у відповідності до статті 83 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідач зазначає, що його підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому становищі.

Відповідно до пункту 3 частини1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Господарським судом при вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені враховано матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - відсутність наявної загрози банкрутства, відсутність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.

Наведені представником відповідача підстави для зменшення пені, зокрема, скрутний фінансовий стан відповідача не є тією виключною обставиною, яка давала б підстави для зменшення пені. Зазначені відповідачем в заяві явища становлять один із можливих ризиків підприємницької діяльності і не є незвичайною і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки та носять загальний характер і у повній мірі стосуються обох договірних сторін.

Тобто, в даному випадку, відсутні виняткові обставини, які б мали своїм наслідком зменшення пені судом.

Крім того, судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду також порушує матеріальні інтереси стягувача і може призвести до негативних наслідків для нього.

Врахувавши всі обставини, що призвели до порушення договірних зобов'язань відповідачем, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, у зв'язку з неподанням ним доказів винятковості обставин, які б могли бути підставою для зменшення розміру пені.

При цьому, суд враховує також заперечення представника позивача щодо такого зменшення, а також те, що розрахована судом пеня є співрозмірною з сумою основного зобов'язання, яке було порушено.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 12, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "Дніпросталь" (49051, м. Дніпропетровськ, вулиця Винокурова, будинок 4; ідентифікаційний код 33718431) на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" (69035, м. Запоріжжя, вулиця Діагональна, будинок 11; ідентифікаційний код 00186542) - 18 953 грн. 99 коп. - пені, 826 грн. 43 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_4