Постанова № 56671199, 23.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 березня 2016 року № 826/12067/14

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва у серпні місяці 2014 звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвайт» з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення №105726552209, №105826552209 від 30.07.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 по справі №826/12067/14, відмовлено в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 лютого 2015р. по справі №826/12067/14, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції виходив із того, що висновок останніх щодо нереального характеру здійснення господарських операцій та факту отримання від контрагентів товарів, є передчасним. Водночас, щодо висновків судів попередніх інстанцій про невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства, Вищий адміністративний суд України зазначив, що окремі неточності у заповненні видаткових накладних, не впливають на реальність господарських операцій з поставки позивачу товарів та не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту та валових витрат.

За наведених обставин, за висновком суду касаційної інстанції, судам слід врахувати наведені вище обставини та з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, наявність у підприємства основних засобів та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст відповідних операцій, і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу головуючим по справі визначено суддю Качура І.А.

В ході судового розгляду справи позивач наполягав на задоволенні позову з огляду на безпідставність податкових повідомлень – рішень з мотивів їх суперечності приписам чинного законодавства.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості за безпідставності.

В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України.

В ході судового розгляду справи у письмовому провадженні судом в порядку приписів ст. 55 КАС України допущено заміну первісного відповідача – Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на у Печерському районі м. Києва на Державну податкову інспекцію у Печерському районі м. Києва Головного управління ДФС у м. Києві.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з огляду про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Інвайт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.05.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 22.07.2014 №653/26-55-22-09/37701437, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет, у розмірі 46951,00 грн., у тому числі: за ІІІ квартал 2011 року - 33151,00 грн., IV квартал 2011 року - 13800,00 грн.;

- п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, у розмірі 812120, 00 грн., у тому числі: за вересень 2011 року - 28827,00 грн., жовтень 2011 року - 12000, 00 грн., січень 2012 року - 92953,00 грн., лютий 2012 року - 100000,00 грн., серпень 2012 року - 8333,00 грн., грудень 2013 року - 570007,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 30.07.2014 прийнято спірні податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №105726552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 46 951,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 46 951,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.;

- №105826552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 218 350,00 грн., у тому числі за основним платежем - 812 120,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 406 230,00 грн.

Надаючи правову оцінку податковим повідомленням – рішенням №№105726552209, №105826552209 від 30.07.2014, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов’язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як вбачається із матеріалів справи, у перевіряємому періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003» та ТОВ «ТД «Альтаїр».

Відповідачем в ході перевірки встановлено, що правочини укладені ТОВ «Інвайт» з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Торговий дом «Альтаір» не створюють правових наслідків обумовлених такими правочинами та є безтоварними.

Разом з тим, підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: актами від 07.11.2012 № 906/22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» за період з 01.05.2011 р. по 31.05.2011 по взаємовідносинам з ПП «Термінал-Пласт», за період з 01.09.2011 по 31.10.2011 по взаємовідносинам з ТОВ «СКМ-Альфа-Груп» за період з 01.04.2012 по 30.04.2012 по взаємовідносинам з ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)»; від 11.09.2012 № 684 /22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.01.2012 по 31.01.2012»; від 10.10.2012 № 785 /22-06/32312358 «Про проведення невиїзної документальної перевірки ПП «Ольвія-2003» по взаємовідносинам з ТОВ «Прод Маркет» та ПП «Прилукихімснаб» з питання своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.02.2012 по 31.03.2012»; № 353/22-1/36387029 від 29.08.2012 «Документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Прод Маркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.06.2012» та № 3169/22-9/31360133 від 20.08.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Прилукихімснаб» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.05.2012»; №684/22-317/37816906 від 07.08.2012 про результати перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «СКМ - Альфа - Груп» та №164/22-214/37223184/1009 від 13.06.2012 «Про результати зустрічної звірки ПП «Термінал-Пласт» не встановлено факту поставок товарів по ланцюгу ТОВ «Прод Маркет» - ПП «Ольвія-2003» та ПП «Прилукихімснаб» -ПП «Ольвія-2003», не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТОВ «СКМ-Альфа-Груп», , ПП «Термінал-Пласт», підприємствам-покупцям та підприємствам-постачальникам, що свідчить про те, що правочини між ТОВ «СКМ - Альфа - Груп», ПП «Термінал-Пласт», постачальниками та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Крім того, відповідач звертав увагу суду на те, що ПП «Ольвія-2003» має стан - 11 «припинено, але не знято з обліку». Згідно податкової звітності у ПП «Ольвія-2003» та проведених заходів встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, визначеного згідно довідки з ЄДРПОУ.

Водночас, на обґрунтування правомірності спірних податкових повідомлень – рішень відповідач зазначав, що актом «Про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіятс» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Крейстінг» за період з 01.08.2012 по 31.08.2012» від 01.11.2012 №4607/22-4/37046433 встановлено, що ТОВ «Сіятс» має стан - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, було платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, виданого ДПІ у Печерському районі м. Києва від 23.04.2010 № 100281046, анульовано 25.10.2012 (відсутність поставок та ненадання декларацій).

Також, податковий орган вказує, що актом ДПІ у Будьонівському районі М.Донецька ГУ Міндоходів у Донецькій області «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торговий дом «Альтаір» щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами покупцями - постачальниками за період: грудень 201З року» №92/05-61-22-01/38470600 встановлено, що товариство не знаходиться за місцем реєстрації, відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності та встановлена невідповідність придбаного та реалізованого товару відповідно до зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, що свідчить про удаваність проведених господарських операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, які фактично спрямовані на формування додаткових вигод третім особам.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку, що право чини укладені ТОВ «Інвайт» з ТОВ «Сіятс», ПП «Ольвія-2003», ТОВ «Торговий дом «Альтаір» не створюють правових наслідків обумовлених такими правочинами та є безтоварними.

Таким чином, відповідачем без належного дослідження первинної документації, на підставі висновків інших контролюючих органів, відображених у актах перевірок/про неможливість проведення зустрічної звірки, складені за результатом здійснення податкового контролю по контрагентам позивача, що на переконання суду не узгоджується з принципом законності.

Так, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Як свідчать матеріали справи свідчать, між позивачем та ПП «Ольвія-2003» укладено договори від 15.07.2011 №15/07-2011, від 03.01.2012 №03/01-2012 купівлі - продажу товарів народного споживання.

На виконання вказаних договорів сторонами оформлені видаткові накладні від 05.09.2011 №РН-1555 на суму 52560, 00грн., від 06.09.2011 №РН-1556 на суму 22020, 00грн., від 13.09.2011 №РН-1557 на суму 22020, 00грн., від 19.09.2011 №РН-1558 на суму 22020, 00грн., від 23.09.2011 №РН-1559 на суму 22020, 00грн., від 27.09.2011 №РН-1560 на суму 22020, 00грн., від 29.09.2011 №РН-1561 на суму 9300, 00грн., від 03.10.2011 № РН-2050 на суму 36000, 00грн., від 21.10.2011 № РН-2051на суму 36000, 00грн., від 03.01.2012 № РН- 480 на суму 55341, 36грн., від 05.01.2012 № РН- 481 на суму 30745, 20грн., від 10.01.2012 № РН- 482 на суму 43043, 28грн., від 11.01.2012 № РН- 483 на суму 49192, 32грн., від 12.01.2012 № РН- 484 на суму 53496, 65грн., від 16.01.2012 № РН- 485 на суму 36894, 24 грн.; від 17.01.2012 № РН- 486 на суму 43043, 28 грн.; від 19.01.2012 № РН- 487 на суму 55341, 36 грн.; від 23.01.2012 № РН- 488 на суму 43043, 28 грн.; від 25.01.2012 № РН- 489 на суму 55341, 36 грн.; від 27.01.2012 № РН- 490 на суму 49192, 32 грн.; від 30.01.2012 № РН- 491 на суму 43043, 28 грн.; від 30.01.2012 № РН- 491 на суму 43043, 28 грн.; від 10.02.2012 № РН- 0000017 на суму 600000, 00 грн.; податкові накладні від 05.09.2011 №1555 на суму 53560, 00грн.; від 06.09.2011 №1556 на суму 22020, 00грн., від 13.09.2011 №1557 на суму 22020, 00грн., від 19.09.2011 №1558 на суму 22020, 00грн., від 23.09.2011 №1559 на суму 22020, 00грн., від 27.09.2011 №1560 на суму 22020, 00грн., від 29.09.2011 №1561 на суму 9300, 00грн., від 03.10.2011 №2050 на суму 36000, 00грн., від 21.10.2011 №2015 на суму 36000,00грн., від 03.01.2012 №480 на суму 55341, 36 грн., від 05.01.2012 №481 на суму 30745, 20 грн., від 10.01.2012 №482 на суму 43043, 28 грн., від 11.01.2012 №483 на суму 49192, 32 грн., від 12.01.2012 №484 на суму 53496, 65 грн., від 16.01.2012 №485 на суму 36894, 24грн., 17.01.2012 №482 на суму 43043, 28 грн., від 19.01.2012 №487 на суму 55341, 36грн., від 23.01.2012 №488 на суму 43043, 28 грн., від 25.01.2012 №489 на суму 55341, 36грн., від 27.01.2012 №490 на суму 49192, 32 грн., від 30.01.2012 №491 на суму 43043, 28 грн., від 10.02.2012 №17 на суму 600000, 00 грн.

Також, між позивачем та ТОВ «Торговий дом «Альтаїр» укладено договір від 03.01.2013 №03/01-2013 купівлі - продажу товарів народного споживання.

На виконання вказаного договору, сторонами оформлені видаткові накладні від 02.12.2013р. №РН-000050 на суму 59468, 88грн., 02.12.2013р. №РН-0000132 на суму 59097,12грн., від 13.12.2013р. №РН-0000232 на суму 58792, 32грн., від 17.12.2013р. №РН-00000277 на суму 59343, 60 грн., від 20.12.2013р. №РН-00000358 на суму 59404, 86грн., від 24.12.2013р. №РН-00000421 на суму 58839, 00грн., 31.12.2013р. №РН-0000540 на суму 3065094, 36грн.

Поряд з цим, на виконання укладеного з ТОВ «Сіятс» договору, сторонами оформлені видаткова накладна №80110 від 01.08.2012 на суму 50000,00 грн. та податкова накладна від 01.08.2012 №80110 на суму 50000,00 грн.

Разом з тим, у межах судового розгляду справи встановлено, що позивачем також у перевіряємому періоді було укладено договір фінансового лізингу №1422 від 27.09.2011 та видаткової накладної №РА-0000826 від 17.11.2011 на придбання автомобіля Citroen Berlingo First VP- 511063, який використовувався для господарської діяльності, в тому числі і для перевезення миючих засобів.

Розрахунки між контрагентами проводились у безготівковій формі, що підтверджується матеріалами справи.

Поряд з цим, особливості виникнення, зміни та припинення договірних зобов’язань, вимоги до правочинів, умови та наслідки їх недійсності регламентовані нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з частиною третьою ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Як встановлено п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

З аналізу викладених положень вбачається, обов’язковою умовою включення суми ПДВ до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, належним чином зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №105726552209 від 30.07.2014. (форма «Р») про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 46951 грн. за основним платежем та податкове повідомлення - рішення №105826552209 від 30.07.2014. (форма «Р») з податку на додану вартість в сумі 812120 грн. за основним платежем та 406230 грн. за штрафними санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвайт» судовий збір у розмірі 488,00 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур