Ухвала суду № 56667516, 16.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2634/16

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.,

при секретарі - Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, за участю третіх осіб без самостійних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 - про визнання незаконним та скасування наказу про оголошення догани, наказу про введення в дію штатного розпису, наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами, які під час розгляду справи збільшив, в яких зазначив, що він з травня 2015р. був переведений з посади заступника начальника млина з устаткування на посаду головного механіка. У червні 2015 р. на підприємстві було видано наказ, яким було змінено штатний розпис і скорочено посаду головного механіка. На думку позивача скорочення штату відбулося з порушенням діючого законодавства та порушило його права на займану посаду головного механіка. Після скорочення штату його було переведено на посаду начальника ремонтно-механічної дільниці, а колишнього його керівника - заступника генерального директора з технічних питань було відправлено у відставку. Після цього начальник управління технічного забезпечення - ОСОБА_4 почав здійснювати штучні дії направлені на його звільнення. Він відверто висказувався, що позивач його не влаштовує та робив все щоб дискредитувати ОСОБА_5, а 21.08.2015р. йому було оголошено догану. В наступному, 02.10.2015р. його було звільнено з посади начальника РМД за п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами трудового розпорядку. На думку позивача накази про оголошення йому догани та його звільнення відбулися з порушенням норм діючого законодавства та є незаконними. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_2 просив визнати незаконним та скасувати наказ №717-к від 19.08.2015р. про оголошення йому догани, наказ № 109 від 16.06.2015р. про введення в дію штатного розпису, наказ № 212-к від 02.10.2015р. про його звільнення поновивши його на посаді, з якої його було звільнено. Просив визнати недійсним запис в трудовій книжці щодо його звільнення зобов'язавши відповідача скасувати його. Просив стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Посилаючись на те, що в зв'язку незаконним звільненням він переніс великий нервовий стрес, йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 100 000 грн., також просив стягнути її з відповідача. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 пред'явлені вимоги підтримали, та зазначили, що на позивача постійно здійснювався психологічний тиск, його примушували звільнитися за власним бажанням, а після написання ним скарги на дії керівництва ДП «КХП» його було звільнено. Вважали, що порушення, які нібито були вчиненні позивачем були штучно створені відповідачем.

Представники відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_8 в судовому засіданні пред'явлені позовні вимоги не визнали та зазначили, що з боку відповідача при оголошенні ОСОБА_2 догани та його звільненні не допускалися порушення трудового законодавства, а пред'явлені вимоги є безпідставні та задоволенню не підлягають.

Треті особи у судове засідання не з'явилися. Їх представник ОСОБА_9 вважав, що пред'явлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасований наказ №109 від 16.06.2015р. державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про введення в дію штатного розпису з 16.06.2015р. Визнано незаконним та скасований наказ № 171-к від 19.08.2015р. державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України про оголошення догани ОСОБА_2. Визнано незаконним та скасований наказ № 212-к від 02.10.2015р. про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника ремонтно-механічної дільниці державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника ремонтно-механічної дільниці державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України. Стягнуто з державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України(ЄДРПОУ 05519327) на користь ОСОБА_2середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23509,92 гривень та завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 гривень, та вирішено питання щодо судових витрат.

В іншій частині пред'явлені позовні вимоги залишено без задоволення.

На вказане рішення суду ДП «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентству резерву України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Наказом №154-к від 03.08.2011р. по Державному підприємству «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» (далі за тестом ДП «ККХП») ОСОБА_2 був призначений на посаду заступника начальника млина з устаткування з 03.08.2011р.

Наказом №107-к від 20.05.2015р. ОСОБА_2 було переведено на посаду головного механіка з 20.05.2015р.

Наказом №109 від 16.06.2015р. було введено в дію штатний розпис з 16.06.2015р. за умовами якого посада головного механіка була виключена.

Наказом №127-к віл 16.06.2015р. ОСОБА_2 було переведено з посади головного механіка на посаду начальника ремонтно-механічної ділянці з 16.06.2015р. Підставою для переведення на посаду начальника РМД у вказаному наказі зазначено - заява ОСОБА_2

Наказом № 171-к від 19.08.2015р. за неналежне виконання своїх посадових обов'язків, невиконання інструкції «Про порядок ввезення (вивезення) товарно-матеріальних цінностей» начальнику ремонтно-механічної дільниці ОСОБА_2 було оголошено догану. Підставою оголошення догани стали пояснювальні записки начальника управління ВВО ОСОБА_8, начальника управління технічного забезпечення ОСОБА_4 та самого ОСОБА_2

Згодом, наказом № 212-к від 02.10.2015р. ОСОБА_2 було звільнено з займаної посади начальника ремонтно-механічної дільниці з 02.10.2015р. за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, за невиконання п.4 та п. 9 наказу №175 від 07.08.2015р., що призвело до зриву виконання рекомендацій державного фінансового аудиту.

У вступній частині наказу №171-к від 19.08.2015р. були зазначені підстави оголошення позивачу догани, зокрема, у зв'язку з тим, що 14.08.2015р. о 15-40г. ОСОБА_2 розвантажив автомобіль «Газель», завантажений металом для ремонтно-механічної дільниці, який прибув на прохідну комбінату, без його зважування, чим грубо порушив інструкцію «Про порядок ввезення (вивезення) ТМЦ». В зв'язку з чим начальник варти не зміг переконатися в правильності ваги, яка була вказана в накладній і не зміг своєчасно зареєструвати накладну.

Інструкцією «Про порядок ввезення (вивезення) ТМЦ на територію ДП «ККХП» затвердженою на підприємстві 23.07.2015р. визначено порядок та умови ввозу (вивезення) товарно-матеріальних цінностей з ДП «ККХП». Так, інструкцією регламентовано, що перевірка вантажів здійснюється за обов'язковою участю представників дільниці, яка відпустила товар, бухгалтерії, ВВО і одержувача. У випадку неможливості провести швидкий і точний підрахунок кількості місць, постовий повинен затримати транспортний засіб і вимагати перекладання вантажу, а при виникненні сумнів у відповідності кількості наявного вантажу - контрольне зважування. Разом з тим, вказана інструкція не передбачає обов'язку саме начальника РМУ ДП «КХП» організовувати та проводити зважування матеріальних цінностей, які ввозяться на підприємство. Такий обов'язок фактично покладається на охорону підприємства, яка також проводить реєстрацію обліку, як документів, так і матеріально-товарних цінностей, які ввозяться на підприємство.

Допитаний у судовому засіданні свідок начальник управління ВВО ДП «ККХП» ОСОБА_8 показав, що 14.08.2015р. ОСОБА_2 було повідомлено про наявність на прохідній комбінату транспортного засобу «Газель» з металом, для того щоб він організував зважування та вигрузку. Свідком було зазначено, що отримувачем металу був відділ забезпечення, який і був його замовником, а не ремонтно-механічна дільниця. Проте, чому саме охороною не було забезпечено участі представника відділу забезпечення та бухгалтерії при перевірці вантажу, участь яких згідно з Інструкцією є обов'язковою, свідок пояснити не зміг. Не пояснив свідок і яким чином, без згоди охорони, якщо у них виникали сумніви у відповідності кількості наявного вантажу - металу, транспортний засіб був переданий ОСОБА_2 для розвантажування без його зважування, а не затриманий з проведенням контрольного зважування.

Виходячи зі змісту доповідної записки начальника управління ВВО ОСОБА_8 від 14.08.2015р., саме з відома охорони підприємства ОСОБА_2 було проведено розвантажування автомобіля в ремонтному цеху. В свою чергу ОСОБА_2 у своїх письмових поясненнях від 17.08.2015р. посилався на некомпетентні дії охорони, та залишення не розвантаженого автомобіля на прохідної під кінець робочого дня, що могло призвести до крадіжки металу. В зв'язку з чим, ним було розвантажено автомобіль у РМУ з наступним зважуванням металу 17.08.2015р.

Зазначені вище обставини, фактично вказують на порушення з боку охорони ДП «ККХП» та передачу завантаженого транспортного засобу «Газель» ОСОБА_2 без дотримання порядку та умов визначених в Інструкції.

В наступний робочий день (17.08.2015р.), після розвантажування металу в ремонтному цеху, було проведено зважування та будь-яких розбіжностей між накладною та завезеним металом підприємством встановлено не було. Тобто, ОСОБА_2 не було завдано ніякої шкоди підприємству.

За таких обставин дійсно не можна вважати, що ОСОБА_2 була порушена Інструкція «Про порядок ввезення (вивезення) ТМЦ на територію ДП «ККХП».

Щодо посилання в наказі №171-к від 19.08.2015р. про порушення ОСОБА_2 посадових обов'язків, то такі посилання є загальними без визначення конкретних порушень передбачених посадовою інструкцією начальника ремонтно-механічної дільниці, затвердженої на ДП «ККХП» від 01.07.2015р., а відтак судом правильно до уваги не були прийняті.

Є безпідставними також посилання представників відповідачів на те, що ОСОБА_2 було оголошено догану за те, що він не мав права розвантажувати грузовик, так як такі посилання не узгоджуються зі змістом підстав оголошення догани визначених у наказі № 171-к від 19.08.2015р. та спростовуються встановленими судом фактичними обставинами.

Отже, при ухвалені рішення про оголошення догани, адміністрацією підприємства не були враховані встановлені та зазначені в рішенні суду обставини, не була надана належна оцінка діям охорони та наслідкам вчиненим діям ОСОБА_2, які не призвели до негативних наслідків для підприємства.

Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно та точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано, в тому числі, такий захід стягнення як догана.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що дисциплінарне стягнення у вигляді догани за наказом № 171-к від 19.08.2015 року «Про стягнення» було застосоване до ОСОБА_2 без достатніх на те підстав, а тому цей наказ повинен бути визнаний судом незаконним та скасований.

Згідно з вимогами п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із подальшими змінами), у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3,4,7,8 ст.40 і п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Крім того, пунктом 23 вищезазначеної постанови роз'яснено, що за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

При оспоренні до суду наказу про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити усі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк; у даному випадку головним є те, що чи оспорюються ці накази позивачем при оспоренні самого звільнення.

Так, на виконання наказу №175 від 07.08.2015р., на ОСОБА_2 пунктом 4 наказу було покладено обов'язок по розробці відсутніх посадових інструкції робітників, відповідно до зауважень, викладених в аудиторському звіті та надати їх на затвердження строком до 01.10.2015р. Пунктом 9 наказу ОСОБА_2 було зобов'язано не рідше одного разу на місяць здійснювати організацію збору наявного на підприємстві металобрухту та його реалізацію. З вказаним наказом ОСОБА_2 був особисто ознайомлений.

За висновками аудиторського звіту № 17-14/8 від 22.07.2015р., при дослідженні ефективності організації внутрішньогосподарського контролю в ДП «ККХП» була встановлена відсутність посадових інструкцій у окремих підрозділів, в тому числі в ремонтно-механічній ділянці (начальник дільниці, слюсар-ремонтник, токар, фрезерувальник, електрозварник ручного зварювання тощо).

Згідно ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці.

Відповідно до ст. 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

За посадою, яку обіймав ОСОБА_2, на підприємстві була розроблена та затверджена Посадова інструкція начальника ремонтно-механічної дільниці від 01.07.2015р. з якою позивач був ознайомлений. Виходячи зі змісту інструкції на начальника ремонтно-механічної ділянці не покладається обов'язку по розробленню посадових інструкцій. Проте, в силу ст.30 КЗпП України, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Приймаючи до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 обіймав посаду начальника одного з підрозділів підприємства, то саме він, як безпосередній керівник, повинен був проводити розроблення проектів посадових інструкцій своїх підлеглих. Разом з тим, виходячи з п. 6 наказу Мінпраці та соціальної політики України №336 від 2912.2004р. «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності «Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників» з метою забезпечення єдиного підходу до побудови, структури і викладу змісту розділів Інструкції, взаємопов'язаності, з метою недопущення дублювання в роботі працівників, а також приймаючи до уваги необхідність спеціальних знань в частині організаційної роботи підприємств, суд вірно вважав, що покладання обов'язку по розробленню посадових інструкцій лише на ОСОБА_2, без залучення до цієї роботи працівників відділу кадрів, юристів тощо, є безпідставним.

Крім того, вважаючи, що не розроблення посадових інструкцій є грубим порушенням, керівництво підприємства не звернула увагу на те, що ОСОБА_2 з 26.08. по 12.09.2015р. та з 22.09. по 25.09.2015р. перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності. Тобто, ОСОБА_2 значний час з поважних причин не мав можливості виконувати покладені на нього обов'язки за наказом від 07.08.2015р.

Оголошуючи наказ про звільнення, відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення, а саме не зажадав від ОСОБА_2 письмових пояснень (ст.149КЗпП).

Суд правильно критично поставився до складеного акту про ненадання письмових пояснень ОСОБА_2 від 02.10.2015р., так як він суперечить протоколу засідання профкому ДП «ККХП» №31 від 02.10.2015р., в якому ОСОБА_2 у своєї промові вказував, що він не відмовляється надати пояснення, проте він бажає їх скласти на своєму робочому місці, що йому не було надано. У вказаному протоколі ОСОБА_2 також посилався на упереджене ставлення керівництва до нього у зв'язку з написанням ним скарги на їх дії.

Зобов'язуючи ОСОБА_2 здійснювати організацію збору наявного на підприємстві металобрухту та його реалізацію щомісяця, наказом не було передбачено у який спосіб та порядок таке повинно бути проведено з боку його виконавця. Як пояснив ОСОБА_2 до оголошення наказу №175 від 07.08.2015р. він займався збором та продажем металобрухту на підприємстві, що знайшло своє підтвердження у представлених приймально-здавальних актах від 07.07.2015р., 10.07.2015р. Після вивезення та продажу у липні наявного на підприємстві металобрухту та до 01.10.2015р. дані про наявність іншого металобрухту на підприємстві були відсутні. Наявність на підприємстві не зібраного на підприємстві металобрухту та необхідність його продажу за серпень-вересень 2015р. не знайшло свого документального підтвердження під час розгляду справи.

При розгляді даної справи суд дійшов також до вірного висновку, що між ОСОБА_2 та керівництвом підприємства склалися напружені відношення, які носять суб'єктивний характер. Такого висновку суд дійшов виходячи з пояснень допитаного свідка ОСОБА_10, який працює на підприємстві заступником генерального директора по технічним питанням, який зазначав, що він особисто по телефону спілкувався з начальником УТО ОСОБА_4, який вказував, що за наказом генерального директора бажає звільнити ОСОБА_2 Наявною заявою ОСОБА_2 від 19.08.2015р. за якою він просив його звільнити за власним бажанням з 04.09.2015р., а після 25.08.2015р. намагався подати заяву про відкликання зави про звільнення. З акту службової перевірки від 18.09.2015р. щодо фактів викладених у листі ОСОБА_2 від 31.08.2015р. на адресу Державного агентства резерву України.

На підставі викладеного, оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що у підприємства були відсутні достатні правові підстави для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності у вигляді його звільнення.

Крім того, оскільки наказ №171-к від 19.08.2015 року «Про стягнення» про оголошення ОСОБА_2 догани визнається судом незаконним, підстав для звільнення позивача за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України за систематичне неналежне виконання своїх посадових обов'язків немає навіть у разі доведеності вчинення порушення трудових обов'язків, зазначених у наказі про його звільнення № 212-к від 02.10.2015р.

Оскільки звільнення ОСОБА_2 за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України проведене з порушенням трудового законодавства, позивач дійсно підлягає поновленню на роботі.

Суд також дійшов правильного висновку, що наказ №109 від 16.06.2015р. ДП «ККХП» про введення в дію штатного розпису з 16.06.2015р. також є незаконним та підлягає скасуванню, так як був введений в дію на підприємстві без його погодження з Державним агентством резерву України, що є порушенням п.п. 4 п. 7.4 Статуту ДП «ККХП». Посилання представників відповідача на те, що на той час посада голови Держагенства була вакантна не звільняє від обов'язку генерального директора на затвердження штатного розпису у встановленому законом порядку.

Крім того, введення в дію нового штатного розпису на ДП «ККХП» з 16.06.2015р. потягло за собою переведення ОСОБА_2 на іншу менш оплачувану посаду, що є безумовним порушенням трудових прав позивача. Скорочення посади головного механіка, яку обіймав ОСОБА_2 відбулося з порушенням ч.3 ст.32 КЗпП в частині попередження позивача не пізніше ніж за два місця до дня скорочення посади. Наказ про скорочення штату та переведення позивача на іншу посаду відбулося за один день (16.06.2015р.) що є недопустимим.

Згідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При ухвалені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.10.2015 р. по 02.02.2016р. (день ухвалення рішення суду) у розмірі 23509,92 грн., виходячи із розрахунку відповідно до постанови КМ України від 08.02.1995 р. №100, згідно якого нарахування виплат що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно представленої з ДП «КХП» довідки, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на час його звільнення складала 279,88 гривень. Кількість робочих днів за період з 03.10.2015 р. по 02.02.2016р. становить 84 днів. Із врахуванням середньоденного заробітку ОСОБА_2 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається шляхом складання заробітної плати за останні два повних місяці роботи, діленням зазначеної суми на кількість робочих днів, та помноженою на кількість днів вимушеного прогулу ((6839,21грн. + 4483,14грн.)/41р.дн.)х84дн.)= 23509,92 грн.

За правилом ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, стаття 237-1 КЗпП містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом зазначеного положення Закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК).

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин (постанова Верховного Суду України від 25 квітня 2012 р. у справі 6-23цс12).

В даному випадку при визначенні розміру компенсації на відшкодування заподіяної позивачу незаконним звільненням моральної шкоди, яка виразилась у моральних переживаннях, пов'язаних із позбавленням роботи, необхідністю прикладати додаткові зусилля для організації свого життя, суд врахував, що незаконне звільнення позивача відбулося за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України, що є компрометуючою обставиною та перешкоджає подальшому працевлаштуванню. Матеріальне становище позивача унаслідок незаконного звільнення погіршилося, що змусило докладати додаткових зусиль для організації свого життя і відстоювання своїх прав у суді.

За наведених обставин суд правильно вважав за можливе визначити компенсацію на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. Указаний розмір дійсно буде відповідати характеру та обсягу моральних переживань позивача, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та вимогам розумності і справедливості.

Згідно ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави дійсно слід стягнути несплачений судовій збір в розмірі 940,36 гривень.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі доводи і докази не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Куліндоровський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України відхилити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді М.М. Драгомерецький

В.О. Панасенков