Ухвала суду № 56656451, 23.03.2016, Маньківський районний суд Черкаської області

Справа №705/4373/15-к

Провадження №1-кп/701/9/16

У Х В А Л А

23 березня 2016 року Маньківський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді - Маренюка В.Л.

суддів - Калієвського І.Д.

Костенка А.І.

при секретарі - Околіті В.І.

з участю прокурорів - Кропиви В.В., Луговського І.С.

захисника - ОСОБА_2

представника потерпілого - ОСОБА_3

розглянув у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12014250250001265 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п.п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

04.01.2016р. до Маньківського районного суду Черкаської області з апеляційного суду Черкаської області надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п.п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

На даний час відносно ОСОБА_4 запобіжний захід не обраний.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив призначити справу до судового розгляду на підставі обвинувального акта, вважаючи, що він відповідає вимогам КПК України; підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акта прокурору немає; справа підсудна цьому суду, а також просив обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляду тримання під вартою строком на 60 днів.

11.01.2016р. захисником обвинуваченого ОСОБА_4 ОСОБА_5, через канцелярію суду подано клопотання про повернення обвинувального акта прокурору вказавши, що обвинувальний акт складений з істотним порушенням вимог кримінально процесуального закону, зіславшись на наступне:

Відповідно до вимог ст. 7 КПК України кримінальне провадження за формою і змістом повинно відповідати його загальним засадам, в тому числі такі, як забезпечення права на захист, що належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд.

Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що слідчим та прокурором не дотримані вимоги ст. ст. 91, 92 КПК України при розслідуванні даної справи, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, що порушує право на захист обвинуваченого.

Відповідно до вимог ст. 337 КПК України розгляд справи в суді проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Однак зі змісту останнього, як вказує захисник, вбачається, що ОСОБА_4 в порушення вимог ст. 42 КПК України пред'явлено не конкретне обвинувачення: не вказані спосіб, мотив, конкретні дії обвинуваченого, що входять в об'єктивну сторону інкримінованого йому складу злочину. Під час формулювання обвинувачення слідчим та прокурором не враховані положення ст.91 КПК України, щодо обставин, які підлягають доказування в кримінальному провадженні з врахуванням особливостей об'єктивної і суб'єктивної сторони складу злочину, що передбачений п.п.3,12 ч. 2 ст. 115 КК України, а саме не зазначено, які дії вчинив ОСОБА_4, що свідчать про посягання на життя потерпілого, наслідки цих дії (у вигляді смерті потерпілого) та причинним зв'язком між його діями та смертю потерпілого, а також не були встановленні ознаки умислу, мотиву дій та мети обвинуваченого ОСОБА_4 В порушення п.5 ч.2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті не викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими і формулювання обвинувачення в залежності від особливостей об'єктивної сторони інкримінованого обвинуваченому складу злочину. Так, прокурор в обвинувальному акті поставив за вину обвинуваченому скоєння злочину за попередньою змовою групою осіб, що за дефініцією ч. 2 ст. 28 КК України вимагає встановлення домовленості про спільне його вчинення, досягнутої заздалегідь, тобто до початку злочину. Обмежившись простим твердженням про вступ у попередню злочинну змову з реалізацією спільного злочинного умислу до позбавлення волі та вбивства потерпілого, слідчий міліції серед підстав обвинувачення не описав форми досягнення домовленості і їх зміст, розподілені ролі.

Однак відповідно до вимог кримінального процесуального закону з врахуванням практики ЄСПЛ кожному обвинуваченому у груповому злочині повинно бути висунете індивідуальне обвинувачення з зазначенням конкретно вчинених ним дії. Що у кінцевому підсумку служить цілям індивідуалізації відповідальності. Натомість у даній справі, хоча обвинувачення висунуте у вчиненні злочинів групою осіб, в обвинувальному акті, текстуально повторюється одне і теж саме обвинувачення, без його індивідуалізації, а саме відсутнє розмежування обвинувачення стосовно дії окремої особи, не визначена роль кожного, ступінь участі в інкримінованому кримінальному правопорушенні, відсутнє посилання на наявність умислу у кожного з обвинувачених на вчинення цих злочинів, що робить обвинувачення некоректним та порушує право обвинувачених на захист.

На вказані порушення чинного законодавства також вказує ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.08.2015 року, якою обвинувальний акт, затверджений 08.04.2015 р. прокурором прокуратури Черкаської області ОСОБА_6, в цьому ж кримінальному провадженні був повернутий прокурору прокуратури Черкаської області для усунення виявлених недоліків. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29.09.2015 року вищевказана ухвала місцевого суду залишена без змін.

Відповідно до ст. 21 КПК України ухвали суду, які набрали законної сили в порядку, визначеному цим кодексом, є обов'язковим і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Системний аналіз норм КПК України вказує, що висновки і мотиви суду, викладені в ухвалі суду про поверненні обвинувального акту прокурору для усунення недоліків, є обов'язковими як для органів досудового розслідування, прокурора, так і для суду першої інстанції при новому судовому розгляді.

Отже ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12.08.2015 року є чинною та підлягає виконанню, але органами досудового розслідування та прокурором не виконана. Так в обвинувальному акті затвердженому прокурором 05.10.2015 р. не зазначені ознаки спрямованості умислу, мотиву дій та мети, які є обов'язковими при описуванні злочинів, а фактичні обставини, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів взагалі не розкриті, чим суттєво порушено право обвинуваченого ОСОБА_4 на захист.

Крім того, на думку захисника, в порушення вимог ч.4 ст.291, ст.293 КПК України до обвинувального акта не додані розписки обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисників про отримання копії обвинувального акта і додатків до нього. Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування доданого до обвинувального акта, така процесуальна дія як "Ознайомлення підозрюваного його захисників з матеріалами кримінального провадження" взагалі проведена не була, хоча відповідно до вимог ч. 4 ст. 290 КПК України надання прокурором доступу до матеріалів є обов'язковим та включає в себе реальну можливість робити копії або відображення матеріалів. В наданому реєстрі до обвинувального акта відсутня інформація про вчинення такої процесуальної дії як роз'яснення обвинуваченому ОСОБА_4 права на суд присяжних, чим порушено вимоги ст.ст. 109. ч. 1 ст. 384 КПК України.

Таким чином, приймаючи до уваги засади кримінального провадження: законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, що передбачені ст.ст.7-9 КПК України, недотримання будь-яких імперативних вимог КПК України, щодо змісту обвинувального акта в тому числі щодо відомостей, які він має містити, є підставою для визнання обвинувального акта, таким, що не відповідає вимогам КПК України.

Згідно вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Зазначені обставини свідчать про невідповідність обвинувального акта вимогам ст. ст. 7-9, 91-92, 291, 293, 384 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що перешкоджає проведенню всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, а також здійснення повноцінного захисту від пред'явленого обвинувачення, тобто порушує право особи на захист. Разом з тим, вказані порушення кримінального процесуального закону, допущені слідчим і прокурором, є істотними, які не можливо виправити в умовах судового розгляду, а тому, керуючись ст. 46 КПК України, захисник просив обвинувальний акт затверджений прокурором 05.10.2015 р. з додатками до нього, у кримінальному провадженні №12014250250001265 відносно ОСОБА_4 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 146. п.п.3,12 ч. 2 ст. 1 15 КК України, повернути прокурору для оформлення у відповідності до положень КПК України.

В підготовчому судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - ОСОБА_5 підтримав раніше подане клопотання та заперечуючи про обрання його підзахисному запобіжного заходу у виглядів тримання під вартою просив обрати його підзахисному запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

В підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтримав клопотання свого захисника та заперечуючи на обрання йому підзахисному запобіжного заходу у виглядів тримання під вартою.

В підготовчому судовому засіданні представник потерпілої ОСОБА_7 - ОСОБА_3 заперечував на повернення обвинувального акту на доопрацювання, та вважав що його слід призначити до розгляду в судовому засіданні та просив обрати відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прокурори в підготовчому судовому засіданні заперечуючи проти повернення обвинувального акта на доопрацювання, вважають що його слід призначити до розгляду в судовому засіданні та клопотали про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Вислухавши думку учасників провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками до нього та клопотання з доданими додатками, а також заперечення та пояснення учасників процесу колегія суддів приходить до висновків про те, що кримінальне провадження підсудне Маньківському районному суду Черкаської області, підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. 4-8 ч. 1 та ч. 2 ст. 284 КПК України не вбачається. Відповідно до ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України. Відповідно до ст.7 КПК України кримінальне провадження за формою і змістом повинно відповідати його загальним засадам, в тому числі такій, як забезпечення права на захист, що належить до загальновизнаних принципів міжнародного права й розглядається як необхідна умова забезпечення права на справедливий судовий розгляд. Згідно п.5 ч.2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті повинно бути викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, тобто в обвинувальному акті повинно бути як виклад фактичних обставин події, так і формулювання обвинувачення, тобто описова і його резолютивна частини, які повинні бути, узгодженими між собою. Із обвинувального акту, затвердженого прокурором встановлено, що в ньому не викладено фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими. Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті є обов'язковим, оскільки відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Формулювання обвинувачення має містити посилання на обставини, які у відповідності до положень ст. 91 КПК України входять до предмету доказування, зокрема, це подія злочину, форма вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, роль кожного з учасників. Так, в обвинувальному акті зовсім не розкрито, які конкретно дії та їх наслідки, спосіб вчинення злочину, роль кожного у досягненні спільного злочинного результату були предметом попередньої домовленості між обвинуваченим та іншими особами до початку вчинення злочину, проте наведено лише формальні посилання на вчинення злочину за попередньою змовою, групою осіб. У відповідності до ч.3 ст.337 КПК України суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи відносно якої здійснюється кримінальне правопорушення, тобто право на зміну правової кваліфікації дій обвинуваченого, суд має лише після завершення судового розгляду справи та при винесенні судового рішення. Прокурор і слідчий в обвинувальному акті не описали форми досягнення домовленості і їх зміст, розподілені ролі.

Колегія суддів погоджується з твердження захисника ОСОБА_2, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону з врахуванням практики ЄСПЛ кожному обвинуваченому у груповому злочині повинно бути висунуте індивідуальне обвинувачення з зазначенням конкретно вчинених ним дії. Натомість у даній справі, хоча фактично обвинувачення висунуте групі осіб, в обвинувальному акті, текстуально повторюється одне і те ж саме обвинувачення, без його індивідуалізації, а саме відсутнє розмежування обвинувачення стосовно дії окремої особи, не визначена роль кожного, ступінь участі в інкримінованому кримінальному правопорушенні, відсутнє посилання на наявність умислу у кожного з обвинувачених на вчинення цього злочину, що робить обвинувачення некоректним та порушує право обвинувачених на захист. Отже у зазначеному обвинуваченні не наведено об'єктивної сторони злочину, а саме, які дії вчинив ОСОБА_4, що свідчать про посягання на життя потерпілого, наслідки цих дій (у вигляді смерті потерпілого) та причинним зв'язком між його діями та смертю потерпілого, що дає підстави вважати, що під час досудового розслідування належним чином не були досліджені ознаки спрямованості умислу, мотиву дій та мети, які є обов'язковими при описуванні злочинів, а фактичні обставини, що характеризують об'єктивну та суб'єктивну сторону злочинів є незрозумілими та суперечливими, що в цілому дозволяє зробити висновок, про те, що сформульоване прокурором обвинувачення є неконкретним. Матеріали кримінального провадження свідчать про те, що слідчим та прокурором не дотримані вимоги ст. ст. 91, 92 КПК України при розслідуванні даної справи, чим істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, що порушує право на захист обвинуваченого. Так відсутність даних про вид і розмір заподіяної шкоди відповідно до п.7 ч.2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті свідчить про порушення органами досудового розслідування та прокурором вимог ст. ст. 91, 92 КПК України, що відноситься до істотних порушень норм КПК України.

Зазначене було викладене в ухвалі Уманського міськрайонного суду Черкаської області про повернення обвинувального акту від 12.08.2015р. яка ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 29.09.2015р. залишена без змін та цього ж числа набрала законної сили.

Відповідно до ст. 21 КПК України ухвали суду, які набрали законної сили в порядку, визначеному цим кодексом, є обов'язковим і підлягають безумовному виконанню на всій території України. Системний аналіз норм КПК України вказує, що висновки і мотиви суду, викладені в ухвалі суду про поверненні обвинувального акту прокурору для усунення недоліків, є обов'язковими як для органів досудового розслідування, прокурора, так і для суду першої інстанції при новому судовому розгляді.

Крім того колегія суддів не може прийняти до уваги розписку (а.с. 19) як доказ на підтвердження отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування, згідно вимог ст. ст. 291, 293 КПК України, оскільки з її змісту та вчиненого на ній рукописного тексту не можливо встановити хто її відбирав, як і не можливо визначити статус осіб ОСОБА_8 та ОСОБА_9, що в ній розписались. Разом з цим дія зазначена в ст. 293 КПК України проведена у відсутності захисника, який зазначений в обвинувальному акті, що свідчить про те, що і йому зазначені документи не вручались. Посилання захисту на порушення права обвинуваченого передбаченого ст. 384 КПК України спростовується відповідним роз'ясненням права на суд присяжних (а.с. 18) із зазначенням особи яка проводила цю дію.

Що стосується клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого, то в його задоволенні слід відмовити оскільки при обґрунтуванні рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати вимоги статей 177, 178 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тривале безперервне тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, закріплений статтею 5 Конвенції. Існування обґрунтованої підозри у скоєнні особою злочину є необхідною умовою для законності тримання особи під вартою. Доцільність обрання запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються, та їх аналіз як підстави подальшого втручання у право особи на свободу. Як вбачається з клопотання ініціатором не наведено відповідне достатнє обґрунтування ризиків, та обставин у відповідності до ст. 178 КПК України, оскільки суд не може прийняти до уваги вирок Уманського міського суду Черкаської області від 12.04.2001р. за ст. 189-1 ч.2 та ст. 188-1 КК України 1960р., як підстава для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою, оскільки згідно вимог ст. 89 КК України ОСОБА_4 вважається таким, що не має судимості, що зазначено в обвинувальному акті затвердженому прокурором; постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування від 03.04.2015р. відносно невстановленої особи також не додає доказів на користь застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки якщо співробітниками правоохоронних органів на протязі більше 11 місяців не встановлена невідома особа то не наведено яким чином ОСОБА_4 може вплинути на дану особу; з картки про кримінальне правопорушення вбачається, що: невстановленої дати, місяця та часу, в приміщенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_4, словесно погрожував фізичною розправою ОСОБА_3, дата внесення до ЄРДР - 02.11.2015р., однак за майже 5 місяців особі так і не оголошено про підозру. В ході розгляду провадження в Маньківському районному суді прокурором не заявлялись, а відповідно судом не розглядались клопотання про примусовий привід обвинуваченого до суду у зв'язку із його безпідставним ухиленням від явки до суду. Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. Прокурори, звертаючись з клопотанням про застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та при розгляді клопотання не довели наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики перешкоджати кримінальному провадженню, переховуватися від органів досудового розслідування та про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Також суд, бере до уваги особу обвинуваченого, те що він на даний час є інвалідом третьої групи по зору, позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, а тому колегія суддів приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 слід обрати міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Згідно ст. 181 КПК України - домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю. Строк дії ухвали про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

Таким чином, аналізуючи викладене, колегія суддів вважає, що в задоволенні клопотання про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід відмовити та вважає за необхідне застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176, 181, 183, 194, 196, 205, 291, 293, 314, 331 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И ЛА :

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за № 12014250250001265 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п.п. 3, 12 ч. 2 ст. 115 КК України повернути прокурору прокуратури Черкаської області для усунення виявлених недоліків.

Зобов'язати прокурора усунути виявлені недоліки протягом двох місяців з дня проголошення ухвали.

В задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 - відмовити.

Застосувати відносно ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2., уродженця м. Сусуман, Магаданської області, Російської Федерації, громадянина України, освіта середня, одруженого, пенсіонера по ІІІ групі інвалідності, раніше не судимого, маючого на утриманні малолітню дитину, проживаючого по АДРЕСА_1, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 2 місяці, до 23травня 2016р., заборонивши обвинуваченому залишати житло, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в період часу з 23-00 години до 06-00 години.

Крім цього, відповідно до ст. 194 ч.5 КПК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов'язок прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою.

Ухвалу про обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання до Уманського відділу поліції УНП в Черкаській області за місцем проживання обвинуваченого.

Ознайомити обвинуваченого ОСОБА_4 під розпис з ухвалою про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Черкаської області через Маньківський районний суд Черкаської області протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя В.Л. Маренюк

Суддя І.Д.Калієвський

Суддя А.І.Костенко