Ухвала суду № 56656148, 15.03.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №№11-кп/790/2380/15, 11-кп/790/278/16 Головуючий 1 інстанції: Харченко А.М.

Справа суду 1-ї інстанції № 643/7453/15-К

Категорія: ч.3 ст. 185 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Ємця О.П., Снігерьової Р.І.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Левчені Г.М.,

захисника ОСОБА_1,

законного представника обвинуваченого ОСОБА_2,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 12014220470007039 за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року, ухвалений стосовно ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком,

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, який не працює, раніше судимого: 23.02.2010 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ст. 185 ч.3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки; звільненого від відбування призначеного покарання постановою Московського районного суду м. Харкова від 01.03.2012 року; 06.02.2014 року вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова за ст.263 ч.1, ст. 15 ч.2, ст. 185 ч.1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст.75 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік; який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст.71 КК України, частково приєднано покарання, невідбуте за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.02.2014 року у виді 6 місяців позбавлення волі, та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Харкова, громадянина України, українця, з середньо спеціальною освітою, працював в ДП «ХАЗ» токарем, має малолітню дитину ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_6, неодруженого, раніше судимого: 01.10.2013 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ст. 289 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки 6 місяців; зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та покарання, призначеного за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, призначено ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Харківській установі виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України в Харківській області (№ 27).

Строк відбуття покарання ОСОБА_3 визначено обчислювати з 27 жовтня 2015 року.

Зараховано в строк відбуття покарання ОСОБА_3 строк перебування його під вартою з 23 липня 2015 року за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року;

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця м. Харкова, українця, громадянина України, з середньо технічною освітою, який не працює, неодруженого, у відношенні якого за скоєння суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ст. 185 ч.3 КК України, постановою Московського районного суду м. Харкова від 04.03.2010 року в порядку ст. 7-3 КПК України (в редакції 1960 року) застосовано примусовий захід виховного характеру - передано під нагляд батьків, звільненого за постановою Московського районного суду м. Харкова від 13.10.2011 року від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ст. 185 ч.1 КК України, на підставі п. «а» ст. 1 Закону України від 08.07.2011 року «Про амністію», раніше судимого: 01.10.2013 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ст. 289 ч.2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі ст.ст. 75, 104 КК України, звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців; який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Відповідно до ст.71 КК України, частково приєднано покарання, невідбуте за вироком Московського районного суду м. Харкова від 01.10.2013 року у виді 2 років 2 місяців позбавлення волі, та остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 2 місяці.

Строк відбуття покарання засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визначено рахувати з моменту фактичного затримання.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 156 Харківської міської ради Харківської області на відшкодування матеріальної шкоди 304 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 156 Харківської міської ради Харківської області до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 відмовлено.

Питання про долю речових доказів суд вирішив відповідно до п.9 ст.100 КПК України.

Згідно вироку, ОСОБА_4, будучи раніше судимим: 06.02.2014 року Фрунзенським районним судом м. Харкова за ст.263 ч.1, ст. 15 ч.2, ст. 185 ч.1 КК України до позбавлення волі на 3 роки з іспитовим строком на 1 рік, на шлях виправлення і перевиховання не став, належних висновків для себе не зробив, і знову, повторно, вчинив в період іспитового строку умисний корисливий злочин при наступних обставинах.

Так, 19.12.2014 року, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, приблизно о 03.30 годині, спільно з неповнолітнім ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебуваючи по пр. Тракторобудівників біля супермаркету «Клас», вступили в злочинну змову, спрямовану на заволодіння чужим майном і домовилися про таємне викрадення майна, що зберігалося на території Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 156 Харківської міської ради Харківської області (ідентифікаційний код 21263784) (далі - ХСШ № 156), розташованої по вул. Гарібальді, 9-А в м. Харкові. Далі, ОСОБА_4 спільно з неповнолітнім ОСОБА_5 та ОСОБА_3 прослідували за вказаною адресою, де, діючи умисно, з корисливих мотивів, реалізуючи свій спільний, злочинний намір, діючи згідно з розподіленими ролями, скориставшись тим, що за їх діями ніхто не стежить, ОСОБА_4, за допомогою ОСОБА_5, який, стоячи ззаду, підтримував йому рівновагу, застрибнув на підвіконня школи та, раніше заготовленою для скоєння злочину викруткою, розбив вікно класу № 107-А, відкрив його і проник в середину, звідки таємно викрав DVD-плеєр ТМ «ВВК» DVP 156Si (В), вартістю, згідно з висновком судово-товарознавчої експертизи № 40 від 11.02.2015 року - 304,00 грн., належний ХСШ № 156. ОСОБА_3 в цей час, діючи відповідно до розподілених ролей, залишався біля паркану ХСШ № 156, де проглядав територію, та у разі з'явлення сторонніх осіб, повинен був повідомити про це інших співучасників. Далі, продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, діючи згідно з розподіленими ролями, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та неповнолітній ОСОБА_5 попрямували до другого вікна, провідного до класу № 107-Б, де ОСОБА_4, аналогічним чином, за допомогою ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_5, які в цей час підтримували його ззаду, застрибнув на підвіконня та, раніше заготовленою для скоєння злочину викруткою, розбив вікно класу № 107-Б, спустився, та попрямував до паркану ХСШ № 156, де почав проглядати територію, на випадок з'явлення там сторонніх осіб, про що негайно повинен був повідомити інших співучасників. Після чого, ОСОБА_8, за допомогою ОСОБА_5, який підтримував останнього ззаду, заліз на підвіконня класу № 107-Б та проник до його приміщення, відкіля таємно викрав ЖК-телевізор ТМ «ВВК» LED 2475F, вартістю - 3121,00 грн., належний ХСШ № 156. Далі, ОСОБА_3, неповнолітній ОСОБА_5 та ОСОБА_4 з місця скоєння злочину зникли, надалі розпорядившись викраденим майном на свій розсуд, таким чином, заподіявши потерпілому Харківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів № 156 Харківської міської ради Харківської області матеріальний збиток на загальну суму 3425,00 грн.

До початку апеляційного розгляду прокурор у кримінальному провадженні відмовився від своєї апеляційної скарги, на підставі ч.1 ст.403 КПК України.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_3, з доповненими апеляційними доводами та вимогою, просить вирок в частині призначеного покарання змінити, застосувати норми ст.ст. 69 та 75 КК України, пом'якшивши призначене покарання та звільнивши від його відбування. В обґрунтування своєї апеляційної вимоги апелянт зазначає про те, що при ухваленні вироку суд першої інстанції неповною мірою врахував те, що у вчиненому злочині він щиросердечно розкаявся, сприяв у розкритті злочину, під час судового розгляду давав правдиві показання, позитивно характеризується за місцем реєстрації, частково відшкодував завдану шкоду, злочин вчинив у зв'язку з тяжкими сімейними обставинами. Крім того, ОСОБА_3 вказує на те, що на його утриманні перебувають малолітня дитина, 2012 року народження, та бабуся пенсійного віку, яка потребує постійного лікування, оскільки його мати не працює та сама виховую двохрічну дитину.

Обвинувачений ОСОБА_3 подав через адміністрацію Харківської установи виконання покарань (№27) до Апеляційного суду Харківської області заяву щодо застосування відносно нього статті 6 Закону України «Про амністію у 2014 році».

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 просить вирок Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року стосовно ОСОБА_5 змінити, на підставі ст.71 КК України, остаточно призначити його підзахисному покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 1 день та на підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням і покладанням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В своїх апеляційних доводах захисник вказує на те, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері міської дитячої лікарні № 5 з діагнозом - соціалізований розлад особистості на фоні астенічного органічного розладу, виховувався в неповній родині, щиро покаявся, вчинив злочин в неповнолітньому віці у зв'язку з важкими матеріальним становищем, але судом при призначенні покарання не враховані ці обставини, які суттєво знижують ступінь суспільної небезпечності обвинуваченого. Також, згідно відповіді на запит захисника від 23.11.2015 р. за №3989, наданої КЗОЗ «Харківська міська поліклініка №6», його підзахисний, знаходиться під наглядом фахівців поліклініки з 17.09.2015 року. Перебуває на диспансерному обліку у кардіолога поліклініки з діагнозом: «вроджена вада серця: легкий клапанний стеноз легеневої артерії, додаткові хорди у порожнині лівого шлуночку». Більш того, апелянт зазначає про те, що суд взагалі не врахував, що вказаний злочин неповнолітній ОСОБА_5 вчинив разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які за своїм віком є повнолітніми та старшими за нього, в силу чого і, крім того, в силу наявності у ОСОБА_5 соціалізованого розладу особистості, могли впливати на нього і спровокувати до вчинення ним протиправних діянь.

Обвинувачений ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі просить вирок районного суду в частині призначеного йому покарання змінити, на підставі ст.75 КК України, звільнити його від відбування покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України. В обґрунтування своєї апеляційної вимоги ОСОБА_4 вказує на те, що суд не врахував, що він виріс в неповній родині, можливості офіційного працевлаштуватися на даний час у нього не має, у зв'язку з чим скрутне матеріальне становище стало наслідком вчинення ним злочину. Крім того, апелянт зазначає про те, що на теперішній час він остаточно зробив для себе відповідні висновки, став на шлях виправлення та приймає заходи щодо працевлаштування.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинувачених, законного представника ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1, які підтримали всі подані апеляційні скарги в повному обсязі, а також заперечення прокурора, що вважав оскаржуваний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши вирок у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що всі апеляційні скарги належить залишити без задоволення, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції провів судовий розгляд щодо обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України. Сторони кримінального провадження не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинувачених та дослідження даних про їх особу і вирішення цивільного позову.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення злочину, що викладені у вироку, та кваліфікація дій обвинувачених за ст. 185 ч.3 КК України у апеляційних скаргах сторони захисту не оспорюються, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, ці обставини в апеляційному порядку не перевіряються.

Перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують покарання.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_3, про зайву суворість покарання, призначеного за ст. 185 ч.3 КК України, а також остаточного покарання за сукупністю злочинів, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, - у виді позбавлення волі строком на 5 років и 6 місяців, за вчинення декількох умисних злочинів, що класифікуються, як тяжкі та середньої тяжкості, та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо зміни вироку, шляхом застосування норм ч. 1 ст. 69 КК України, тобто призначення його нижче від найнижчої межі, встановленої у ч. 3 ст. 185 КК України, і відповідно - його зменшення, на думку колегії суддів - є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження та поданої апеляційної скарги об'єктивно відсутні обставини, які істотно зменшують ступінь тяжкості вчинених злочинів, а твердження ОСОБА_3 щодо їх наявності повністю спростовуються висновками суду, зазначеними у оскаржуваному вироку, якими належним чином обґрунтовані вид та міра покарання (т. 2 арк. 111 - 115).

На думку колегії суддів, апеляційні доводи ОСОБА_3 щодо обставин, пов'язаних з вихованням та проживанням у неповній родині разом з матір'ю і бабусею, відсутність працевлаштування та наявність його морального обов'язку надавати родичам та малолітнім дітям матеріальну допомогу, - не можуть вважатися обставинами що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, а так само і сукупність даних про особу винного та обставина, що пом'якшує покарання, які були об'єктивно встановлені судом першої інстанції та враховані при призначені покарання.

Отже, апеляційне прохання ОСОБА_3 про застосування судом апеляційної інстанції норм ст. 69 КК України, з урахуванням наведених ним доводів, належить вважати безпідставним, оскільки воно не ґрунтується на нових об'єктивних даних невідомих суду першої інстанції, а тому має суто суб'єктивний характер.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання у апеляції обвинуваченого на визнання вини по пред'явленому обвинуваченню та щире каяття, не можуть вважатися достатньою підставою для застосування норм статті 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_3 за вчинення тяжких та середньої тяжкості корисливих злочинів, з проникненням в приміщення, а саме за вчинення декількох епізодів крадіжок чужого майна. При цьому належить взяти до уваги те, що апеляційні доводи ОСОБА_3 про визнання вини і щире каяття, - належно враховані судом першої інстанції, про що свідчить зміст відповідних висновків у мотивувальній частині вироку, які стосуються об'єктивно встановлених : події злочину, обставин, що пом'якшують покарання, кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України, та досліджених даних про його особу, які, згідно наведених у вироку висновків, суд брав до уваги при призначені покарання за останній вчинений злочин окремо, так і стосовно остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, у виді позбавлення волі, внаслідок чого призначив його у наближеному до мінімального розмірі - строком на 5 років и 6 місяців, шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та покарання, призначеного за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року за ч. 2 ст. 15 - ч. 2 ст. 185; ст. 185 ч. 2 КК України( том 2 арк. 60- 73).

Твердження у апеляційній скарзі обвинуваченого ( т. 2 арк. 127), що призначене судом першої інстанції покарання не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченого внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цього покарання, суд у повній мірі дотримався вимог кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 32, 35, 65, 66 КК України, призначивши покарання в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України - 3 роки позбавлення волі, а також за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарань, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також дослідивши данні про особу обвинуваченого та об'єктивно встановивши, що ОСОБА_3 раніше судимий, на будь-яких обліках лікарів не перебуває, за місцем мешкання характеризується задовільно, не працевлаштований, при цьому було враховано наявність обставини, що пом'якшує покарання - визнання вини та щире каяття.

З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено достатніх підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України.

Одже, призначене судом першої інстанції покарання у такий спосіб, як це зазначено у вироку, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та сприятиме попередженню вчинення ним нових злочинів, а тому відповідає вимогам ст. 65 КК України, оскільки за своїм видом і розміром є справедливим, через що підстав для зміни вироку за доводами обвинуваченого про зайву суворість покарання, колегія суддів не вбачає.

Разом з цим колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість клопотання ОСОБА_3 щодо застосування Закону України «Про амністію у 2014 році», оскільки, згідно обмежень зазначених у ст. 1 цього Закону, амністія не застосовується до осіб, яких засуджено за умисні тяжкі злочини. Вказані законодавчі обмеження унеможливлюють задоволення клопотання обвинуваченого, оскільки він обвинувачується у вчиненні умисного злочину за ч. ч. 3 ст. 185 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий. Також колегія суддів не вбачає підстав для можливого застосування норм ст. ст. 2-6 Закону України «Про амністію у 2014 році», оскільки ці норми розповсюджуються на осіб, які відбувають покарання або відбули певну його частину.

Крім того, на підставі ч.5 ст.72 КК України, ОСОБА_3 належить зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення, тобто з часу його затримання 27 жовтня 2015 року, згідно вироку Московського районного суду м. Харкова від 27.10.2015 року, та подальшого тримання під вартою в умовах СІЗО до 15 березня 2016 року включно, із співвідношення один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.

Апеляційні доводи та вимоги обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 з проханням застосувати звільнення від відбування покарання на підставі норм ст. 75 КК України, що призначене за оскаржуваним вироком, на думку колегії суддів, є безпідставними. Згідно даних кримінального провадження, нові злочини, що кваліфіковані судом за ч.3 ст.185 КК України, обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вчинили під час випробування: ОСОБА_4 - за вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.02.2014 року, а ОСОБА_5 - за вироком Московського районного суду м. Харкова від 01.10.2013 року. Вказані обставини стороною захисту не оспорюються. Разом з цим, колегія суддів бере до уваги те, що апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 щодо повторного звільнення обвинувачених від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України не узгоджуються з вимогами ч.3 ст.78 КК України, якою передбачено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу. Зазначені у ч.3 ст.78 КК України норми чітко передбачають призначення покарання за правилами ст.71 КК України, що унеможливлює повторне застосування норм ст.75 КК України та свідчить про необґрунтованість вищенаведених доводів і вимог апелянтів.

Крім того, норми ст.75 КК України передбачають застосування звільнення від покарання, що не перевищує за розміром 5 років позбавлення волі, хоча захисник прохає змінити вирок та призначити, на підставі ст.71 КК України, покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і 1 день, що також не узгоджується з вимогами норм ч.2 ст.75 КК України.

Доводи представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 щодо наявності хворобливого стану її онука, внаслідок перебування на обліку у лікаря-психіатра - досліджувалося судом першої інстанції. Мотивувальна частина вироку містить об'єктивні висновки суду про те, що ОСОБА_5 перебуває на обліку у ПНД відділенні міської дитячої лікарні № 5 з 24.02.2015 з діагнозом: соціалізований розлад особистості на фоні астенічного органічного розладу. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 284 від 24.03.2015, ОСОБА_5 на цей час ознак психозу та слабоумства не виявляє, виявлений дисоціальний розлад особистості, за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними; в період часу, до якого відноситься правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, він знаходився поза будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії, керувати ними; на цей час за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребує. Апеляційні доводи вказаних апелянтів не спростовують вищезазначені висновки.

Поряд з цим, належить взяти до уваги те, що апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 про надання суду правдивих свідчень та щире каяття, вчинення злочину ОСОБА_5 у неповнолітньому віці та часткове повернення викраденого майна, наявність задовільної характеристики та даних про особу обвинувачених, - враховані судом першої інстанції, про що свідчать відповідні висновки у мотивувальній частині вироку ( том 2 арк 111-115), які стосуються об'єктивно встановлених обставин подій злочинів, кваліфікації дій обвинувачених за ч. 3 ст. 185 КК України та об'єктивно досліджених даних про особу обвинувачених, які суд брав до уваги при призначені остаточного покарання, на підставі ст. 71 КК України, у виді позбавлення волі : ОСОБА_4 - строком на 3 роки 6 місяців, а ОСОБА_5 - строком на 5 років і 2 місяці, при цьому кожному обвинуваченому у розмірі наближеному до мінімально можливому, шляхом часткового складання покарань за попередніми вироками, які невідбуті.

Твердження у апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 та його законного представника, що призначене судом першої інстанції основне покарання за ст. 185 ч. 3 КК України та остаточне покарання, на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків - у виді позбавлення волі на вищевказані строки, не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі обвинувачених внаслідок суворості, колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені цих покарань суд у повній мірі врахував вимоги кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 65, 66, 71 КК України, призначивши покарання як найближче до мінімального, додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також врахував наявність обставини, що помякшує покарання - щире каяття та дані про особу обвинувачених, на які апелянти посилаються у апеляційних скаргах. Призначення покарання у такий спосіб, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та попередження вчинення ними нових злочинів, тому відповідає вимогам ст. 65 КК України. За таких обставин доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_5 про невиправдану суворість призначеного остаточного покарання - є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2015 року, ухвалений стосовно ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_5 - залишити без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК України, зарахувати ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_11, строк попереднього ув'язнення, а саме час перебування тримання під вартою з 27 жовтня 2015 року до 15 березня 2016 року включно, із співвідношення 1 день тримання під вартою відповідає 2 дням позбавлення волі.

У задоволенні клопотання ОСОБА_3 щодо застосування Закону України «Про амністію у 2014 році» - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_9 - в той самий строк з дня вручення йому копії мотивованої ухвали.

Судді

_____ _____ _____ Шабельніков С.К. Ємець О.П. Савченко І.Б.