Ухвала суду № 56646184, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/41059/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013

у справі № 826/4404/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентрі»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013, позов задоволено: визнані протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.03.2013 № 0003932240.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.03.2013 за № 660/22-40/24268144. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 198.1. 198.4. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит у податковому обліку за липень 2011 року на загальну суму 312167,00 грн., задекларовану за наслідками господарських операцій з поставки від ТОВ «ПСВ Тернар Логік» товару, які не мали реального характеру. У результаті зазначеного позивач занизив грошові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 312167,00 грн. у податковому обліку за липень 2011 року. Висновок про безтоварний характер господарських операцій з поставки позивачу від цього постачальника товару обґрунтовано посиланням на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Інтерпроцесор» - постачальник ТОВ «ПСВ Тернар Логік», в якому вказано про відсутністю у цього товариства основних фондів, необхідних для здійснення поставки; а також з посиланням на ознаки фіктивності інших контрагентів ТОВ «ПСВ Тернар Логік» по ланцюгу поставки.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 № 0003932240 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 312167,00 грн. за основним платежем та 78042,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «ПСВ Тернар Логік» товару (комп'ютерна техніка) згідно з договором поставки від 04.01.2011 № 1/28 вказаний постачальник виписав позивачу видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній станом на липень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту, ДПІ посилається на те, що операції з поставки позивачу від ТОВ «ПСВ Тернар Логік» товару не мали реального характеру, а як на підтвердження останнього - на акт перевірки цього товариства від 25.01.2012 № 238/23-4/37403219, складений ДПІ у Печерському районі м. Києва, в якому зроблені висновки про ознаки фіктивності постачальника ТОВ «ПСВ Тернар Логік» - ТОВ «Інтерпроцесор» та постачальників останнього по ланцюгу поставки - ТОВ «Будівельна компанія «Хомакс», ТОВ «Майн Комп», ТОВ «Вестлайн менеджмент ЛТД».

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій договору від 04.01.2011 № 1/28, рахунків - фактур, видаткових та податкових накладних, виписок по особовому рахунку позивача у банку, доказів подальшої реалізації придбаного у ТОВ «ПСВ Тернар Логік» товару - за відсутності інших доказів з боку контролюючого органу, які б обґрунтовано ставили під сумнів реальність поставки позивачу від ТОВ «ПСВ Тернар Логік» товару, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача з податку на додану вартість суми податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни, зокрема і фактичної сплати сум податків до бюджету, постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальниками товару по ланцюгу поставок ДПІ не наводить.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев