Ухвала суду № 56646133, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" лютого 2016 р. м. Київ К/9991/40933/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012

у справі № 2а-1582/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма Флеш»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23.01.2012 № 0000342304.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 11.01.2012 № 25/23-04/19034993.

Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищив податковий кредит на загальну суму 3570331,00 грн. у податковому обліку за період з лютого по грудень 2009 року, березень 2010 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Полісад», з огляду на те, що підписи на цих накладних виконані невідомою особою, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3570331,00 грн. у податковому обліку за період з лютого по грудень 2009 року, березень 2010 року.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.01.2012 № 0000342304 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 3570331,00 грн. за основним платежем та 892583,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Полісад» товару (меблі) за договором поставки від 26.01.2009 № П-261-1 та послуг по збиранню меблів за договором підряду від 24.02.2009 № П242-1 сторони склали акти виконаних робіт(послуг), від імені цього постачальника на адресу позивача виписані видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податкових деклараціях за вказані вище податкові (звітні) періоди.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв*язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із податку на прибуток та ПДВ.

Разом з тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Полісад» товару та послуг не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, ДПІ у судовому процесі посилається на те, що підписи від імені ТОВ «Полісад» на договорах поставки від 26.01.2009 № П-261-1, підряду від 24.02.2009 № П242-1, податкових накладних виконані не ОСОБА_2 (директор та засновник ТОВ «Полісад»). На підтвердження вказаних обставин ДПІ до матеріалів справи додано копію висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України у Київській області від 06.12.2012 № 9 (а.с. 71-87, т.8). Крім того, ДПІ до матеріалів справи надає копію постанови старшого слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України підполковника податкової міліції Осипчука С.В. від 03.07.2011 про порушення кримінальної справи та об'єднання справ в одне провадження (а.с. 91-95. т.8), згідно з якою було порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, зокрема ТОВ «Полісад».

Даючи оцінку висновку спеціаліста від 06.12.2012 № 9 та письмовим поясненням ОСОБА_2, суд першої інстанції вказав, що зазначені висновок та пояснення є засобом доказування у кримінальній справі. Апеляційний суд при оцінці цих доказів надав перевагу нотаріально завіреній заяві ОСОБА_2 (а.с. 80, т.1), в якій він спростовує надання будь-яких пояснень органам податкової міліції ДПС та підтверджує автентичність своїх підписів на договорах та інших документах, виданих від імені ТОВ «Полісад» за період з лютого 2009 року по лютий 2010 року.

Разом з тим, правила доказування в адміністративному судочинстві встановлені нормами КАС України, якими і повинен був керуватися суд при вирішенні адміністративного спору.

Відповідно до частини 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Натомість, у судах попередніх інстанцій повідомлені ДПІ фактичні обставини щодо фіктивності операцій з поставки товарів з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (висновок спеціаліста від 06.12.2012 № 9) не отримали оцінки, хоча вони є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у вартості яких позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання, видаткових та податкових накладних) як допустимого доказу господарської операції. Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною 2 ст. 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

Не звернули увагу суди попередніх інстанцій на наявні у справі докази, які підтверджують свідчать про неможливість поставки ТОВ «Полісад» меблів із вказаної в документах щодо поставки адреси через відсутність за цією адресою складських приміщень, а також на факт порушення старшим слідчим з ОВС СУ ПМ ДПА України підполковником податкової міліції Осипчука С.В. кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Полісад» постановою від 03.07.2011 (а.с. 91-95. т.8), результат розслідування якої може мати значення для правильного вирішення спору у цій адміністративній справі.

За підтвердження в кримінальному процесі, зокрема не відповідності особи, вказаної в податкових накладних, виписаних від імені ТОВ «Полісад», особі, уповноваженій на здійснення операцій з поставки від імені цього товариства, такі податкові накладні, а також інші документи, виписані з таким порушенням, з врахуванням обставин, які свідчать про фіктивне підприємництво з боку цього товариства, втрачають значення первинних документів та не можуть бути доказом правомірності формування податкового кредиту.

Відповідно до частини 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона

За змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб'єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (в редакції, що діяла на час формування позивачем податкового кредиту, з приводу суми якого виник спір) усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 у справі позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У постанові від 22.09.2015 у справі позовом ТОВ «Фоззі-Фуд» до ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про скасування податкових повідомлень-рішень Верховний Суд України вказав, що за наявності відомостей, що засновник та директор юридичної особи -постачальника заперечує свою участь у її створенні та діяльності, а також підписання будь-яких первинних документів, перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Полісад» товарів та послуг, встановити або спростувати справжність підпису ОСОБА_2 на документах, виписаних від імені цього товариства. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві задовольнити частково, скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2012 та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев