Ухвала суду № 56646131, 24.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2016 року м. Київ К/800/38306/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013

у справі № 2а-13566/12/2670 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Верекон»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 20.09.2012 № 0007532230.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов`язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 31.08.2012 за № 1265/22-30/33500834. Згідно з цими висновками позивач порушив норми підпункту 14.1.181 пункту 14.1 ст.14, пунктів 198.2. 198.3. 198.6 ст. 198, пункту 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит у податковому обліку за вересень 2011 року на загальну суму 136666,67 грн., задекларовану за наслідками нікчемного правочину з поставки від ТОВ «Венс транс континент проект» послуг, які не мали реального характеру. У результаті зазначеного, за висновком ДПІ, позивач занизив грошові зобов'язання з податку на додану вартість у податковому обліку за вересень 2011 року на загальну суму 136666,67 грн.. Висновок про нікчемність вказаного правочину з поставки позивачу від цього постачальника товару обґрунтовано посиланням на акт перевірки ТОВ «Венс транс континент проект» від 12.07.2012 № 784/2240/37730190, в якому вказано про неможливість встановити його місцезнаходження, відсутністю у цього товариства основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів, необхідних для здійснення поставки.

За результатами перевірки ДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.09.2012 № 0007532230 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 136667,00 грн. за основним платежем та 34167,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками поставки позивачу від ТОВ «Венс транс континент проект» послуг із обробки продукції (порізка та висікання друкарських аркушів, сортування виготовленої продукції, ламінування тощо) згідно з договором про виконання робіт від 05.09.2011 № 12.8-09.11, сторони підписали акти виконаних робіт, вказаний постачальник виписав позивачу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковій декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції, чинній станом на березень - жовтень 2011 року).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту, ДПІ посилається на нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Венс транс континент проект», обгрунтовуючи цей довід тим, що за результатами вивчення податковоі звітності цього товариства не встановлено наявність у нього основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів необхідних для здійснення поставки, на відсутність його за своїм місцезнаходженням. Як на докази цих обставин ДПІ посилається на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Венс транс континент проект» від 15.02.2012 № 152/3-23/30/37640909 (а.с.66-73, т.1), на інформацію з бази даних «Система автоматизованого співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів» щодо розбіжності між сумою податкового зобов'язання ТОВ «Венс транс континент проект» та податкового кредиту позивача у податковому обліку за вересень 2011 року.

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки доказів, приєднаних до справи, а саме: копій договору про виконання робіт від 05.09.2011 № 12.8-09.11 разом з додатками до нього, актів приймання-передачі виконаної роботи, податкових накладних, виписки по банківському рахунку позивача у банку, доказів подальшого використання отриманих від ТОВ «Венс транс континент проект» послуг у власній господарській діяльності при виконання господарських зобов'язань із низкою контрагентів: ТОВ «УСПОТ ЛТД», ТОВ «М.С.Л.», ТОВ «Вільнянський маслозавод», ТОВ «Іонія», МППФ «Ямуна», ТОВ «Бюро маркетинга і консалтинга «Формула», - за відсутності інших доказів з боку контролюючого органу, які б ставили під обгрунтовані сумніви реальний характер поставки позивачу від ТОВ «Венс транс континент проект» вказаних послуг, зробили юридично правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача з податку на додану вартість суми податкового кредиту. Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг), якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальником товару ДПІ не наводить.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев