Ухвала суду № 56645820, 15.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/4109/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015

у справі № 810/5232/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс»

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Сервіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів у Київській області від 19.08.2014 № 0005462210 та № 0005472213.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 відмовлено в задоволенні позовних вимог, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог, визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, складено акт № 401/22-01/31885141 від 29.07.2014, в якому встановлено порушення, зокрема: п. п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження товариством податку на додану вартість на суму 398 261 грн. (по взаємовідносинах з ТОВ «Кімосбуд»); п. 2.6 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, в частині несвоєчасного оприбуткування готівки в сумі 22 000 грн., отриманої для оплати праці; п. 2.8 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ № 637 від 15.12.2004, в частині зберігання в позаробочий час у касі підприємства готівки в сумі 7 200 грн. при затвердженому ліміті каси у позаробочий час в сумі 0,00 грн.

19.08.2014 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0005462210 про нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 497 826 грн., в т.ч.: 398 261 грн. основного платежу та 99 565 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005472213 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) за порушення Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні в розмірі 124 400 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 01.04.2011 між позивачем і ТОВ «Кімосбуд» укладено договір № 17-2011, відповідно до умов якого виконавець (ТОВ «Кімосбуд») брав на себе зобов'язання надати позивачу послуги з роботи механізмів (послуги бульдозера, екскаватора, автокрана та іншої техніки).

На підтвердження надання контрагентом послуг позивачем до суду надано податкові накладні та акти здачі-приймання робіт.

На підставі виписаних ТОВ «Кімосбуд» податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 507590,50 грн.

Збільшуючи податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган виходив з того, що ТОВ «Кімосбуд» відсутнє за юридичною адресою, чисельність працюючих на товаристві згідно із податковою звітністю - 1 особа, будь-які транспортні засоби на підприємстві відсутні.

Крім того, під час перевірки на підприємстві були виявлені видаткові відомості про виплату заробітної плати від 25.01.2011, які не були відображені у касовій книзі підприємства у день їх отримання в касу, а після закінчення строків виплат не здійснено відповідні записи у касовій книзі підприємства та не оприбутковано готівкові кошти на загальну суму 22 000 грн.

11.01.2011 по закінченню робочого дня в касі підприємства зберігалась готівка у розмірі 7 200 грн. при встановленому ліміті каси у сумі 0,00 грн., тому податковим органом застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 124 400 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з висновками податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Кімосбуд» та порушення позивачем вимог п. п. 2.6 і 2.8 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що позивачем надано до суду першої інстанції всі належним чином оформлені документи первинного обліку, підписані та скріплені печатками сторін, які мають всі необхідні реквізити, що доводять факт реального виконання умов договору, та відповідно надають право платнику на формування податкового кредиту по господарським операціям з контрагентом, а порушення позивачем вимог пунктів 2.6 і 2.8 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції не може погодитись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005472213 від 19.08.2014 , з огляду на наступне

Відповідно до п. 2.6 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою НБУ від 15.12.2004 № 637 (далі-Положення № 637), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Пунктом 3.5 Положення № 637 встановлено, що для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Відповідно до п. 7.24 Положення № 637 у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Згідно з п. 2.8 Положення № 637 підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) у межах, що не перевищують установлений ліміт каси.

В матеріалах справи наявні відомості на виплату грошей, сформовані 25.01.2011, при цьому, зазначені відомості містять підписи працівників позивача про отримання коштів, тобто кошти були виплачені працівникам саме 25.01.2011, а не 26.01.2011 як зазначає позивач.

З акту перевірки від 29.07.2014 № 401/22-01/31885141 вбачається, що під час перевірки видаткових касових ордерів та відомостей на виплату грошей встановлено відсутність підпису (на повну суму отриманих коштів) одержувачів у видаткових відомостях на виплату грошей за 11.01.2011 на загальну суму 7 200 грн.

Під час звірки касових ордерів за 11.01.2011 та відомостей на виплату коштів за вказаний день було встановлено розбіжність між сумами, які містились у касових звітах, та сумами, отримання яких було підтверджено підписами працівників позивача.

Зокрема, згідно із касовим звітом за 11.01.2011, в цей день по відомостях № 11, № 12, № 13, № 14 за 11.01.2011 було виплачено 13 700 грн., однак з пред'явлених відомостей за 11.01.2011 про виплату грошей за січень 2011 року № 11, № 12, № 13, № 14 вбачається, що отримано працівниками підприємства в зазначений день було лише 6 500 грн.

Ліміт каси на підприємстві позивача встановлений на рівні « 0,00 грн.».

За таких обставин, враховуючи що під час перевірки, а також згідно матеріалів справи встановлено факт залишку в касі позивача станом на 11.01.2011 готівкових коштів у розмірі 7 200 грн. (проведених через касовий звіт, проте не отриманих працівниками - відсутній підпис одержувача на видаткових касових ордерах), що вказує про порушення позивачем п. 2.8 Положення про порядок ведення касових операцій у національній валюті в України.

Отже, донарахування відповідачем позивачу штрафу за порушення норм з регулювання обігу готівки відповідає вимогам чинного законодавства, тому податкове повідомлення-рішення від 19.08.2014 № 0005472213 є правомірним.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Вищевказане дозволяє погодитись з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0005472213 від 19.08.2014.

В частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005462210 від 19.08.2014, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 11 зазначеного Кодексу на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, наведених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентом - ТОВ «Кімосбуд», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні послуг, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента позивача в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку; придбання товарів, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

При цьому слід наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору, сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

У разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримання податкової вигоди, або те, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду апеляційної інстанції повністю, а суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005462210 від 19.08.2014 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення суду першої інстанції - підлягає залишенню в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 226, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005462210 від 19.08.2014 скасувати, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний