Ухвала суду № 56645684, 01.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2016 року м. Київ К/800/24025/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Швеця В.В.,

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи

за позовною заявою ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби України, третя особа: Державна податкова служба України про визнання протиправною та скасування постанови,

провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про закінчення виконавчого провадження від 29 грудня 2012 року.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування зазначених рішень та прийняття нового - про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2011 року, зобов'язано Державну податкову адміністрацію України нарахувати та виплатити ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у розмірі трирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції».

7 квітня 2011 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та надано 7 календарних днів для добровільного її виконання.

На виконання рішення суду Державною податковою адміністрацією України здійснено розрахунок одноразової грошової допомоги позивачу та платіжним дорученням від 28 квітня 2011 року № 828 перераховано позивачу кошти в сумі 27 667,98 грн.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2012 року роз'яснено постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2010 року, згідно якої нарахування та виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 повинна бути проведена в порядку пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції».

У зв'язку з чим, Державною податковою службою України здійснено уточнюючий розрахунок одноразової грошової допомоги позивачу згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 593 «Про деякі питання завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року» та додатково платіжним дорученням від 10 грудня 2012 року № 5332 перераховано кошти в сумі 27 846,00 грн.

Листом від 12 грудня 2012 року № 6965/0/51-12/05-0417 заступник Голови Державної податкової служби України повідомив Державну виконавчу службу України, що 28 квітня 2011 року та 10 грудня 2012 року Державною податковою службою України нараховано та виплачено ОСОБА_4 одноразову грошову допомогу в сумі 27 667,98 грн. та 27 846,00 грн., у звязку з чим постановою державного виконавця від 29 грудня 2012 року виконавче провадження закінчено у зв'язку з виконанням рішення суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідач, приймаючи спірну постанову, діяв в межах своїх повноважень, відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до преамбули Закону України «Про виконавче провадження» він визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 2 цього ж Закону встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону сторони зобов'язані, зокрема, протягом трьох робочих днів письмово повідомити державною виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Статтею 49 Закону встановлено підстави закінчення виконавчого провадження, серед яких пунктом 8 частини першої зазначеної статті визначена така підстава для закінчення виконавчого провадження, як фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Як уже зазначалося, підставами для закінчення виконавчого провадження став лист Державної податкової служби України від 12 грудня 2012 року № 6965/0/51-12/050417 щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 в розмірі 55 513,98 грн.

Не заперечуючи факту виплати вказаної суми, позивач вважає, що одноразова грошова допомога має бути нарахована та виплачена в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 року № 59 "Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки" в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 листопада 1992 року № 627, а саме: виплата страхових сум здійснюється з розрахунку грошового утримання, передбаченого чинним законодавством за останньою посадою на день виплати страхової суми, без обмеження щодо видів грошового забезпечення, які мають включатися до розрахунку.

Законом України від 3 листопада 2006 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори і деяких інших осіб» статтю 23 Закону України «Про міліцію» було викладено в новій редакції (чинній з 1 січня 2007 року).

Юридична суть цих змін, внесених до вказаної статті, полягала в тому, що інститут страхування працівників міліції (виплата страхових сум) був ліквідований.

На заміну йому було запроваджено інститут компенсаційних виплат у вигляді грошової допомоги працівникам міліції у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного йому під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

На виконання цієї норми права в межах строків, визначених Прикінцевими положеннями цього Закону Кабінетом Міністрів України було розроблено та прийнято 12 травня 2007 року постанову № 707 якою, зокрема, затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, а також визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів Української PCP від 29 червня 1991 року № 59 "Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки".

Згідно з пунктом 3 Постанови №707 Міністерству внутрішніх справ України доручено завершити виплату страхової суми та одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, що повинні бути нараховані до 1 січня 2007 року.

На виконання вказаного пункту з метою врегулювання правового механізму завершення страхових виплат за страховими випадками, що настали до 1 січня 2007 року (страховий випадок позивача настав 20 січня 2006 року) прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 року № 593 «Про деякі питання завершення виплати страхових сум за страховими випадками, які сталися до 1 січня 2007 року».

Відповідно до пункту 3 Постанови № 593 розмір страхової виплати визначається виходячи з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, відсоткової надбавки за вислугу років та щомісячної надбавки в розмірі 100 відсотків, які працівник отримав на день звільнення.

Зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2012 року (справа № 6-104цс12).

Таким чином, доводи позивача про протиправність спірної постанови є безпідставні, оскільки розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги здійснено позивачу у відповідності до порядку встановленого чинним законодавством. Тож, суди дійшли правильного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 220-1, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам та оскарженню не підлягає.

Судді В.В.Швець

В.В.Малинін

О.Ф.Ситников