Ухвала суду № 56645459, 15.03.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 753/23805/15-ц Головуючий у суді першої інстанції: ЛужецькаО.Р.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4626/16 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Котули Л.Г., Слюсар Т.А.

при секретарі Крічфалуши С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року у справі за скаргою ОСОБА_5 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: ОСОБА_6.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Петрової А.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження незаконними та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014, посилаючись на те, що на примусовому виконанні у відділі державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3438 від 31.05.2010, виданого Дарницьким районним судом м. Києва про стягнення з нього на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання двох дітей: сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, доньки - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно. 23.10.2012 державним виконавцем Черухою О.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 11.08.2014 стягувач ОСОБА_6 звернулась до ВДВС Деснянського РУЮ із заявою про направлення виконавчого листа за місцем знаходження квартири боржника та його реєстрації за адресою АДРЕСА_1 м. Київ. 09.10.2014 державний виконавець Деснянського РУЮ у м. Києві на підставі п.10 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про закінчення виконавчого провадження та направив виконавчий документ до ВДВС Дарницького РУЮ. Оскільки боржник проживає та працює у Деснянському районі м. Києва, вважає, що дії державного виконавця суперечать ст.ст. 11, 20 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року скаргу ОСОБА_5 на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, заінтересована особа: ОСОБА_6 задоволено. Визнано дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Петрової А.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014 незаконними. Скасовано постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Петрової А.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції представник Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали, якою визнати дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ПетровоїА.І. законними, постанову про закінчення виконавчого провадження залишити в силі, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції не враховані положення статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», за якими право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу, а тому на підставі заяви стягувача Петровою А.І. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Заборгованість на момент закінчення виконавчого провадження та передачі його до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві складала 59 963,89 грн.( додаток №3).

У судовому засіданні ОСОБА_4 - представника Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві та заінтересована особа ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги. Представник заявника ОСОБА_10 - заперечував, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_5 та визнаючи дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві ПетровоїА.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014 незаконними із скасуванням постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Петрової А.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014, суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, що надавало б державному виконавцю направити виконавчий документ до ВДВС Дарницького РУЮ.

З таким висновком суду першої інстанції слід погодитись.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.

Так, відповідно до статті 383 ЦПК, частини першої статті 12, частини четвертої статті 82 Закону про виконавче провадження право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції повинен перевірити чи було прийнято або вчинено оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність відповідно до вимог закону, у межах повноважень суб'єкта оскарження та чи були порушені права чи свободи заявника. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що постановою головного державного виконавця Деснянського РУЮ у м. Києві від 23.10.2012 на підставі заяви стягувача про примусове виконання від 22.10.2012 було відкрито виконавче провадження з виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання двох дітей: сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на кожну дитину щомісячно та виданого на підставі цього рішення виконавчого листа.

У ході вчинення виконавчих дій спрямованих на примусове виконня рішення суду державним виконавцем 13.02.2013 на адресу Державної податкової служби України направлено запит з метою отримання інформації про джерела отримання доходів боржника.

14.02.2013 Державною податковою службою України надано відповідь, у якій зазначено про наявність місця отримання доходів боржником, а саме ОСН КМ «Джерело» (а.с. 80).

26.07.2013 державним виконавцем направлено на адресу ОСН КМ «Джерело» запит з метою підтвердження підприємством інформації, наведеною у відповіді на запит ДВС.

11.08.2014 стягувач ОСОБА_6 звернулась до ВДВС Деснянського РУЮ із заявою про направлення виконавчого листа № 2-3438/10 від 31.05.2010 за місцем реєстрації боржника за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 98).

09.10.2014 державним виконавцем ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, на підставі п.10 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, зазначивши, що згідно заяви стягувача боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві (а.с. 108).

Перевіряючи доводи скарги, надаючи оцінки зібраним у справі доказам, колегія суддів приходить до наступного:

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Частиною 5 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувача.

Із досліджених матеріалів виконавчого провадження судом першої інстанції встановлено, що підставою для закриття виконавчого провадження була заява стягувача, згідно якої боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що територіально відноситься до ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві.

Разом з тим, частина 5 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» дає право державному виконавцю закінчити виконавче провадження з направленням виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби, якщо в процесі виконавчого провадження державному виконавцеві стало відомо, що змінилося місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з′ясувалося, що на території, на яку поширюються функції органу державної виконавчої служби, майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє, однак належне боржнику майно перебуває на території іншого органу державної виконавчої служби, то державний виконавець негайно складає про це відповідний акт.

Доказів на підтвердження тієї обставини, що державному виконавцю у процесі виконавчого провадження стало відомо про зміну місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві матеріали виконавчого провадження не містять.

Навпаки, долучені заявником ОСОБА_5 до матеріалів скарги письмові докази з місця проживання та роботи, а також зафіксований факт в акті та постанові про закінчення виконавчого провадження від 21 вересня 2012 року ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві свідчать про те, що боржник ОСОБА_5 з 2010 року проживає по АДРЕСА_2 і по теперішній час не змінював його, а з 01 вересня 2012 року постійно працює ОСН КМ «Джерело» (а.с. 123, 124). Місця проживання та роботи боржника знаходиться на території Деснянського району м. Києва.

Встановивши у ході розгляду справи, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні належні та допустимі докази про зміну місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на територію, на яку не поширюється компетенція ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Петрової А.І. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 34848331 від 09.10.2014 з направленням виконавчого документу за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби не відповідають положенням статей 20, 49 Закону України «Про виконавче провадження». За таких обставин, оскаржуване рішення та дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві є неправомірними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

У відповідності до вимог частини 2 статті 82 ЦПК України з Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на користь держави підлягає стягненню несплачена сума судового збору у розмірі 1 378,00 грн. за подання апеляційної скарги на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року, оскільки вказаною особою на виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року про відстрочення виконання обов'язку щодо сплати судового зборудо 14 березня 2016 року таку оплату проведено не було, а тому несплачена сума судового збору підлягає стягненню при ухваленні судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві - відхилити.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на користь держави (отримувач коштів - УДКС у Солом′янському у районі м. Києва, Код отримувача (код ЄДРПОУ) 38050812, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, Розрахунковий рахунок 31210206780010) судовий збір в сумі 1 378,00 грн.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: