Постанова № 56645227, 15.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2016 р. Справа№ 910/28580/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Куксова В.В.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання - Захарчук Н.С.

за участю представників: відповідно до протоколу судового засідання від 15.03.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року. (повний текст якого складено 24.12.15р.)

у справі № 910/28580/15 (суддя: Борисенко І.І.)

за позовом Комунального підприємства "Київський Метрополітен"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 66174,01 грн

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства "Київський Метрополітен" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення суми основного боргу зі сплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 57 072,92 грн., пеню в сумі 8 626,26 грн., 3% річних - 474,83 грн., у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №166-Упр (ДВ)-07 від 25.12.2007р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що орендар виконав свої зобов'язання відповідно до умов Договору та передав відповідачу об'єкт оренди - частину переходу станції метро "Святошин", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) заг. площею 7,70м2. , проте відповідач за період квітня 2015р. до жовтня 2015р. не сплачував орендну плату за Договором, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість по орендній платі за Договором у розмірі 57 072,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.15р. позовні вимоги задоволено частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства "Київський Метрополітен" 57 072, 92грн. заборгованості з орендної плати, 474,83 грн. 3% річних, 7797,57 грн. пені, 1 218, 00 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015р. №910/28580/15 та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Відповідно до протоколо про автоматичний розподіл справ від 19.01.16р. визначено склад суду для розгляду даної апеляційної скарги у складі головуючий суддя Тищенко О.В., судді Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

На підставі апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015р., згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 21.01.2016р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, порушено апеляційне провадження та розгляд справи призначено на 16.02.16р.

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 16.02.16р., у зв'язку з перебуванням судді Іоннікової І.А. у відпустці, визначено новий склад суду головуючий суддя: Тищенко О.В, судді Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.16р. справу №910/28580/15 прийнято до свого провадження у суладі колегії суддів головуючий суддя: Тищенко О.В, судді Куксов В.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.16р. розгляд справи відкладено на 15.03.16р.

У судове засідання 15.03.16р. представники сторін з'явилися.

Представник апелянта в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015 року у справі № 910/28580/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 25.12.2007 було укладено договір оренди №166-Упр(ДВ) - 07.

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21.12.2006 № 526/583-1 передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро "Святошин", для торгівлі непродовольчими товарами.

Як вбачається з актів прийому-передачі майна в оренду 25.12.2007р., позивач передав відповідачу частину переходу станції метро "Святошин", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) заг. площею 7,70м2.

Відповідно до п. 2.4 Договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства "Київський метрополітен".

Відповідно до п. 5.2 Статуту КП „Київський метрополітен" майно комунального підприємства „Київський метрополітен" є комунальною власністю територіальної громади м. Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Згідно з п. 9.1. Договору, даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 25.12.2007 до 23.12.2008.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено Додаткову угоду №(197) від 28.09.2011 до договору оренди № 166-Упр(ДВ)-07 від 25.12.2007р., якою внесено зміни до п. 9.1 Договору: викладено його у наступній редакції "Цей договір діє до 31 березня 2012 року включно".

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору жодних заяв від сторін про припинення або зміну умов Договору не було, на день подачі даної позовної заяви Договір є чинним.

Відповідно до п. 3.1 Договору за користування об'єктом оренди Орендар (Відповідач) сплачує Орендодавцю (Позивачу) орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 21.12.2006 №526/583-1 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору становить 367,24 грн. за 1м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на грудень 2007 року (з врахуванням індексу інфляції по листопад 2007 р.) складає 2 827,75 грн.

У відповідності до п. 3.6 Договору, орендна плата сплачується Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок Орендодавця.

Згідно з п. 4.2. Договору встановлено обов'язок Відповідача вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п. 3.5 Договору оплата по договору проводиться Орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди Орендодавцеві.

З матеріалі справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання відповідно до умов Договору, передав відповідачу об'єкт оренди - частину переходу станції метро "Святошин", визначену тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) заг. площею 7,70м2, відповідно до акта приймання-передачі приміщення від 25.12.2007р., який підписаний та скріплений печатками сторін, проте відповідач за період квітня 2015р. до жовтня 2015р. не сплачував орендну плату за Договором, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по орендній платі за Договором у розмірі 57 072,92 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначення поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частиною 4 ст. 286 ГК України встановлено, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в силу п.п. 3.6, 4.2 орендар (відповідач) повинен сплатити позивачу орендну плату щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця. Отже, заборгованість за оренду майна, відповідно до умов укладеного договору за період з квітня 2015р. до жовтня 2015р. становить 57 072,92 грн.

Матеріали справи не містять жодних заперечень та доказів відповідача на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві.

Враховуючи вищевикладене суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що борг зі сплати орендної плати у відповідача перед позивачем за період з квітня 2015р. до жовтня 2015р. в розмірі 57 072,92 грн. належним чином доведений в розумінні статей 33-34 ГПК України, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 57 072,92 грн., підлягають задоволенню.

Разом з тим, позивач крім основної заборгованості просить стягнути з відповідача 474,83 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення позивачем з відповідача 3% річних в розмірі 474,83 грн., відповідають вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, з позовної заяви вбачається, що позивачем заявлена вимога про стягнення пені в розмірі 8 626,26 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендар сплачує на користь Орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було здійснено перерахунок пені з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, відповідно до якого позивач просить суд стягнути з відповідача пені у розмірі 7 797,57 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції здійснивши перерахунок заявлених до стягнення з відповідача пені, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 7797,57 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку з яким погоджується суд апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягненню з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 57072,92 грн., суми пені в розмірі 7797,57 грн., суми 3% річних в розмірі 474,83 грн.

Щодо тверджень апелянте про те, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.5 Цивільного кодексу України та ст.19 Закону України «Про орендну державного та комунального майна», не перевірив правомірність застосування позивачем орендної ставки у розмірі 50%, яка не була чинною протягом періоду, за який позивач стягував заборгованість, не приймається судом апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.3 Договору, розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках. Передбачених законодавством України.

Матеріалів справи, не містять жодних доказів звернення відповідача до позивача з вимогою про зміну розміру орендної плати, або погодження такої зміни між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.762 ЦК України встановлено обов'язок наймача сплачувати за користування майном плату, розмір якої встановлюється договором найму.

Враховуючи те, що до договору не вносились зміни, що стосуються зміни порядку нарахування орендної плати, відповідач зобов'язаний був сплачувати орендну плату, встановлену договором.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.15р. у справі № 910/28580/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015р. у справі № 910/28580/15 - залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2015р. у справі № 910/28580/15 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/28580/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді В.В. Куксов

К.В. Тарасенко