Постанова № 56645129, 17.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа№ 927/419/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Рудченка С.Г.

при секретарі

судового засідання: Колеснік М.П.

за участі представників сторін:

позивача ОСОБА_3 - Договір про надання правової

допомоги від 02.02.12; ордер серії

АА№076713 від 03.03.16.

відповідача не з'явився, про день, час та місце розгляду справи

повідомлений належним чином.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги відповідача Чернігівської міської ради

на Рішення Господарського суду Чернігівської області

від 25.12.2015

у справі № 927/419/14 ( суддя Репех В.М.)

за позовом ФОП ОСОБА_5

до відповідача Чернігівської міської ради

про визнання недійсним Договору оренди

земельної ділянки №3715 від 28.01.10.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ФОП ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача Чернігівської міської ради про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715 з моменту його укладення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що названий Договір оренди земельної ділянки, розрахунок розміру орендної плати станом на 01.01.2009, Акт прийому-передачі земельної ділянки від 28.01.2010, Акт визначення меж земельної ділянки від 28.01.2010 від імені ФОП ОСОБА_5 підписані іншою особою, шляхом підроблення підпису, а токож у вказаних документах відсутня печатка фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, стверджував про те, що Договір оренди земельної ділянки від 28.01.2010, на момент звернення до суду першої інстанції припинив своє існування за згодою сторін, оскільки позивач 27.09.2011 надав нотаріально засвідчену заяву з клопотанням про відчуження із користування спірну земельну ділянку у зв"язку із продажем об"єкта нерухомості.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.12.2015 № 927/419/14 позов задоволено повністю, визнано недійсним Договір оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715, укладений між Чернігівською міською радою в особі начальника Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Титаренка Ю.В. та Фізичною особою- підприємцем ОСОБА_5 з моменту його укладення.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач Чернігівська міська рада звернувся до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.12.2015 № 927/419/14 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким позов задовольнити, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи доводи апеляційного оскарження, відповідач наголошував, що ФОП ОСОБА_5 виконував взяті на себе зобов'язання за Договором оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715 в частині сплати орендної плати, а тому спростовуються ствердження позивача щодо недійсності Договору, оскільки сплата орендної плати свідчить про подальше схвалення укладеного правочину.

За Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2016 для розгляду даної апеляційної скарги було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Рудченко С.Г., Яковлєв М.Л..

Ухвалою КАГС від 22.01.2016 № 927/419/14 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Рудченка С.Г., Яковлєва М.Л.). та призначено судове засідання на 03.03.2016.

Позивач ФОП ОСОБА_5 у Відзиві, поданому через канцелярію КАГС 10.02.2016, просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.12.2015 № 927/419/14 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Ухвалою КАГС від 03.03.2016 № 927/419/14 було відкладено розгляд даної справи на 17.03.2016 у зв'язку з необхідністю повторного виклику у судове засідання представника відповідача (скаржника).

Відповідачем до судового засідання від 17.03.2016 було надіслано Клопотання від 14.03.2016 про розгляд даної справи без участі його представника.

За пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В судовому засіданні від 17.03.2016 було розпочато апеляційний перегляд даної справи з врахуванням того, що присутній представник позивача не заперечував проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача Чернігівської міської ради залишити без задоволення, Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.12.2015 № 927/419/14 залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Чернігівської міської ради (сорок п"ята сесія п"ятого скликання) від 25.12.2009 (п. 81) суб"єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 було затверджено Проект відведення та передано земельну ділянку в короткострокову оренду, строком на 5 років, площею 1,5593 га по АДРЕСА_1 для обслуговування об"єкту нерухомості - власної залізничної колії. (Землі промисловості, коефіцієнт функціонального використання = 1,2 - промислове використання).

На підставі цього Рішення Чернігівської міської ради від 25.12.2009 був укладений Договір оренди земельної ділянки в м. Чернігові для обслуговування об"єкту нерухомості - власної залізничної колії по АДРЕСА_1, від 28.01.2010 № 3715.

Даний Договір оренди землі був зареєстрований у Чернігівському міському відділі Чернігівської регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 березня 2011 року за № 041083000053.

28.01.2010 було підписано Акт прийому-передачі земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду строком до 25.12.2014, площею 1,5593 га по АДРЕСА_1 та розрахунок орендної плати.

Відповідно до наданого позивачем нотаріально посвідченого Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18.03.2009 (а/с 197), на день прийняття Рішення Чернігівської міської Ради від 25.12.2009 про передачу в оренду земельної ділянки і на день укладання оспореного Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2010 №3715, залізнична колія по АДРЕСА_1 в м. Чернігові, не належала позивачу, а була передана у власність ОСОБА_7 18.03.2009 року (з моменту нотаріального посвідчення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18.03.2009).

У своєму позові ФОП ОСОБА_5 також зазначав, що враховуючи те, що всі документи на отримання в оренду земельної ділянки, в тому числі, і Договір оренди землі від 28.01.2010 № 3715, розрахунок розміру орендної плати станом на 01.01.2009, Акт прийому-передачі земельної ділянки від 28.01.2010, Акт визначення меж земельної ділянки від 28.01.2010 підписані іншою особою, шляхом підроблення підпису, а також у вказаних документах відсутня печатка фізичної особи - підприємця, якою скріплювався підпис на документах, він звернувся до органів прокуратури.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою проведення перевірки за вказаним фактом копію звернення ОСОБА_5 передано до ЧМВ УМВС України, внесено до ЄРДР за № 12012260010000885 від 13.12.2012 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 358 ч. 1 КК України.

Слідчим відділом Чернігівського міського відділу УМВС України в Чернігівській області проводилось досудове розслідування у об"єднаному кримінальному провадженні № 12012260010000885 від 12.12.2012 року з кримінальним провадженням №№ 42014270010000006, 12014270010001184, 42014270000000086 за фактами підробки офіційних документів та службової недбалості службових осіб управління земельних ресурсів міської ради, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 367 КК України.

Постановою старшого прокурора прокуратури міста Чернігова від 24.0.72015 закрито кримінальне провадження у зв"язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 367 Кримінального кодексу України.

В ході розслідування встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 у Договорі від 28.01.2010 № 3715 та додатках до Договору, а саме: Акті прийому - передачі земельної ділянки від 28.01.2010, Акті визначення меж земельної ділянки від 28.01.2010, розрахунку розміру орендної плати виконані не ОСОБА_5, а іншою особою .

В рамках кримінального провадження було проведено три судово-почеркознавчих експертизи.

Відповідно до Висновку експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи від 24.07.2013 № 1766/1767/13-24, всі підписи в документах, а саме: Договорі оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715, Додатку № 2 до Договору та Додатку № 3 до Договору виконані не ОСОБА_5.

Висновками експертів від 24.07.2013 № 1766/1767/13-24, від 05.12.2013 № 3379-3383/13-24 та від 15.04.2015 № 3851-3854/15-24 було встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 у Договорі від 28.01.2010 № 3715 та Додатках до Договору, Акті прийому - передачі земельної ділянки від 28.01.2010, Акті визначення меж земельної ділянки від 28.01.2010, розрахунку розміру орендної плати виконані однією особою. Дані підписи виконані не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням дійсного підпису ОСОБА_5.

Відповідно до вимог ст. 70 та ч. 2 ст. 102 Кримінального процесуального кодексу України експерти про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов"язків за ст. 384 та 385 Кримінального кодексу України попереджені.

Копії висновків експерта за результатами проведення судово-почеркознавчих експертиз завірені слідчими відділу Чернігівського МВ УМВС України в Чернігівській області і знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах, як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення між сторонами Договору), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ч. 2 ст. 125 та ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України).

Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

При цьому відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

В Постанові Пленуму Вищого Господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" п. 2.6, зазначається , що в силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьої, п"ятою та шостою статті 203 названого кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Виходячи з правового аналізу наведеної норми ЦК, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто, права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Місцевим господарським судом не було прийнято до уваги заперечення на позов відповідача Чернігівської міської Ради, з огляду на наступне.

Так, заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що 31.01.2012 Рішенням Чернігівської міської ради "Про надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним та фізичним особам в межах м. Чернігова" було вилучено із короткострокової оренди суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,5593 га по АДРЕСА_1, "за його згодою", та передано вказану земельну ділянку в довгострокову оренду строком на сім років ТОВу "Промислово-фінансова група "УКР МЕТ". (а/с 52, 53)

Але як свідчать матеріали даної справи, позначка у Рішенні від 31.01.2012 про наявність згоди орендаря не підтверджена прямими доказами.

Інші заперечення відповідача Чернігівської міської Ради базувалися на тому, що оскільки на момент звернення ФОП ОСОБА_5 з позовом до суду першої інстанції оспорений Договір оренди припинив своє існування "за згодою сторін", то чинним законодавством не передбачено його оскарження на предмет недійсності.

Крім того, відповідачем зазначено, що відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов"язаних з визнанням угод недійсними", за загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову, тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє. Якщо угода визнається недійсною лише на майбутнє господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках порушені (оспорюванні) права і охоронювані законом інтереси сторони за згодою, які виникли до визнання її недійсною, підлягають судовому захисту на загальних підставах. Оскільки договір оренди земельної ділянки, за своєю правовою суттю є договором тимчасового користування орендарем майном іншої особи, що є власником такого майна, тобто, орендодавця, такий договір можливо визнати недійсним виключно на майбутнє.

Судом першої інстанції наведені ствердження відповідача визнано безпідставними, при цьому звернуто увагу на те, що відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки вони підтверджені матеріалами справи і при укладені Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715 було відсутнє волевиявлення однієї із сторін на його укладення - ФОП ОСОБА_5.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та приймає до уваги наступне.

Відповідач Чернігівська міська рада у доводах апеляційного оскарження наголошує на тому, що ФОП ОСОБА_5 виконував взяті на себе зобов'язання за Договором оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715 в частині сплати орендної плати, а тому спростовуються його ствердження щодо не підписання цього Договору, оскільки внесення орендної плати є діями, що підтверджують волевиявлення на набуття відповідних прав та обов'язків за названим Договором оренди, тобто має місце подальше схвалення цього правочину.

Колегія суддів, дослідивши матеріали даної справи, визнає безпідставними та необґрунтованими доводи відповідача, з огляду на таке.

Позивачем під час розгляду даної справи у суді першої інстанції було надано для залучення до матеріалів справи копії судових рішень (а/с 113-125), а саме:

- Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 №825/1700/13-а;

- Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 09.07.2013 №825/1700/13-а;

- Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.10.2013 № К/800/38765/13;

- Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 № 825/1601/13-а.

За Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 №825/1700/13-а ФОП ОСОБА_5 звернувся до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Чернігові від 27.02.2012 №0004131720, яке було винесено на підставі Акту перевірки податкового органу за період з 01.10.2009 по 28.11.2011.

Документальною перевіркою було встановлено порушення:

- ст.13, 14 Декрету, а саме: ФОП ОСОБА_5, було занижено оподаткований дохід за 2009 рік на суму 1616,32 грн.;

- пп.14.1.72 п.14.1 ст.14, п.274.1 ст.274, п.286.2 ст.286, п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, а саме: в січні-жовтні 2011 році не нараховано та не сплачено до бюджету земельний податок (орендну плату) в розмірі 39367,00 грн.

На підставі зазначеного Акту перевірки позивачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.02.2012 №0001301720, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб на 43 304,72 грн., з них: 39 367,00 грн. - за основним платежем та 3 937,72 грн. - за штрафними санкціями.

На підставі змісту вищенаведеного Акту документальної перевірки податкового органу слідує, що за податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2012 №0001301720 встановлено несплату ФОП ОСОБА_5 орендної плати за оспореним Договором оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715.

Назване п/п рішення від 27.02.2012 залишено в силі апеляційною та касаційною судовими інстанціями.

За Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2013 № 825/1601/13-а, яка вступила в законну силу, було задоволено позов Державної податкової інспекції у м. Чернігові та стягнуто з ФОП ОСОБА_5 податковий борг з орендної плати, визначений за податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2012 №0004131720 у сумі 43 304,72 грн..

ФОП ОСОБА_5, посилаючись на вищеперелічені судові рішення, стверджує про преюдиційність факту того, що ним не сплачувалась орендна плата за оспореним Договором оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715, тобто підкреслені апеляційні доводи Чернігівської міської ради про сплату ним орендної плати, як доказ подальшого схвалення Договору оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715, є безпідставними.

Колегія суддів, вивчивши надані позивачем судові рішення, та приймаючи до уваги те, що Черкаською міською радою до апеляційної скарги не надано жодних доказів на підтвердження сплати орендних платежів ФОП ОСОБА_5 за Договором оренди земельної ділянки від 28.01.2010 № 3715, дійшла висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційного оскарження.

Серед іншого, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За практикою Європейського суду з прав людини, визначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу, апеляційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії", заява № 30544/96). Принцип справедливості, закріплений у ст. 6 Конвенції, порушується, лише якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України", заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача Чернігівської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Чернігівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.12.2015 № 927/419/14 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 № 927/419/14 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 № 927/419/14 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 927/419/14 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді М.Л. Яковлєв

С.Г. Рудченко