Постанова № 56644975, 17.03.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа № 922/6336/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Курченко В.А.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність №02 від 16.03.2016р.)

відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 01.02.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ КБ «Базис», м. Харків (вх.№ 577 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2016р. у справі № 922/6336/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Гравіті - Мешин», м. Харків

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис», м. Харків

про стягнення 528874,12 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015р. ТОВ «Гравіті-Мешин» звернулось до суду з позовом про стягнення з ПАТ «АКБ «Базис» 139288,52 грн. суму основного боргу, 103129,85 грн. збитків від інфляції, 122986,04 грн. пені, 14360,65 грн. 3% річних, 149109,06 грн. неодержаних доходів (упущеної вигоди), нарахованих позивачем за невиконання рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2012р. у справі №5023/2110/112.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.01.16 (суддя Лавренюк Т.А.) в задоволенні позову відмовлено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства Акціонерний комерційний банк Базис на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми Гравіті-Мешин 14245,67грн. 3% річних, 102335,40грн. збитків від інфляції, 1748,72грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 139288,52грн. основного боргу, 3% річних в розмірі 114,98грн., збитків від інфляції в розмірі 794,45грн., 149109,06грн. неодержаних доходів, 122986,04грн. пені - відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 18.01.2016р. в частині стягнення з ПАТ КБ «Базис» на користь ТОВ фірми «Гравіті Мешин» - 14245,67грн. 3% річних, 102335,40грн. збитків від інфляції, 1748,72грн. судового збору, відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ фірми «Гравіті - Мешин» в цій частині, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Крім того, апелянт зазначив, що з урахуванням відсутності можливості заявити заяву про сплив строку позовної давності під час розгляду справи у Господарському суді Харківської області, ПАТ КБ «Базис» просить прийняти заяву про сплив строку позовної давності для стягнення 3% річних, інфляційних за період з 14.06.2012р. по 19.11.2012р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.02.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено до розгляду на 17.03.2016р.

16.06.2016р. від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх.№2933).

В судовому засіданні 16.03.2016р. сторони підтримали свої вимоги, апелянт просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове яким позовні вимоги задовольнити, позивач просив оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало невиконання відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 14.06.2012р. у справі №5023/2110/12, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Гравіті-Мешин» (позивач) до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» (відповідач) задоволено повністю, розірвано договір банківського рахунку №27970 від 05.06.2006р., укладений між ТОВ «Гравіті-Мешин» та ПАТ «АКБ «Базис», зобовязано відповідача перерахувати на рахунок позивача кошти в сумі 138215,52грн. Вказане рішення набуло чинності 26.09.2012р.

22.10.2012р. на примусове виконання вказаного рішення видано відповідний наказ.

Як зазначає позивач, до теперішнього часу відповідачем рішення не виконано, гроші на рахунок позивача не перераховані, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача ці кошти у сумі 139288,52грн., з яких 138215,52грн. - сума основного боргу, 1073,00грн. - сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь позивача за цим рішенням.

На вказану суму позивачем також нараховані 3% річних, збитки від інфляції, пеня за період невиконання відповідачем рішення суду та сума збитків у вигляді неотриманих доходів (упущеної вигоди) у звязку із невиконанням відповідачем рішення суду по справі № 5023/2110/12.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд встановив відсутність правових підстав щодо стягнення суми основного боргу, пені та суми неодержаних доходів, та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на правомірність позовних вимог в цій частині.

З такими висновками погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Статтею 193 Господарського кодексу України зазначається, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 525 цього кодексу не допускається одностороння відмова від зобовязання.

Стаття 526 передбачає виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Керуючись частиною 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦКУ).

Як вбачається з матеріалів справи, питання щодо наявності у позивача права на отримання суми у розмірі 138215,52 грн. вже було предметом дослідження під час розгляду справи №5023/2110/12 та йому надана відповідна правова оцінка. При розгляді даної справи, суд дійшов висновку зобовязати відповідача перерахувати на рахунок позивача вказану суму, у звязку з розірванням договору банківського рахунку.

Отже, заявляючи у даній справі вимогу про стягнення з відповідача (ПАТ «АКБ «Базис») суми у розмірі 138215,52 грн., яка вже була предметом розгляду у справі №5023/2110/12, позивач, обравши подібний спосіб захисту свого порушеного права, фактично просить повторно стягнути з відповідача ці кошти. Зазначене, на думку колегії суддів є неприпустимим, та не відповідає нормам чинного господарського процесуального права, а тому така вимога не може бути задоволена господарським судом.

Що стосується нарахування пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Враховуючи, що чинним законодавством передбачено нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобовязання, розмір якої повинен бути визначений сторонами на підставі умов договору, а позивач визначає підставою стягнення пені неналежне виконання договору банківського рахунку, який розірвано на підставі рішення суду у справі №5023/2110/12, колегія суддів, з огляду на приписи статті 653 ЦК України, не вбачає підстав для стягнення пені, нарахованої позивачем у розмірі 122986,04 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем до матеріалів справи, погоджується з місцевим господарським судом щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині, та зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п.п. 7.1 п. 7 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

З матеріалів справи вбачається, що підставою нарахування інфляційних втрат та 3% річних, позивачем визначено невиконання рішення Господарського суду Харківської області у справі №5023/2110/12.

Тому, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних тільки на суму основної заборгованості у розмірі 138215,52 грн., як це правильно визначив суд першої інстанції.

Що ж до стягнення з відповідача збитків у вигляду неодержаних доходів, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні, з підстав необґрунтованості позивачем таких вимог.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За змістом ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. При цьому, у відповідності з ч. 2 цієї статті, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у т.ч. у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: (а) збитки, (б) протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; (в) причинний зв'язок між ними; (г) вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, при встановленні сукупності умов, наявність яких має своїм наслідком настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків, позивач має довести протиправність дій відповідача, факт заподіяння збитків у їх результаті, обґрунтувавши й розмір останніх, а також причинний зв'язок між протиправною дією відповідача та заподіяними збитками, у той час як на відповідача покладається обов'язок доведення відсутності своєї вини.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

В матеріалах справи докази на підтвердження вчинення позивачем дій, які направлені на одержання таких доходів відсутні. Лише сам факт невиконання стороною рішення суду не може бути підставою для стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди. Відповідальністю за невиконання рішення суду є нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних, які є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення з відповідача неодержаних доходів (упущеної вигоди) в сумі 149109,06грн., а тому в задоволенні такої вимог має бути відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить апеляційний господарський суд застосувати строк позовної давності.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до абзацу 2 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», господарським судам надані такі розяснення: «У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом».

В апеляційній скарзі відповідач не наводить доводів щодо неможливості заявити про сплив строку позовної давності до суду першої інстанції, відповідних доказів до матеріалів апеляційної скарги також не надано.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.12.2015р. у даній справі, позовну заяву ТОВ «Гравіті-Мешин» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.01.2016р. При поданні позову, позивачем виконано приписи ГПК України щодо надсилання позовної заяви відповідачу, про що свідчить оригінал поштового чеку та опис вкладення в цінний лист (а.с. 8 т. 1), та наданні в суді апеляційної інстанції пояснення представника відповідача. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідач отримав ухвалу суду від 11.12.2015р. 18.12.2015р., про що також не заперечував представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Отже, з наведеного вбачається про обізнаність відповідача з позовною заявою ТОВ «Гравіті-Мешин» та призначеним судовим засіданням щодо її розгляду, а тому, твердження останнього про відсутність можливості заявити про сплив строку позовної давності до суду першої інстанції спростовуються вищенаведеним.

Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності, про яку заявляє відповідач в апеляційній скарзі.

Що ж до твердження апелянта стосовно дії мораторію, введеного ліквідаційною процедурою ПАТ «АКБ «Базис», під час якої припиняється нарахування процентів, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банку, а тому нарахування під час дії мораторію інфляційних та річних є неправомірним, колегія суддів вважає хибним.

Як вже зазначалось, згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобовязання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобовязання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобовязання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З цього вбачається, що інфляційні та річні не є неустойкою та іншими господарськими санкціями, а входять до складу грошового зобовязання, тому дія мораторію не припиняє обовязок відповідача виконувати належним чином свої зобовязання, зокрема, за договором банківського рахунку та у разі невиконання рішення суду, яким зобовязано відповідача перерахувати її позивачу.

Інших доводів в обґрунтування апеляційної скарги відповідачем не наведено.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку про відповідність оскаржуваного рішення нормам чинного законодавства та матеріалам справи на підставі чого, рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2016р. у справі № 922/6336/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис», м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2016р. по справі №922/6336/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 22.03.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.