Постанова № 56644900, 17.03.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2016 р. Справа№ 911/3491/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: Грищенко О.М. - за дов.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: Бондаренко О.І. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське»

на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015

у справі №911/3491/15 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське»

про стягнення 71 999, 04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.09.2015; том 1, а.с. 90-98) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (далі, відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» (далі, відповідач-2) про солідарне стягнення з відповідачів 1 000,00 грн. штрафу на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3, Договору поруки №07-04-2014-125 від 07.04.2014 та Угоди №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012, адвокатських витрат у розмірі 6 000,00 грн. згідно Договору №15-04/15 про надання адвокатських послуг від 15.04.2015 та витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» 5 428,20 грн. заборгованості, 49 441,40 грн. штрафу, 680,40 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1 379,68 грн. пені, 1 190,18 грн. інфляційних втрат, 413,10 грн. 3% річних, 12 466,08 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами на підставі Договору поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3 та Угоди №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні від 15.11.2012

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-2 грошових зобов'язань за Договором поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/3491/15 позовні вимоги задоволено частково.

Присуджено до стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 1 000,00 грн. штрафу.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 5 428,20 грн. заборгованості, 49 441,40 грн. штрафу, 680,40 грн. відсотків за користування товарним кредитом, 1 379,68 грн. пені, 1 190,18 грн. інфляційних втрат, 205,09 грн. 3 % річних, 12 466,08 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 913,50 грн. судового збору, 5 899,34 грн. витрат на послуги адвоката.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 913,50 грн. судового збору, 83,34 грн. витрат на послуги адвоката.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лиманське» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати повністю рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/3491/15.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-2 посилається на те, що згідно податкових накладних №139 від 12.04.2011, №223 від 18.04.2011, №292 від 21.04.2011, №260 від 20.05.2011 ним було отримано товару на загальну суму 68 294,28 грн. та сплачено згідно платіжних доручень №70 від 09.09.2011, №77 від 22.09.2011, №8 від 03.11.2011, №10 від 05.12.2011, №13 від 14.12.2011, №28 від 09.12.2011, №51 від 27.01.2012, №58 від 06.02.2012 та №60 від 07.02.2012 загальну суму 72 172,93 грн. Таким чином, як стверджує відповідач-2, у нього існує переплата за отриманий згідно Договору поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3 товар у розмірі 3 878,65 грн.

Також, скаржник зазначив, що ТОВ «Лиманське» не отримувало від ТОВ «Корпорація «Агросинтез» ніяких повідомлень та документів про зміну кредитора у зобов'язанні на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніко-Тайс» згідно Угоди №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні.

Зазначене, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» у справі №911/3491/15 було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Отрюх Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.01.2016 апеляційну скаргу відповідача-2 прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 25.02.2016.

10.02.2016 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду пояснення у справі та відзив на апеляційну скаргу, у яких просив рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/3491/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» - без задоволення. Позивач зазначив, що обставини щодо розміру та підстав підтвердження поставок товару, його сплати та факт наявності заборгованості за договором поставки у розмірі 2 052,03 грн. підтверджено постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 у справі №911/2975/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014 у справі №911/2975/13 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2015 у справі №911/4118/14.

Представник відповідача-1 у судове засідання, призначене на 25.02.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 розгляд справи було відкладено на 17.03.2016.

Представник відповідача-1 у судове засідання 17.03.2016 знову не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення відповідача-1 про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача-1.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримав доводи, викладені ним у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, у задоволенні позову відмовити повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лиманське» (покупець) укладено Договір поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3 (далі, Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого у строки, зумовлені договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал та хімічні засоби захисту рослин, а покупець зобов'язується прийняти товар, сплатити проценти за користування товарним кредитом та ціну товару відповідно до умов договору (додаткових умов та специфікацій до нього).

Відповідно до пункту 2.1. Договору, найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у специфікаціях до договору, які є невід'ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у специфікаціях, визначена на день укладання договору.

Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом. (пункт 2.3. Договору).

Умовами пункту 4.2. Договору визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у строки, що визначені у специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у специфікаціях, авансових платежів, тобто, платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені специфікаціями. Товар може поставлятися покупцю партіями.

Пунктом 4.4. Договору погоджено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: за кількістю (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; за якістю - відповідно до якості, вказаної у документі про якість. Датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі йому товару.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. Договору покупець зобов'язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях; оплата товару здійснюється в українських гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Підставою платежу є даний договір.

Договір набуває чинності з моменту підписання та діє протягом року. Закінчення строку дії Договору не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань, що лишилися невиконаними (пункт 9.1. Договору).

08.12.2010, 19.05.2011 між сторонами Договору були підписані специфікації № 1 та №2 до Договору, якими визначено перелік товару, умови та місце поставки, порядок та строки його оплати. Загальна ціна товару згідно вказаних специфікацій становить 83 190,00 грн.

Як встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 у справі №911/2975/13, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014 у вказаній справі, на виконання умов Договору поставки ТОВ «Компанія «Агросинтез» поставило, а ТОВ «Лиманське» прийняло товар згідно видаткових накладних на загальну суму 83 190,00 грн., а саме: від 12.04.2011 №3426 на суму 6 762,00 грн. (згідно Специфікації №1 до Договору поставки); від 18.04.2011 №3528 на суму 13 910,00 грн. (згідно Специфікації №1 до Договору поставки); від 21.04.2011 №3607 на суму 28 980,00 грн. (згідно Специфікації №1 до Договору поставки); від 20.05.2011 №4041 на суму 33 537,60 грн. (згідно Специфікації №2 до Договору поставки). Також, постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014 у справі №911/2975/13 встановлено, що в порушення умов Договору ТОВ «Лиманське» взяті на себе зобов'язання з оплати отриманого товару належним чином не виконало та сплатило за товар не повну суму, а саме в розмірі 81 137,97 грн.: 09.09.2011 - 9 000,00 грн. (платіжне доручення від 09.09.2011 №70), 22.09.2011 - 25 000,00 (платіжне доручення від 22.09.2011 №77), 03.11.2011 - 3 000,00 грн. (платіжне доручення від 03.11.2011 №8), 05.12.2011 - 2 532,80 грн. (платіжне доручення від 05.12.2011 №10), 09.12.2011 - 5 000,00 (платіжне доручення від 09.12.2011 №28), 14.12.2011 - 4 000,00 грн (платіжне доручення від 14.12.2011 №13), 27.01.2012 - 4 000,00 (платіжне доручення від 27.01.2012 №51), 06.02.2012 - 19 294,28 грн. (платіжне доручення від 06.02.2012р. №58), 07.02.2012 - 345,85 грн. (платіжне доручення від 07.02.2012 №60).

Таким чином, основний борг ТОВ «Лиманське» перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» за Договором становить 2 052,03 грн. (83 190,00 грн. - 81 137,97 грн.).

Встановлені судом у справі №911/2975/13 факти згідно статті 35 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальний характер і не потребують повторного доведення. Відтак, не потребують повторного доведення обставини щодо наявності у ТОВ «Лиманське» перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» боргу за Договором у розмірі 2 052,03 грн.

У рішенні від 25.07.2002 по справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, посилання відповідача-2 у апеляційній скарзі на те, що ним отримано товар лише на суму 68 274, 28 грн., що підтверджується податковими накладними №139 від 12.04.2011 на суму 4 733, 40 грн., № 223 від 18.04.2011 на суму 9 737,28 грн., №292 від 21.04.2011 на суму 20 266,00 грн. та №260 від 20.05.2011 на суму 33 537,60 грн., не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як уже зазначалося, факт наявності у відповідача-2 заборгованості за Договором у розмірі 2 052,03 грн. підтверджується судовими рішеннями у справі №911/2975/13, які набрали законної сили.

Крім того, податкові накладні не є первинними документами, що підтверджують поставку товару, а тому не можуть свідчити про поставку ТОВ «Корпорація «Агросинтез» товару відповідачу-2 лише на суму 68 274, 28 грн.

Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 518 Цивільного кодексу України визначено, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Як підтверджується матеріалами справи, 15.11.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпорація «Агросинтез» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (новий кредитор) укладено угоду №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), відповідно до пункту 1.1. якої первісний кредитор відступає новому кредитору право вимоги виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лиманське» (боржник) зобов'язання щодо сплати пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК081210/3 від 08.12.2010, у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК081210/3 від 08.12.2010, про що боржника повідомлено 21.05.2013, цінним листом з описом вкладення (том 1, а.с. 54-55).

У подальшому, 02.06.2015 між первісним кредитором та новим кредитором укладено Додаткову угоду №4 до Угоди від 15.11.2012 №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), згідно з пунктом 1.1. якої первісний кредитор відступає новому кредитору зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості у розмірі 2 052,03 грн., заборгованості у вигляді індексації товару (дооцінки вартості товару,курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних, інфляційних витрат, відсотків за користування товарним кредитом та штрафу, набутих первісним кредитором на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК081210/3 від 08.12.2010, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки на умовах товарного кредиту №ТК081210/3 від 08.12.2010, про що боржника повідомлено цінним листом з описом вкладення від 02.06.2015 (том 1, а.с. 57).

Таким чином, доводи скаржника з приводу того, що він не повідомлявся новим кредитором про заміну кредитора у зобов'язанні є безпідставними та спростовуються вищезазначеними матеріалами справи. Водночас, чинне законодавство не покладає обов'язку ні на первісного, ні на нового кредитора доводити факт отримання боржником повідомлень про заміну кредитора у зобов'язанні. Крім того, у розумінні статті 518 Цивільного кодексу України відсутність письмового повідомлення не звільняє боржника від відповідальності за порушене зобов'язання, а лише надає йому право висувати проти вимоги нового кредитора заперечення.

Приписами статті 541 Цивільного кодексу України встановлено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, визначених договором або законом.

Згідно положень статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Так, 07.04.2014 між позивачем (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (поручитель) укладено Договір поруки №07-04-2014-28 (далі, Договір поруки) з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника за угодою від 15.11.2012 №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України), відповідно до пункту 1.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку боржника щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру штрафу у зв'язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання згідно договору поставки та угоди № 15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст.ст. 512-519 ЦК України) від 15.11.2012, укладену згідно договору поставки на умовах товарного кредиту № ТК081210/3 від 08.12.2010.

Відповідальність поручителя перед кредитором обмежується 1000,00 грн. штрафу (пункт 3.1. Договору поруки).

Згідно з пунктом 4.1 Договору поруки, у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником обов'язку за основною угодою, кредитор вправі звернутися з вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором.

За змістом частин 1, 2, 3 статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як уже зазначалося вище та вірно встановлено судом першої інстанції, основний борг ТОВ «Лиманське» перед ТОВ «Корпорація «Агросинтез» за Договором становить 2 052,03 грн. Станом на дату звернення позивачу до суду із даним позовом та на дату прийняття даної постанови вказана заборгованість відповідачем-2 не погашена, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з позовом (із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) ТОВ «Ніко-Тайс» на підставі пункту 6.5 Договору заявляв до стягнення 5 428,20 грн. заборгованості за Договором, враховуючи дооцінку вартості товару.

Стаття 694 Цивільного кодексу України встановлює особливості продажу товару в кредит. Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу.

Відповідно до частини 2 статті 524 Цивільного кодексу України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Приписами частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, пунктом 6.5. Договору сторони погодили, що у зв'язку з тим, що товар буде оплачуватись покупцем не в момент укладення Договору, то всі платежі, що передбачені Договором, підлягають індексації, а покупець зобов'язується сплатити постачальнику проіндексовані суми відповідних платежів у строки, встановлені договором. Проіндексована сума платежу визначається таким чино: ПСП = (К2/К1) х СП, де ПСП - проіндексована сума платежу, яка підлягає сплаті покупцем постачальнику, СП - сума платежу за Договором, К2 - курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату здійснення такого платежу за Договором, К1 - курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату укладання Договору. Якщо К2 є меншим за К1, то ПСП дорівнює СП. Під офіційним курсом гривні до долару США сторони розуміють курс гривні до долару США, що встановлюється НБУ, про який сторони можуть довідатися з офіційного сайту (порталу) НБУ або в установах банків.

Специфікаціями №1, №2 до Договору визначено, що суми платежів за поставлений товар підлягають індексації згідно з Договором.

Тобто, за такою умовою Договору сторони визначили особливості формування ціни договору.

Враховуючи умови пункту 6.5. Договору, колегія суддів, перевіривши розрахунок дооцінки вартості товару, наданий позивачем, встановила, що такі розрахунки є арифметично вірними і відповідають умовам Договору, а тому позовні вимоги про стягнення 5428,20 грн. дооцінки вартості товару підлягають задоволенню у повному обсязі.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення наведених законодавчих та договірних положень відповідач-2 вартість поставленого за Договором товару оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що свідчить про обґрунтованість вимоги позивача, як нового кредитора, про стягнення з відповідача-2, як боржника, та відповідача-1, як поручителя, штрафних санкцій за порушення договірних зобов'язань.

Так, позивачем заявлено до стягнення з відповідача-2 пеню, яка за розрахунком позивача складає 1379,68 грн. та штраф у розмірі 30 % від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу, який за розрахунком позивача складає 50 441,40 грн. та заявляється до стягнення солідарно з відповідачів у розмірі 1000,00 грн. та з відповідача-2 у розмірі 49 441,40 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частинами 1 - 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 8.2.3. та 2.3. Договору передбачено, що за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 30% від вартості договору за кожен факт порушення терміну платежу. Вартість договору складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору, в яку включається ціна товару та проценти за користування товарним кредитом.

Згідно з частиною 2 статті 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як уже зазначалося, пунктом 3.1. Договору поруки передбачено, що відповідальність поручителя перед кредитором обмежується сплатою розміру штрафу у сумі 1 000,00 грн.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також те, що розмір заявленого до стягнення штрафу та пені відповідає вищезазначеним нормам закону та положенням Договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 50 441,40 грн. штрафу та пені у розмірі 1 379,68 грн. з підстав статті 230 Господарського кодексу України та пункту 8.2.3. Договору, з яких: 49 441,40 грн. штрафу та 1 379,58 грн. пені з відповідача-2 та 1 000,00 грн. штрафу солідарно з обох відповідачів, підлягають задоволенню як такі, що доведені позивачем належними та допустимими доказами та неспростовані у встановленому порядку відповідачами.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 12 466,08 грн.

З приводу цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У пункті 8.5. Договору сторони домовились, що згідно частини 3 статті 692, 694, 536 Цивільного кодексу України у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП = (СПП х 0,5 х Д) :100, де СП - сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику, СПП - сума простроченого платежу; Д - кількість календарних днів прострочення.

Колегія суддів з'ясувала, що надані позивачем розрахунки є арифметично вірними і відповідають обставинам справи та умовам пункту 8.5. Договору, а тому позовна вимога про стягнення 12 466,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами підлягає задоволенню у повному обсязі.

Позивачем заявлено до стягнення 680,40 грн. відсотків за користування товарним кредитом.

Відповідності до пункту 5.1. Договору, постачальник надає покупцю товарний кредит у розмірі ціни отриманого і неоплаченого покупцем товару на період: з дати отримання товару покупцем до дати його оплати згідно із договором. У разі прострочення терміну оплати вказаного у договорі, відсотки по товарному кредиту нараховуються до дати його фактичної оплати. При зверненні постачальника до суду із позовною заявою про стягнення з покупця заборгованості за цим договором, відсотки по товарному кредиту за прострочені платежі нараховуються до дати подання позову.

Процентна ставка по товарному кредиту, розрахунок та сума процентів за користування товарним кредитом вказуються у специфікації (пункт 5.2. Договору).

Специфікаціями передбачена річна процентна ставка 10 %.

Сплата процентів за користування товарним кредитом здійснюється покупцем в порядку, встановленому для оплати товару, та у строки, вказані у специфікаціях (пункт 5.3. Договору).

У постанові Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №3-44гс11, прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 111-16 Господарського процесуального кодексу України, зазначено, що відповідно до змісту статті 199, частини 1 статті 216, частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, статті 549, статті 627, частини 5 статі 694 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 Закону України від 22.11.1996 №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» сторони договору мають право передбачати обов'язок покупця щодо сплати процентів на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару покупцю. Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем, надано сторонам частиною 5 статті 694 Цивільного кодексу України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, оскільки сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи зазначене та перевіривши розрахунок, суд прийшов до висновку про те, що позовна вимога про стягнення відсотків за користування товарним кредитом з урахуваннмя кількості днів несплаченого товару у розмірі 680,40 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання, позивач, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, заявляє до стягнення 1190,18 грн. інфляційних втрат та 413,10 грн. 3 % річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду обставин справи, суд здійснив перерахунок розмірів інфляційних втрат та 3 % річних і з'ясував, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає обставинам справи, а тому підлягає задоволенню у розмірі 1190,18 грн.

Натомість, як вірно зазначив суд першої інстанції, розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, є невірним, а за вірним розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 205,09 грн., а позовні вимоги у цій частині, відповідно, підлягають частковому задоволенню.

Крім того, разом з позовними вимогами позивач просив суд солідарно стягнути з відповідачів 6 000,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Згідно пункту 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Так, на підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, копію договору від 15.04.2015 №15-04/15 про надання адвокатських послуг (правової допомоги), укладеного між ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» (далі, замовник) та адвокатом Грищенком О.М. (далі, виконавець), відповідно до пункту 1.1. якого виконавець зобов'язується надати замовнику правову допомогу щодо аналізу правовідносин між замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лиманське» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (далі, боржники), які виникли на підставі договору поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 №ТК081210/3, угоди від 15.11.2012 №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) та на підставі договору поруки від 07.04.2014 № 07-04-2014-125, надання консультацій з приводу можливого та законодавчо доцільного стягнення із боржників обрахованого, відповідно до норм чинного законодавства України, боргу у розмірі 2052,03 грн., заборгованості у вигляді індексації ціни товару (дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, відсотків за користування чужими грошовими коштами, 3 % річних, інфляційних втрат, відсотків за користування товарним кредитом та штрафу, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржниками перед замовникам зобов'язання щодо договору поставки на умовах товарного кредиту від 08.12.2010 № ТК081210/3, угоди від 15.11.2012 №15-11/12-98 про заміну кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги в порядку ст. ст. 512-519 ЦК України) та на підставі договору поруки від 07.04.2014 №07-04-2014-125, консультації з питань практичного застосування норм цивільного, господарського та господарсько-процесуального законодавства із врахуванням останніх змін та доповнень, що стосуються зазначених правовідносин та підстав їх виникнення, підготовки та написання від імені замовника до господарського суду відповідної позовної заяви, представництві інтересів замовника у суді під час розгляду судової справи за поданим позовом, здійснення інших процесуальних заходів направлених на виконання умов та обов'язків виконавця за даним договором.

Крім того, суду надано копію акту здачі-приймання виконаних робіт щодо надання адвокатських послуг від 10.09.2015 на суму 6000,00 грн. та оригінал платіжного доручення від 23.06.2015 № 2, яким позивач сплатив адвокату Грищенку О.М. обумовлену суму у розмірі 6000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно частини 5 статті 49 Господарського процесуального України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення зазначеної вимоги позивача та стягнення пропорційно задоволеним позовним вимогам з відповідачів витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката у розмірі 6 000,00 грн., з яких 5 899,34 грн. підлягає стягненню з відповідача-2 та 83,34 грн. з відповідача-1.

Посилання відповідача-2 на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки він не отримував копії позовної заяви, додатків до неї та заяви про збільшення розміру позовних вимог, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Так, позивачем до позовної заяви та заяви про уточнення (збільшення позовних вимог) від 10.09.2015 були додані квитанції з описом вкладення у цінний лист, якими підтверджується факт направлення на адресу відповідача-2 копії позовної заяви з доданими до неї документами та заяви уточнення (збільшення позовних вимог) від 10.09.2015 з доданими до неї документами. Водночас, Господарський процесуальний кодекс України не містить вимоги до осіб, які звертаються з позовами до господарського суду, надавати докази отримання відповідачами копії позовної заяви з доданими документами та відповідних заяв про збільшення позовних вимог, а містить обов'язок лише щодо їх направлення. Крім того, колегія суддів наголошує на тому, що відповідач-2 не був позбавлений можливості ознайомитись із матеріалами справи у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 у передбаченому законом порядку повідомлявся судом першої інстанції про дату, час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладався для надання можливості відповідачу-2 реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/3491/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 13.10.2015 у справі №911/3491/15 залишити без змін.

Матеріали справи №911/3491/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко