Рішення № 56644550, 15.03.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016р. Справа№ 914/232/16

Господарський суд Львівської області в складі судді Петрашко М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Мерефянська скляна компанія, м.Мерефа Харківської області

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе, м.Львів

про стягнення 389 391,87 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник (довіреність №22 від 07.12.2015р.);

від відповідача ОСОБА_3 представник (довіреність б/н від 15.07.2015р.).

Права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України розяснено. Заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Мерефянська скляна компанія до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе про стягнення 389 391,87 грн., з яких 330 220,80 грн. основний борг, 45 824,12 грн. пеня, 3 114,50 грн. 3% річних та 10 232,45 грн. інфляційні втрати.

Відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог до стягнення заявлено 401 693,05 грн., з яких 330 220,80 грн. основний борг, 54 557,83 грн. пеня, 3 709,98 грн. 3% річних та 13 204,44 грн. інфляційні втрати.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Представник позивача позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе просить припинити провадження у справі у звязку із сплатою суми основного боргу.

Також представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

Представник позивача проти припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу не заперечив, однак проти зменшення розміру штрафних санкцій заперечив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд, -

встановив:

14.02.2013р. між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Мерефянська скляна компанія (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе (покупець) укладено договір поставки №14-11/478, відповідно до умов якого постачальник зобовязується виготовляти, постачати та передавати у власність покупця непродовольчу продукцію склопляшку, згідно погоджених постачальником та покупцем креслень у додатку №3, що є невідємною частиною даного договору, а покупець зобовязується приймати товар та оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно із п.5.1. договору оплата товару здійснюється в національній грошовій валюті України гривні, протягом 90 (девяносто) календарних днів з дати поставки товару, згідно пункту 2.5. цього договору, шляхом перерахування коштів за відвантажений товар прямим банківським переказом на розрахунковий рахунок постачальника.

Як стверджує позивач, він належним чином виконував умови договору, поставивши відповідачу товар, однак відповідач в порушення умов договорів не здійснив повної оплати поставленого йому товару, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 330 220,80 грн.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику за вимогою останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення від вартості несплаченого товару.

Отже на підставі п.7.4. договору позивачем нараховано відповідачу 54 557,83 грн. пені

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3 709,98 грн. 3% річних та 13 204,44 грн. інфляційних втрат.

Таким чином загальний розмір заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача згідно із заявою про збільшення розміру позовних вимог становить 401 693,05 грн., з яких 330 220,80 грн. основний борг, 54 557,83 грн. пеня, 3 709,98 грн. 3% річних та 13 204,44 грн. інфляційні втрати.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе зазначає, що сума основного боргу сплачена в повному обсязі. В підтвердження даної обставини відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву платіжні доручення №2160 від 08.02.2016р. на суму 100 000,00 грн., №2173 від 09.02.2016р. на суму 100 000,00 грн., №2190 від 10.02.2016р. на суму 500 000,00 грн. та №2233 від 11.02.2016р. на суму 100 000,00 грн.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем невірно нараховано інфляційні втрати, оскільки ним не враховано, що у жовтні 2015р. мала місце дефляція.

Крім того, відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% з підстав викладених у поданій заяві.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.02.2013р. між сторонами укладено договір поставки №14-11/478, відповідно до умов якого позивач зобовязується виготовляти, постачати та передавати у власність відповідача непродовольчу продукцію скло пляшку, згідно погоджених позивачем та відповідачем креслень у додатку №3, що є невідємною частиною даного договору, а відповідач зобовязується приймати товар та оплачувати його на умовах даного договору.

Факт виконання позивачем своїх зобовязань за договором поставки підтверджується наступними видатковими накладними: №494910593 від 22.06.2015р. на суму 66 044,16 грн., №494910594 від 22.06.2015р. на суму 66 044,16 грн., №494910602 від 30.06.2015р. на суму 66 044,16 грн., №494910603 від 30.06.2015р. на суму 66 044,16 грн. та №494910605 від 02.07.2015р. на суму 66 044,16 грн. Тобто позивачем за вказаними накладними було поставлено відповідачу товар на загальну суму 330 220,80 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, вказана заборгованість була повністю погашена відповідачем після порушення провадження у даній справі, що підтверджується платіжними дорученнями №2160 від 08.02.2016р. на суму 100 000,00 грн., №2173 від 09.02.2016р. на суму 100 000,00 грн., №2190 від 10.02.2016р. на суму 500 000,00 грн. та №2233 від 11.02.2016р. на суму 100 000,00 грн.

Як представник позивача, так і представник відповідача, в судовому засіданні зазначили, що оплати згідно із вказаних платіжних доручень було зараховано в рахунок погашення лише суми основного боргу, а не пені, 3% річних та інфляційних втрат. Разом з тим, згідно вищенаведених платіжних доручень, призначенням платежу є оплата заборгованості за поставлений товар згідно договору № 14-11/478 від 14.02.2013р.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України у звязку з відсутністю предмету спору господарський суд припиняє провадження у справі. Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 330 220,80 грн. основного боргу слід припинити у звязку із відсутністю предмета спору.

Однак із матеріалів справи вбачається, що вказана заборгованість була погашена відповідачем з порушенням строків оплати, передбачених договором поставки.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 709,98 грн. суд зазначає наступне.

Із розрахунку позовних вимог вбачається, що позивачем вірно визначено початок нарахування 3% річних, однак позивач нараховує 3% річних по 09.02.2016р. по всіх накладних. Тобто позивачем не враховано, що мала місце оплата 08.02.2016р. в розмірі 100 000,00 грн.

Судом здійснено перерахунок 3% річних. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 3 688,28 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 13 204,44 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Отже судом здійснено перерахунок інфляційних втрат за весь період прострочення з врахуванням того, що у жовтні 2015р. мала місце дефляція.

Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 7 565,78 грн. інфляційних втрат.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 54 557,83 грн. пені суд зазначає наступне.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Пунктом 7.4. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику за вимогою останнього пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення від вартості несплаченого товару.

Аналогічно як і при розрахунку 3% річних, позивачем не враховано того, що мала місце оплата 08.02.2016р. на суму 100 000,00 грн.

Судом здійснено перерахунок пені. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку, що розмір пені становить 54 239,68 грн. Однак, як зазначалось вище, відповідачем подано заяву про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

При цьому відповідач зазначає, що заявлений розмір пені є надміру великим. Як у підставу зменшення пені відповідач зазначив, що у звязку з виконанням наказів господарського суду Львівської області від 12.11.2015р. у справі № 914/1380/15 та від 10.11.2015р. у справі № 914/2942/15 було заявлено до стягнення із відповідача на користь позивача понад 6,5 млн. грн., і державною виконавчою службою було відкрито виконавче провадження, накладено арешт на майно підприємства, внаслідок чого підприємство опинилося на межі банкрутства. Згідно звіту про фінансові результати за 2015р. збитки підприємства відповідача складають 34,894 млн. грн. Крім того, відповідач просить взяти до уваги, що сума основного боргу є сплаченою.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України надано право господарському суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Крім того, відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Законодавство України не містить переліку випадків, що дають право господарському суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У частині третій статті 551 Цивільного кодексу України йдеться про право суду зменшувати належну до сплати кредиторові неустойку, зазначено, що розмір такої неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази завдання відповідачем позивачу збитків простроченням виконання зобовязання за договором поставки, і суд дійшов висновку взяти до уваги майновий стан відповідача, ступінь виконання ним зобовязання, а також прохання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач сплатив суму основного боргу, вживав всіх заходів щодо погашення заборгованості, враховуючи майновий стан відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені на 30 відсотків та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 37 967,78 грн.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 21.02.2013 року №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №3 від 11.01.2016р. на суму 5 840,88 грн. та платіжним дорученням №62 від 22.02.2016р. на суму 184,52 грн. Тобто загалом позивачем сплачено 6 025,40 грн. судового збору.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню частково, а частково слід припинити провадження у справі у звязку зі сплатою основного боргу після порушення провадження у справі, беручи до уваги те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, керуючись нормами ст.49 ГПК України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 5935,72 грн. судового збору.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія Перша приватна броварня для людей як для себе! (79032, м.Львів, вул.Джорджа Вашингтона, буд.10, код ЄДРПОУ 31978272) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Мерефянська скляна компанія (62472, Харківська область, м.Мерефа, вул.Леонівська, буд. 84-А, код ЄДРПОУ 32952061) 37 967,78 грн. пені, 3 688,28 грн. 3% річних, 7 565,78 грн. інфляційних втрат та 5 935,72 грн. судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення 330 220,80 грн. основного боргу припинити провадження у справі.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено 21.03.2016р.

Суддя Петрашко М.М.