Постанова № 56643202, 21.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2016 року 810/315/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доГоловного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління МВС України в Київській області, Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області, Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській областіпроскасування наказу, поновлення на роботі, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №591 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Головного управління Національної поліції в Київській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015 по час фактичного поновлення на роботі, але не більш як за один рік;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.02.2016 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в попередньому судовому засіданні та залучено до участі у справі в якості відповідача - Головне управління МВС України в Київській області.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2016 залучено до участі у справі в якості відповідача - Лінійний відділ в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного управління МВС України в Київській області його було звільнено з органів внутрішніх справ з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) у зв'язку зі створенням Національної поліції та ліквідацією територіальних органів МВС.

Таке звільнення позивач вважає протиправним, оскільки за змістом пунктів 9 та 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" звільнення з роботи працівників міліції через скорочення штатів можливе лише при відмові від проходження служби в поліції. Позивач стверджує, що не відмовлявся від проходження служби у поліції. Водночас, при звільненні з роботи через скорочення штатів відповідачами не було надано можливості подальшого проходження служби в поліції, а також не враховано те, що позивач має переважне право на залишення на роботі в органах внутрішніх справ.

Представник ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у визначений пунктом 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" порядку позивач був повідомлений про наступне вивільнення, разом з тим, впродовж трьохмісячного терміну з дня опублікування Закону України "Про національну поліцію" не подав будь-яких заяв, клопотань, рапортів про бажання працювати у поліції, як то передбачено пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону. Тому, враховуючи, що від позивача не надходило рапорту про його звільнення у зв'язку з переведенням на роботу в інше міністерство, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, ГУ МВС України в Київській області правомірно винесено наказ від 06.11.2015 №591 о/с про звільнення позивача на підставі підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідачі - Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" та Лінійний відділ в аеропорту "Бориспіль" чіткої позиції щодо заявлених позовних вимог не висловили, при цьому, просили суд здійснювати розгляд справи за їх відсутністю.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.

Представник ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, наголошував на пропущенні позивачем строків звернення до суду із даним позовом.

Інші відповідачі у судове засідання не з'явились, натомість подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутністю.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Після заслуховування показання свідків у судовому засіданні 16.03.2016 судом було встановлено, що для подальшого розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв'язку з зазначеними обставинами протокольною ухвалою від 16.03.2016 суд ухвалив здійснювати подальший розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та показання свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01 вересня 2009 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 14 червня 2013 року займав посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06 листопада 2015 року №591 о/с на підставі пункту 10 та 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-203330) звільнено з посади оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Однак, вважаючи зазначений наказ протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні відносини врегульовані Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIІI (далі - Закон №580-VІІІ), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114), Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII.

При цьому застосовуючи до спірних правовідносин норми вищезгаданих нормативно-правових актів суд виходить з того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Суд зазначає, що 02 липня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII, яким утворено Національну поліцію України - центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до підпункту першого пункту 1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Закон України "Про Національну поліцію" опубліковано в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України газеті "Голос України" №141-142 від 06 серпня 2015 року. Таким чином, 7 серпня 2015 року є датою набрання чинності пунктами 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", а з 7 листопада 2015 року закон набрав чинності в цілому.

У зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" Закон України "Про міліцію" визнано таким, що втратив чинність.

Пунктом 7 XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ Кабінету Міністрів України доручено в місячний строк забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів, забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №641 "Про утворення Національної поліції України" утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

16 вересня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було утворено Головне управління Національної поліції в Київській області та постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, зокрема ті, що діяли на території Київської області, у тому числі Лінійний відділ в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС, що є додатком до цього наказу, всі штати ГУ МВС України в Київській області скасовані, а всі посади - скорочені.

Згідно пункту 8 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ встановлено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваного наказу) передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, сукупністю умов, з якими вищезазначені норми Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" та Положення №114 пов'язують можливість звільнення працівника міліції зі служби через скорочення штатів є: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання працівника міліції на службі.

Представник ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області у письмових запереченнях зазначив, що позивач до 06.11.2015 не прийнятий на службу до поліції, а тому на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" позивача було звільнено у запас у зв'язку зі скороченням штатів.

У ході розгляду справи позивач наголошував на тому, що він виявив бажання продовжувати службу в Національній поліції, однак, відповідачами будь-яких дій з приводу цього вчинено не було.

Так, позивач у позовній заяві та під час розгляду справи зазначив, що 04 листопада 2015 року в актовому залі Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" були проведені збори, на яких був присутній рядовий та начальницький склад даного відділу.

Позивач стверджує, що на вказаних зборах написав відповідний рапорт на звільнення у зв'язку з переходом до іншого відомства та заяву про прийняття до органів Національної поліції, після чого передав зазначені заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які працювали в секторі кадрового забезпечення Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль", та здійснювали перевірку таких заяв.

При цьому, позивач у позовній заяві наголошував на тому, що до нього так і до інших працівників не було доведено, в якому порядку буде відбуватись переведення працівників міліції до новоствореної Національної поліції.

Однак, продовжуючи виконувати свої посадові обов'язки до 09.11.2015, позивачу стало відомо, що наказом Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №591 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ через скорочення штатів.

Разом з тим, рішення про призначення таких зборів та протоколи загальних зборів, які відбулись 04 листопада 2015 року, у матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, відповідачі не заперечували щодо повідомлених позивачем обставин проведення 04 листопада 2015 року в актовому залі Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" загальних зборів рядового та начальницького складу даного відділу.

В той же час, оскільки факти складання та передачі позивачем рапорту на звільнення та заяви про прийняття до Національної поліції мають істотне значення для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, суд на підставі статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України допитав свідків.

Так, у судовому засіданні 16 березня 2016 року судом в якості свідка було допитано ОСОБА_2, яка до 07 листопада 2015 року займала посаду в секторі кадрового забезпечення Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області.

Суд попередньо повідомив зазначену особу про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Свідок підтвердила, що 04 листопада 2015 року в актовому залі Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" відбулись збори особового складу, на яких було повідомлено присутніх, серед яких був і позивач, про необхідність складання рапорту на звільнення у зв'язку з переведенням до іншої установи та заяви про прийняття до органів Національної поліції.

При цьому, не заперечувала того факту, що рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ особовий склад писав із зазначенням дати, а заяву про прийняття до органів поліції без зазначення дати.

Зазначила, що рапорти та заяви особового складу приймались особисто нею та ОСОБА_3, яка також до 07 листопада 2015 року займала посаду в секторі кадрового забезпечення Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області, та супровідним листом були направлені до Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області.

При цьому, свідок повідомила, що у супровідному листі, згідно з яким до Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області були направлені рапорти та заяви особового складу, можливо було зазначено додаток на кількості аркушів, в той же час щодо ідентифікації таких заяв в частині зазначення прізвищ осіб, чиї заяви та рапорти направлялись для прийняття рішення про переведення до Національної поліції, свідок відповіла, що не пам'ятає.

Стосовно того, чи здавав позивач рапорт на звільнення та заяву про прийняття до Національної поліції саме їй, свідок відповіла, що вона не пам'ятає, оскільки не контролювала хто писав рапорти та заяви.

Проте, на уточнююче питання суду щодо обліку прийнятих від особового складу заяв свідок повідомила, що сектором кадрового забезпечення реєстрація рапортів та заяв не здійснювалась, в той же час зазначила, що їй не відомі випадки, що хтось із особового складу Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" не подав такі заяви та рапорт.

З'ясовуючи обставини справи щодо складання та подання позивачем рапорту та заяви про прийняття до органів Національної поліції судом у якості свідка було допитано ОСОБА_4.

Суд попередньо повідомив зазначену особу про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_4 повідомив суду, що проходив службу на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області, де також працював позивач.

Свідок зазначив, що після прийняття Верховною Радою України Закону України "Про Національну поліцію" він і позивач мали намір продовжити службу в Національній поліції, проте особовому складу Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" порядку переведення роз'яснено не було.

04 листопада 2015 року весь особовий склад Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" був присутній на зборах в актовому залі, де було оголошено про необхідність складання рапорту на звільнення у зв'язку з переведенням до іншого відомства, установи та заяви про прийняття до органів Національної поліції.

Свідок зазначив, що зміст рапорту та заяви був розміщений на зразках, які були надані працівниками кадрового забезпечення всьому особовому складу, тому він та позивач написали однакові заяви та рапорт після чого передали їх працівникам кадрового забезпечення ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Свідок також дав показання, що працівники кадрового забезпечення перевіряли заяви та рапорти на їх відповідність наданим зразкам.

При цьому, наголосив, що рапорт на звільнення вони писали у зв'язку з переведенням до іншого відомства, міністерства, установи.

Також свідок зазначив, що рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ особовий склад Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" писав із зазначенням дати, а заяву про прийняття до органів поліції без зазначення дати.

При цьому, свідок наголосив, що до особового складу не було доведено, в якому порядку буде відбуватись переведення працівників міліції до новоствореної Національної поліції, а в Законі України "Про Національну поліцію" не визначено такого порядку.

За викладених обставин суд вважає встановленим, що 04 листопада 2015 року позивач був присутнім на загальних зборах Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль", на яких працівниками сектору кадрового забезпечення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було централізовано відібрано в особового складу заяви про прийняття до органів Національної поліції та рапорти про звільнення у зв'язку з переведенням до Національної поліції.

При цьому, показаннями свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, що не були спростовані жодними доказами, та поясненнями самого позивача, підтверджується, що позивач писав заяву про бажання проходити службу в Національній поліції та рапорт на звільнення у зв'язку з переведенням до іншого органу, які разом з іншими заявами та рапортами особового складу було передано працівникам сектору кадрового забезпечення Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ОСОБА_2 та ОСОБА_3

У контексті викладеного суд також відхиляє посилання представника ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області, що показами свідків не можливо підтвердити чи подавав позивач рапорт та заяву про прийняття до органів поліції, оскільки з матеріалів справи та показань свідків вбачається, що Лінійним відділом в аеропорту "Бориспіль" реєстрація та облік таких заяв особового складу не здійснювалась.

Таким чином суд дійшов висновку, що не зважаючи на висловлене позивачем бажання продовжувати службу в лавах Національної поліції відповідачами безпідставно не було розглянуто питання можливості переведення позивача на службу до Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області.

Судом встановлено, що всупереч вимог пункту 9 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з моменту опублікування Закону та до моменту прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача за підпунктом "г" пункту 64 Положення №114 позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, взагалі не було перевірено можливості його подальшого використання на службі.

В цьому контексті вартим уваги є лист Вищого адміністративного суду України №753/11/13-10 від 26 травня 2010 року "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби", відповідно до якого звільнення з підстав, визначених підпунктами 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу законів про працю України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні, по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно з Конституцією України та чинним законодавством, по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це прямо передбачено частиною другою статті 40 КЗпП України.

Суд зазначає, що в розглядуваному випадку на місці ліквідованого ГУ МВС України в Київській області та його структурних підрозділів було утворено ГУ Національної поліції в Київській області з відповідними структурними підрозділами, на які законом покладені тотожні функції, що полягають у забезпеченні охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до витягу з Тимчасового штату органів і підрозділів Головного управління Національної поліції в Київській області, який є додатком до наказу ГУ НП в Київській області від 30 грудня 2015 року №83, у Відділенні поліції в аеропорту "Бориспіль" Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області передбачено 6 посад оперуповноваженого.

Тобто, попередня посада позивача у новоствореному Відділенні поліції в аеропорту "Бориспіль" Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області не була скорочена, доказів неможливості перевести позивача за його згодою на одну з вакантних посад оперуповноважених, або пропонування позивачу інших посад, відповідачами надано не було.

В своїх поясненнях позивач та представники відповідача вказали, що переважна більшість працівників Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області переведена до органів Національної поліції.

Разом з тим, причини не переведення позивача до новоствореної Національної поліції, окрім відсутності заяви про прийняття до органів Національної поліції, що під час розгляду справи підтверджено не було, відповідачі вказати не змогли.

Таким чином, суд приходить до переконання, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України в постановах від 17 жовтня 2011 року № 2а-237а11, від 28 жовтня 2014 року №21-484а14.

Судом також враховано, що відповідно до Договору про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ від 29.09.2009 №09-371 та Додаткового договору від 27.07.2012 №1 Договору про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ від 29.09.2009 №09-371, який укладений між позивачем, ГУ МВС України в Київській області та Національною академією внутрішніх справ (Київський національний університет внутрішніх справ), позивач після закінчення навчання зобов'язаний прибути до місця призначення в термін, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за посадою, на яку призначена замовником, і відпрацювати не менше трьох років.

Крім того, Договором про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ від 29.09.2009 №09-371 передбачено, що дострокове припинення дії чи розірвання цього договору з боку будь-якої зі сторін оформлюється окремими договором.

Відповідачі не надали суду доказів того, що договір від 29.09.2009 №09-371 є припиненим або розірваним, яким передбачено обов'язок позивача відпрацювати після закінчення навчання не менше трьох років в органах внутрішніх справ.

Вимоги до кандидатів на службу в поліції передбачені статтею 49 Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якої, на службу в поліцію можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліцію не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом; особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до статті 50 зазначеного Закону громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України. Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліцію, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі. Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

Обмеження, пов'язані зі службою в поліції, визначені статтею 61 Закону України "Про Національну поліцію".

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з послужного списку, копія кого була надана представником ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області, позивач з 14 червня 2013 року проходить службу на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області, в органах внутрішніх справ - з вересня 2009 року, має звання старший лейтенант міліції, закінчив у 2013 році Національну академію внутрішніх справ і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки "Правознавство" та здобув кваліфікацію бакалавра права та у 2015 році закінчив Національну академію внутрішніх справ, здобув ступінь магістра за спеціальністю "Правознавство" та здобув кваліфікацію юриста. Обмежень, пов'язаних зі службою у поліції відповідно до статті 61 Закону України "Про Національну поліцію" не має.

Отже, позивач має достатній досвід роботи, знання, відповідну кваліфікацію, бажання працювати в поліції та відповідає вимогам поліцейського, що передбачені діючим законодавством України. Разом з тим, начальником ГУ МВС України в Київській області залишено поза увагою та не розглянуто заяву позивача, в якій позивачем в порядку, передбаченому пунктом 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Національну поліцію" було висловлено бажання проходити службу в лавах поліції.

За таких обставин, оскільки ГУ МВС України в Київській області не було враховано переважного права позивача на працевлаштування у разі ліквідації організації, не з'ясовано можливість подальшого використання позивача на службі, зважаючи, що позивач не відмовлявся від проходження служби в поліції, наказ Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 №591 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області є передчасним та протиправним.

Відповідно до пункту 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" прийнято рішення про ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, зокрема тих, що діяли на території Київської області, у тому числі ГУ МВС України в Київській області, Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач ГУ МВС України в Київській області з 5 листопада 2015 року перебуває у стані припинення. Проте на момент розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ГУ МВС України в Київській області не внесено.

Як вбачається з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у реєстрі відсутні відомості про державну реєстрацію припинення Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Згідно з частиною 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Частиною 9 статті 36 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" встановлено, що дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач в порядку пункту 24 Положення №114 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області з дати його звільнення, тобто з 06 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Так, відповідно до частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

Оскільки звільнення позивача фактично відбулось внаслідок безпідставної бездіяльності Головного управління МВС України в Київській області, Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області, що полягала у незабезпеченні належного розгляду рапорту позивача про звільнення у зв'язку з переведенням, суд, керуючись положеннями статті 11 Кодексу адміністративного судочинства, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, про які він просить, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління МВС України в Київській області розглянути рапорт, поданий в листопаді 2015 року ОСОБА_1 (М-203330), оперуповноваженим сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

При цьому, вимога позивача про поновлення його на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту "Бориспіль" Головного управління Національної поліції в Київській області не підлягає задоволенню, з огляду на те, що поновлення на посаді працівника, з якої останній не був звільнений, жодним нормативно-правом актом України не передбачено.

В той же час, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи наведене та виходячи із фактичних обставин справи, зважаючи на вимоги пунктів 9 та 10 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку буде покладення на Головне управління Національної поліції в Київській області обов'язку розглянути кандидатуру ОСОБА_1 (М-203330), оперуповноваженого сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 6 листопада 2015 року до дня поновлення на посаді, суд звертає увагу на таке.

Як було зазначено раніше, пунктом 24 Положення №114 передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Суд зазначає, що період вимушеного прогулу позивача складає 136 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 07 листопада 2015 року по 21 березня 2016 року (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Визначаючись щодо тривалості вимушеного прогулу позивача, судом було взято до уваги те, що проходячи службу в Лінійному відділі в аеропорту "Бориспіль" ГУ МВС України в Київській області, позивач працював сім днів на тиждень, без вихідних, що підтверджується довідкою Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" від 15.02.2016 №716/109/1002/1/01-2016 та не заперечувалось самим позивачем.

Таким чином, зважаючи на те, що графік роботи позивача не передбачав вихідних днів, при обрахунку кількості днів вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів, що минули з 7 листопада 2015 року по 21 березня 2016 року включно.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" від 15.02.2016 №716/109/1002/1/01-2016, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за період з вересня 2015 року по жовтень 2015 року становить 7518,84 грн., у тому числі за вересень 3701,42 грн., за жовтень 3817,42 грн.

При цьому, кількість фактично відпрацьованих робочих днів за вересень 2015 року складає 30 днів, за жовтень 2015 року - 31 день, загалом 61 робочий день.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 123,26 грн. (7518,84 грн./61).

Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 136 днів, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 16763,36 грн.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи зазначене суд вважає за необхідне постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області та в частині стягнення з Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 3759,42 грн. допустити до негайного виконання.

В той же час, суд вважає, що не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області 10000,00 грн. завданої моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно Постанови Верховного суду України від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, формами моральної шкоди є, зокрема, моральні чи фізичні страждання.

Так, суд вважає необґрунтованою позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача 10000,00 грн. завданої моральної шкоди, оскільки відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Враховуючи, що позивач не навів доказів причинного зв'язку між діями ГУ НП в Київській області та завданою йому моральною шкодою, не вказав конкретно у чому полягає така шкода, не навів міркувань, з яких він виходив, визначаючи розмір завданої моральної шкоди, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені відповідачами під час розгляду адміністративної справи, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи позивача, а позивачем доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов висновку що вимоги позивача є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, за відсутності в матеріалах справи доказів понесення ним інших витрат, судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 8, 11, 69, 70, 71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (М-203330) з посади оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів).

Поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області з 06 листопада 2015 року.

Зобов'язати Головне управління МВС України в Київській області розглянути рапорт, поданий в листопаді 2015 року ОСОБА_1 (М-203330) оперуповноваженим сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області про звільнення за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_1 (М-203330) оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області для зайняття посади у відповідності до пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Стягнути з Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08603471) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 21.03.2016 в розмірі 16763,36 грн. (шістнадцять тисяч сімсот шістдесят три грн. 36 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області 06 листопада 2015 року.

Звернути до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Лінійного відділу в аеропорту "Бориспіль" Головного управління МВС України в Київській області (ідентифікаційний код 08603471) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 3759,42 грн. (три тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять грн. 42 коп.) без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.