Постанова № 56642029, 22.03.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2016 року 08:40 № 826/19477/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів - Мазур А.С., Федорчука А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до третя особаНаціонального банку України, - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», -про визнання протиправною бездіяльності, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України (надалі - відповідач), у якій просить суд:

- визнати бездіяльність Національного банку України протиправною щодо ненадання запитуваної інформації на запит ОСОБА_1 від 24.03.2015;

- зобов'язати Національний банк України надати інформацію на запит ОСОБА_1 від 24.03.2015.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що нею на адресу відповідача направлений письмовий запит про надання інформації, проте Національний банк України безпідставно відмовив у наданні інформації з посиланням на ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність». На думку позивача така відмова відповідача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на отримання інформації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - третя особа).

В призначене на 04.03.2016 судове засідання представник позивача не з'явився, про дати, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Натомість 29.02.2016 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача від 25.02.2016 про розгляд справи без участі ОСОБА_1 та її представника.

В призначене судове засідання відповідач і третя особа явку своїх представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Водночас, 18.11.2015 та 23.11.2015 до канцелярії суду надійшли заперечення Національного банку України проти позову, де зазначено про те, що відповідно Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління Національного банку України від 10.08.2015 № 251, та Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, інформація щодо участі банків у торгах на міжбанківському валютному ринку України та здійснення ними операцій є банківською таємницею. Позивач не має статусу суб'єкта міжбанківського валютного ринку та не являється клієнтом Національного банку України, а тому з урахуванням вимог, встановлених ст. 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у відповідача були відсутні правові підстави для задоволення запиту ОСОБА_1 та надання інформації щодо проведених ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» операцій та здійснених ним угод (оскільки в даному випадку зазначений Банк являється клієнтом Національного банку України). Додатково відповідач пояснив, що відповідно до встановленого порядку проведення окремих операцій з купівлі-продажу іноземних валют, заявки банків на участь у Торгівельній сесії для купівлі іноземної валюти подаються у паперовому вигляді та за формою, що містять лише відомості про обсяг купівлі та/або продажу відповідної іноземної валюти. При цьому, положення Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281, не передбачали включення до таких заявок банків інформації щодо конкретних клієнтів банку та їх заявок, та вимог щодо подання банком до Національного банку України заявок їх клієнтів на купівлю-продаж іноземної валюти. Також у статистичній інформації про курс та обсяги операцій з іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, що подається банками щоденно, відсутні відомості про операції в розрізі конкретних клієнтів. Таким чином, наведене вище свідчить про відсутність у відповідача інформації запитуваної позивачем у запиті від 24.03.2015.

У зв'язку з неявкою усіх осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання суд, керуючись ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 28.02.2008 між ОСОБА_1 (Позичальник) і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) був укладений кредитний договір № 014/4044/82/38228, за умовами якого Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 40 000 доларів США за відповідним цільовим призначенням, а Кредитор має повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно умов Договору та Тарифів Кредитора, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Згідно п. 6.1, 6.4 цього Кредитного договору надання кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом переказу (зарахування) всієї суми кредиту на поточний рахунок Позичальника. Підставою для надання кредиту є кредитна заява, яка оформлюється Позичальником відповідно до встановлених кредитом вимог.

На переконання позивача право власності на 40 000 доларів США від Банку до нього не перейшло, валютний рахунок на який зазначені кошти поступали на ім'я позичальника не відкривався, заявки на конвертацію 40 000 доларів США в грошову одиницю України позичальник не подавав, заяви про перерахування цих коштів на оплату будівництва квартири не подавалися.

У зв'язку з цим 24.03.2015 представник позивача ОСОБА_5 (за довіреністю) надіслав на адресу Національного банку України запит на інформацію від імені ОСОБА_1, в якому просив повідомити інформацію з наступних питань: чи подавало ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», заяву на Міжбанківську валютну біржу? Чи надходила заявка від 28.02.2008 про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США в сумі 40 000,00 доларів США від заявника через банк і купівлю української гривні.

Аналогічний запит на інформацію був направлений позивачем поштою на адресу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Оригінал та/або належним чином завірена копія відповіді Банку на запит позивача в матеріалах справи відсутня, відомості про результати розгляду такого запиту невідомі.

Листом від 02.04.2015 № 24-015/22234 Національний банк України повідомив позивача про те, що: «Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третіми особами при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є відомості про операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди. Порядок та обсяг розкриття банківської таємниці визначені статтею 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Позивач не погоджується із наданою відповіддю та вважає, що Національний банк України фактично протиправно відмовив йому у праві на отримання запитуваної інформації.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (надалі - Закон № 2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. До суб'єктів інформаційних відносин, згідно з ч. 1 ст. 4 цього Закону належать, зокрема, фізичні особи.

За приписами норми ч. 2 ст. 20 Закону № 2657-XII будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Зокрема, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом. Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом (ч. 1 і 2 ст. 21 Закону № 2657-XII).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (надалі-Закон № 2939-VI).

Згідно із ст. 1 Закону № 2939-VI «публічна інформація» - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 ст. 6 зазначеного Закону передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 19 зазначеного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

При цьому, запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Згідно з вимогами ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

В силу приписів ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.

Між тим, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Зокрема, ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 № 679-XIV Національний банк виконує такі функції: здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

В розумінні Закону № 2939-VI відповідач як суб'єкт владних повноважень є розпорядником публічної інформації.

З контексту наведеного вище слідує, що надання публічної інформації зумовлюється її наявністю у відповідного суб'єкта.

Крім того, з аналізуючи наведені норми Закону № 2939-VI в їх сукупності суд приходить до висновку, що за результатами розгляду запиту представника позивача, Національний банк України мав би надати відповідну інформацію, або відмовити у наданні запитуваної інформації, зокрема, - у зв'язку з тим, що не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

З тексту позову судом вбачається, що позивач звернувся до Національного банку України, як до розпорядника публічної інформації, із запитом щодо отримання інформації про подання заявником (обслуговуючим банком ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») в лютому 2008 року заявки про продаж на Міжбанківській валютній біржі доларів США і купівлю української гривні.

Дослідивши зміст відповіді Національного банку України на запит представника позивача від 24.03.2015, а саме - лист від 02.04.2015 № 24-015/22234, суд встановив, що відповідач не надав відповідь по суті запиту на інформацію (тобто, не надав а ні запитуваної інформації, а ні відмови у наданні такої інформації з тих чи інших причин), обмежившись лише цитуванням норм Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Водночас в ході розгляду даної судової справи суд дійшов висновку про те, що Національний банк України не володіє запитуваною позивачем інформацією у зв'язку з наступним.

Пунктом 1 розд. І Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.08.2005 за № 950/11230, надалі - Положення № 281), у редакції, чинній на момент, як вважає позивач, надходження заявки про продаж вказаної суми до Національного банку України, визначено, що це Положення встановлює порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України та на міжнародних валютних ринках.

За змістом п. 4 розд. І Положення № 281, міжбанківський валютний ринок України - це сукупність відносин у сфері торгівлі іноземною валютою в Україні між суб'єктами ринку, між суб'єктами ринку та їх клієнтами (у тому числі банками-нерезидентами), а також між суб'єктами ринку і Національним банком.

Відповідно до п. 5 розд. І Положення № 281, торгівлю іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України, на міжнародному валютному ринку дозволяється здійснювати виключно Національному банку та суб'єктам ринку (або з такими суб'єктами). При цьому, суб'єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи (п. 4 розділу І Положення № 281).

Суб'єкт ринку має право виступати на міжбанківському валютному ринку України як покупець та/або як продавець кожного виду іноземної валюти Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34.

Тобто, фізичні особи - клієнти банків не є безпосередніми суб'єктами ринку на міжбанківському валютному ринку України.

Згідно з п. 16 розд. ІІ Положення № 281, уповноважені банки мають право здійснювати власні операції за гривні в межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції, у тому числі купувати іноземну валюту без наявності зобов'язань у цій валюті.

Пунктом 17 розд. ІІ Положення № 281 встановлено, що уповноважені банки мають право здійснювати операції з обміну іноземної валюти за кошти, що їм належать, у тому числі з обміну іноземної валюти без наявності зобов'язань в іноземній валюті, що придбавається, у межах установлених лімітів (нормативних значень) відкритої валютної позиції. Поряд з цим, власні операції банку з купівлі (продажу, обміну) іноземної валюти (власні операції) - це операції, проведені на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями з власної ініціативи банку в межах лімітів відкритої валютної позиції банку.

Одночасно, відповідно до п. 29 розд. ІІ Положення № 281, суб'єкти ринку укладають між собою та з Національним банком договори про купівлю, продаж іноземної валюти за безготівкові гривні та підтверджують ці договори виключно під час проведення Торговельної сесії.

Суб'єкт ринку як за рахунок коштів своїх клієнтів, так і за власні кошти в межах лімітів відкритої валютної позиції має право виконувати заяви та доручення своїх клієнтів (крім суб'єктів ринку), а також задовольняти власні потреби щодо купівлі, продажу іноземної валюти до початку Торговельної сесії (п. 32 розд. ІІ Положення № 281).

Згідно з пп. 2.1 та 2.2 гл. 2 Правил проведення Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з купівлею-продажем іноземних валют та банківських металів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.08.2005 за № 951/11231, надалі - Правила № 281), у редакції, чинній на момент, як вважає позивач, надходження заявки про продаж вказаної суми до Національного банку України, уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) включає у заявку на участь у Торговельній сесії (далі - Заявка) незадоволені потреби клієнтів, а також власні потреби щодо купівлі-продажу іноземної валюти та банківських металів за гривні. Заявка в паперовій формі підписується керівником (або особою, яка його замінює) та головним бухгалтером (або особою, яка його замінює) банку (фінансової установи) і залишається на зберіганні в банку (фінансовій установі). Заявка в електронній формі подається до Національного банку України в установлений ним строк. Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) у Заявці визначає за кожною іноземною валютою Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.1998 № 34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02.10.2002 № 378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.10.2002 за № 841/7129 (зі змінами)] (далі - Класифікатор), та за кожним видом банківських металів обсяг їх купівлі та/або продажу.

Відповідно до абз. 2 п. 2.5 глави 2 Правил № 281, якщо уповноваженим банком за дві години до закінчення Торговельної сесії не повністю задоволені потреби клієнтів та потреби за власними операціями з купівлі-продажу іноземної валюти, то він має право звернутися до Національного банку України щодо купівлі-продажу в нього іноземної валюти за безготівкові гривні. На підставі аналізу внутрішнього валютного ринку з купівлі-продажу іноземної валюти Національний банк України за дві години до закінчення Торговельної сесії може прийняти рішення стосовно валютної інтервенції з визначенням суми купівлі/продажу іноземної валюти за відповідним курсом. В такому випадку для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення Торговельної сесії розгорнуту заявку. Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют та кожним клієнтом із зазначенням ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ [або ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності)], суми, мети купівлі, а також курсу, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти розгорнута заявка має містити інформацію за кожним видом валют та кожним клієнтом про суму операції, а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.

З системного аналізу викладених норм видно, що операції на міжбанківському валютному ринку України можуть здійснюватися шляхом продажу іноземної валюти уповноваженим банком іншому суб'єкту ринку або Національного банку України, а можуть - між уповноваженим банком та його клієнтом у межах відкритої валютної позицій, тобто такі операції не проводяться безпосередньо через Національний банк України під час проведення Торговельної сесії, у зв'язку з чим відсутня потреба у подачі, як того вимагає п. 2.5 гл. 2 Правил № 281, розгорнутої заявки до Національного банку України.

Наразі підтвердження угод здійснюється за допомогою Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України.

Система підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України - це комплекс організаційно-технічних засобів, який забезпечує підтвердження договорів (угод) про купівлю-продаж іноземної валюти й банківських металів за гривні протягом часу, що встановлюється і змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п. 4 Правил функціонування Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України Національного банку України та перерахування (зарахування) коштів за окремими операціями з іноземною валютою і банківськими металами, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.08.2005 № 281 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29.08.2005 за № 951/11231), для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти з Національним банком України уповноважений банк подає до Національного банку України не пізніше ніж за дві години до закінчення функціонування Системи підтвердження угод заявку на участь у Системі підтвердження угод.

Для здійснення операції з купівлі іноземної валюти ця заявка має містити інформацію за кожним видом валют: загальну суму купівлі (із зазначенням у тому числі суми купівлі іноземної валюти для подальшого продажу клієнтам), курс, за яким банк бажає здійснити операцію з купівлі іноземної валюти. Для здійснення операції з продажу іноземної валюти заявка має містити інформацію за кожним видом валют про суму операції (у тому числі продаж коштів, які були куплені в клієнтів протягом операційного дня), а також курс, за яким банк бажає продати Національному банку України іноземну валюту.

Таким чином, інформація щодо конкретних заявок фізичних осіб-клієнтів комерційних банків у Системі підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку Національного банку України (Торгівельній сесії) не відображається (не відображалася).

Крім того, відповідно до Правил організації статистичної звітності, що подається до Національного банку України, затверджених постановою правління Національного банку України від 19.03.2003 № 124 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2003 за № 353/7674) інформація щодо купівлі та продажу іноземної валюти, що надходила до Національного банку України за формою № 520 («Інформація про курс та обсяги операцій з іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку України»), відображалася у звітах банків в узагальненому вигляді і не містила інформації у розрізі операцій їх клієнтів.

В тексті своїх письмових заперечень відповідач зазначив, що запитувана ОСОБА_1 у запиті від 24.03.2015 інформація щодо конкретної заявки банку у Національного банку України відсутня.

Наведене у сукупності свідчить про те, що запитувана позивачем у запиті інформація (щодо повідомлення про подання конкретним клієнтом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заяви про продаж іноземної валюти) є такою, що фізично відсутня у Національного банку України, у зв'язку з чим у останнього відсутня можливість її надання.

Відтак, в даному випадку судом не вбачається факту вчинення відповідачем протиправної бездіяльності при наданні позивачу відповіді на його запит листом від 02.04.2015 № 24-015/22234, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

судді А.С. Мазур

А.Б. Федорчук