Рішення № 56638609, 10.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2259/16

Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.,

суддів Комаровської Н.В., Короткова В.Д.,

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 року,-

встановила:

29.10.2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради про визнання права власності, посилаючись на те, що 27 грудня 2002 року ОСОБА_5 подарувала йому 6/25 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 65,5 кв. м, житловою площею 42,1 кв. м.

На теперішній час в зазначеній квартирі зареєстрований він, його син ОСОБА_6, дружина сина - ОСОБА_7 та троє їх синів, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_5.

З метою поліпшення житлових умов ним за власні кошти та власними силами в період з 2000 по 2005 роки добудовано приміщення літ. «П», в яких проживає син з жінкою та дітьми.

Посилаючись на норми ст.ст. 317, 319, 383, 392 ЦК України позивач просить визнати за ним право власності на реконструйовану квартиру НОМЕР_1 за вищезазначеною адресою.

Представник Одеської міської ради позов не визнала.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 року позов задоволено.

Вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Панова /Гуменюк/ Т.Ю. надала до суду апеляційну скаргу про його скасування та постановлення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 є власником 6/25 квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 грудня 2002 року /а.с.13/.

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2, його син - ОСОБА_6, дружина сина - ОСОБА_7, внук - ОСОБА_9, 2003 року народження, внук - ОСОБА_8, 2005 року народження та внук -ОСОБА_9, 2007 року народження /а.с.9/.

Відповідно до висновку звіту № 0-8-К/10 про проведення технічного обслуговування стану несучих конструкцій реконструйованої квартири АДРЕСА_1 виконаний ПП ОСОБА_10 - планування приміщень обстежуваної квартири не суперечить загальним вимогам державним стандартам, будівельним нормам та правилам та забезпечує екологічну, санітарно-гігієнічну та пожарну безпеку /а.с.37-56/.

Згідно з висновком експерта ОНДІСЕ за номером 7352 від 14 липня 2011 року, в результаті будівельно-монтажних робіт проведена реконструкція частини квартири АДРЕСА_1 відповідає будівельним, санітарним та протипожежним нормам та правилам /а.с.67-88/.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції посилався на те, що позивач, як власник, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, окрім цього, ним отримано згоду сусідки ОСОБА_11, згідно з якою вона не заперечує проти проведеної позивачем реконструкції.

Колегія суддів не погоджується з думкою суду першої інстанції та вважає її помилковою з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про планування і забудову територій», будівництво об'єктів містобудування має здійснюватися відповідно до проектної документації.

Відповідно до ст. 29 цього Закону, дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Як передбачено ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів. Фізичні і юридичні особи зобов'язані отримувати в установленому законодавством порядку дозвіл на виконання робіт, пов'язаних з будівництвом нового об'єкта архітектури.

Відповідно до п. 1.4.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17 травня 2005 року, для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи:

- копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення;

- копія поверхових планів, завірених в установленому порядку;

- проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку,

- згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Згідно п.1.4.6. зазначених правил власник, що припустив самовільне перепланування чи переобладнання житлового приміщення зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що однією із основних вимог містобудування є забезпечення будівництва об'єктів відповідно до затверджених в установленому порядку І проектів цих об'єктів.

Проте, наведені вимоги законодавства позивачем дотримані не були.

Пунктом 5.1. Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №273 від 5 грудня 2000 року, що діяв під час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виконання будівельних робіт на об'єктах без одержання дозволу або його завчасної перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ст.376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, а особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Суд першої інстанції на вищезазначені норми закону уваги не звернув, що потягло за собою помилкове прийняття рішення про задоволення позову.

Також суд першої інстанції не прийняв до уваги, що Гуменюк /Панова/ Т.Ю. є власником 19/25 частин квартири АДРЕСА_1 що складається 1- коридор, 2- кухня. 4.5 - жила 6 - веранда, житловою площею 26. 7 кв.м., що складає 19/25 частин квартири НОМЕР_1. Зазначена квартира в цілому складається з трьох жилих кімнат, жилою площею - 42, 1 кв.м., загальною площею - 64, 5 кв.м. /а.с.198-200/.

Відповідно до ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Статтею 356 Цивільного кодексу України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 357 Цивільного кодексу України співвласник мас право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Як вбачається з ОСОБА_12 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, яка надана Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області від 03.09.2015 р. за позивачем ОСОБА_13 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1

Квартира складається з приміщень 3 - житлова, площею 14.8 кв.м.; 7 - житлова, площею 16,6 кв.м.; 8 - санвузол, площею 2,0 кв.м.; 9 - веранда, площею 10,3 кв.м.; 10 - кухня, площею 17,3 кв.м.; 11 - туалет, площею 0,8 кв.м.; 12 - житлова, площею 10,3 кв.м.; 13 - житлова, площею 13,1 кв.м.; 14- туалет, площею 1,2 кв.м.; 15 - житлова, площею 16.9 кв.м.; 16 - житлова, площею 14,1 кв.м.; 17 - туалет, площею 1,4 кв.м., 18 - житлова, площею 16.8 кв.м., тераса, площею 10,6 кв.м.

Підстава виникнення права власності рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 р. по справі № 2-599 /а.с.177/.

Таким чином, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що до ухвалення рішення Київським районним судом м. Одеси, ОСОБА_2 мав у власності лише 6/25 квартири АДРЕСА_1 а після ухвалення рішення суду він має право власності на всю квартиру НОМЕР_1, тобто в цілому. Раніше йому належала частка площею 10 кв.м., а після ухвалення рішення суду - площею 138,8 кв.м.

У зв»язку з чим частка ОСОБА_3. у праві спільної часткової власності не просто зменшилася, а зовсім зникла, оскільки ОСОБА_2 є власником всієї квартири НОМЕР_1, а не її частки.

Як співвласник квартири, ОСОБА_3 судом до участі у справі не залучена.

Окрім цього, ОСОБА_13 незаконним будівництвом також порушені права власника земельної ділянки - Одеської міської ради.

Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 року, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, шо не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи натежно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Земельна ділянка, яка розташована у дворі будинку АДРЕСА_1 Одеською міською радою у користування ОСОБА_13 не надавалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у достатньому обсязі не перевірив вказаних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, наданим доказам не дав належної правової оцінки в сукупності та їх взаємному зв»язку, належним чином не перевірив протиріччя та суперечності наданих сторонами доказів у справі, та ухвалив помилкове рішення, у зв'язку з чим рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягає стягненню з ОСОБА_2на користь ОСОБА_3. судовий збір у розмірі 535,92 грн. /а.с.190/.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.п.1, 3, 4 ст. 309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30.08.2011 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права в ласності відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 535,92 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді Н.В.Комаровська

В.Д.Коротков