Ухвала суду № 56629690, 22.03.2016, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року. Справа № 174/976/15-ц

п/с 2-п/174/2/2016

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Шаповала Г.І.

при секретарі Пелипас Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, заяву відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Лізингова компанія "Автофінанс", про скасування заочного рішення Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області, від 27.01.2016 р. у цивільній справу № 174/976/15-ц, п/с 2/174/23/2016, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним,

У С Т А Н О В И В:

27.01.2016 р. Вільногірський міський суд Дніпропетровської області виніс у справі заочне рішення, за відсутності відповідача, яким задовольнив позов в повному обсязі, а саме, суд вирішив: " Позов задовольнити в повному обсязі.

В порядку захисту прав споживача, визнати недійсним договір фінансового лізингу № 001116 від 20.02.2015 року, що був укладений між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», та застосувати наслідки недійсності зазначеного договору, стягнувши з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс", ЄДРПОУ 38104479, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, оф. 9СД2, на користь ОСОБА_1, 19.10.1985 р. н., уродженця ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН № НОМЕР_1, зареєстрованого за місцем проживання по бул. МируАДРЕСА_1, в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, кошти у розмірі - 19890,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч вісімсот дев'яносто гривень 00 копійок), що були сплачені 20.02.2015 р. ОСОБА_1 перед укладенням зазначеного договору.

Судові витрати у справі, в виді судового збору в сумі - 551.20 грн., покласти на відповідача, ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", стягнувши з нього в дохід держави України зазначену суму 551.20 грн."

04.03.2016 р. від відповідача, ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс", до суду поштою надійшла заява про перегляд вищезазначеного заочного рішення суду, в якому зазначено, що копія рішення суду була отримана відповідачем 17.02.2016 р. Відповідач з рішенням не згодний повністю, вважає, що воно є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, при ухваленні даного заочного рішення Судом першої інстанції було невірно застосовано норми процесуального права:

На судовий розгляд, що був призначений на 12.01.2016 року на 10 год. 00 хв., представник відповідача направив на адресу свої письмові заперечення з відповідними додатками та доказами, що їх обґрунтовують, та надав Суду відповідне клопотання про долучення до матеріалів цивільної справи № 174/976/15-ц письмових заперечень та провести розгляд цивільної справи № 174/976/15-ц без участі представника TOB «Лізингова компанія «АвтоФінанс».

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судова повістка на дату слухання, що була призначена 27.01.2016 року ( дата ухвалення заочного рішення ) на адресу відповідача взагалі не надходила, таким чином судом не було належним чином повідомлено сторону по справі про нову дату слухання.

Таким чином, відповідач вважає, що у Суду були відсутні підстави проводити заочний розгляд справи, оскільки представник відповідача надав Суду свої письмові докази та заперечення проти позову та надав відповідне клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Ухвали Суду про особисту явку представника відповідача на адресу TOB «Лізингова компанія «АвтоФінанс» не надходила.

Крім того, суд першої інстанції ухвалив незаконне по суті рішення з підстав з яких позивач не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦПК України, Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Крім того, позивач 26.02.2015 року звернувся до TOB «Лізингова компанія «АвтоФінанс» з заявою про розірвання договору фінансового лізингу № 001116 від 20.02.2015 року у порядку п. 12.1. Договору, та відповідно договір було розірвано.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України, Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України, У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

На сьогоднішній день, укладений правочин припинив свою дію.

Також, ознайомившись з оскаржуваним заочним рішення Суду від 27.01.2016 року, відповідач вважає, що таке було ухвалено без належного ознайомлення з матеріалами цивільної справи та нормами чинного законодавства України, до відносин, що виникли між сторонами, були помилково застосовані невірні норми законодавства, а також прийняті безпідставні та зацікавлені свідчення позивача та близьких його родичів.

Зокрема, як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, Суд першої інстанції передчасно дійшов до висновку, що відповідач здійснює свою господарську діяльність без належної ліцензії, що є помилковим, та свідчить, про неналежне ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до п. 5 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг є одним з видів фінансових послуг.

Частиною ст. 7 вказаного Закону визначено, що особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.

Частина 4 статті 5 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачає Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами (z0492-04), визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які за своїм правовим статусом не є фін. установами, але мають право надавати окремі фін. послуги визначено Положенням про надання послуг з фінансового лізингу від 22.01.2004 року №21.

Відповідач здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України. TOB «Лізингова компанія «АвтоФінанс» займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Зокрема, відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21 затверджено положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п. 2.1. ст. 2 Положення, Юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності:

-внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу;

довідки про взяття на облік юридичної особи (далі - Довідка), виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг;

Отже, відповідно до вищесказаного, юридичні особи, які займаються господарською діяльністю по наданню послуг фінансового лізингу, мають відповідати всім встановленим критеріям, зокрема має отримати відповідну Довідку з Нацкомфінпослуг на здійснення такого виду діяльності. Таким чином, відповідач виконавши всі передбачені законодавством вимоги, 11.09.2012 року отримав відповідну Довідку ( копія додається ), що також зазначено в договорі.

Даний висновок також підтверджується і копією листа з Нацкомфінпслуг від 09.08.2013 року № 5831/16-8 (копія додається ).

Крім того, якби суд першої інстанції вдався до юридичного аналізу чинного законодавства України стосовно послуг з фінансового лізингу, а саме регулювання, здійснення таких послуг на території України, то дійшов би до правильного висновку, що на сьогоднішній день дана послуга являється фінансовою, проте спеціальні законодавчі акти, в тому числі і ліцензійні умови на даний вид діяльності відсутні.

Відповідно до відповіді Нацкомфінпослуг № 695/16-8 від 01.02.2016 року, було зазначено, що в зв'язку з тим, що ЗУ «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 року, який втратив чинність з 28.06.2015 року, оскільки в законну силу вступив змінений ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року, послугу з фінансового лізингу, яка віднесена до фінансових послуг, було віднесено до видів діяльності, що потребує ліцензуванню. Проте, відповідно до ч. 2 ст. 20 даного Закону, У разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

У відповіді Нацкомфінпослуг від 01.02.2016 року також зазначено, що на сьогоднішній день розроблено та схвалено проект Кабінету Міністрів України «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг», проте такий на сьогоднішній час не було затверджено.

В зв'язку з чим, юридичні особи, що надають послуги з фінансового лізингу зобов'язані діяти та працювати до моменту вступу в дію відповідних ліцензійних умов за попередньо встановленому дозволі, який було надано суду.

Таким чином, вважаємо, що Суд неналежним чином не дослідив головний доказ по справі, а саме наявний правочин, укладений між сторонами, та не прийнято до уваги порядок такого укладення, а тому дане рішення являється незаконним, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже підлягає обов'язковому перегляду.

На підставі вище наведеного та керуючись ст. ст. 13,202, 203, 208, 212, 525, 526, 610, 629, 639, 806-809 ЦК України, ст.ст. 27, 31, 57, 58, 60, 128, 228, 229, 232 ЦПК України, Законом України «Про фінансовий лізинг», Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21, Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України, відповідач прохає: Переглянути заочне рішення від 27.01.2016 року у цивільній справі № 174/976/15-ц за позовом ОСОБА_1 до TOB «Лізингова компанія «АвтоФінанс» про захист прав споживачів, та скасувати це заочне рішення, призначивши розгляд цивільної справи № 174/976/15-ц в загальному порядку.

До заяви відповідачем долучені: квитанція від 25.02.2016 р. про сплату судового збору -689.00 грн.; копія довіреності від 01.09.2015 р. на представника ОСОБА_2; копія Довідки Нацкомфінпослуг № ФЛ 486 від 11.09.2012 року; копія листа Нацкомфінпослуг № 5831/16-8 від 09.08.2013 року; копія листа Нацкомфінпослуг № 695/16-8 від 01.02.2016року.

В судове засідання відповідач, позивач та його представник ОСОБА_3 не з'явилися, але були повідомлені належним чином про час, дату та місце судового засідання, при цьому представник відповідача ОСОБА_2 надала телефонограму про розгляд справи за її відсутності, де зазначила, що підтримує заяву в повному обсязі.

21.03.2016 р від представник позивача, ОСОБА_3, до суду надійшли письмові заперечення на заяву про перегляд заочного рішення, де зазначено, що Вважаю, що заява відповідача, про перегляд заочного рішення Вільногірського міського суду від 27.01.2016 року, за позовом ОСОБА_4 про захист прав споживача, задоволенню не підлягає, приймаючі до уваги наступне. Так, відповідач своєчасно був попереджений про місце та час розгляду справи, про що у матеріалах справи є відповідні докази, а тому винесення заочного судового рішення за відсутністю представника відповідача, не є порушенням норм процесуального права, та не може бути підставою скасування зазначеного судового рішення.

Посилання відповідача на начебто порушення судом норм матеріального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, є безпідставними, та крім іншого спростовуються правовою позицію викладеною в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма суб'єктами владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України.

Відповідно до вищезазначеної постанови ВСУ вважається: «За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положенням статті 808 ЦК України. Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судами не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним».

У нашому випадку спірний договір фінансового лізингу між позивачем та відповідачем: нотаріально посвідчений не був; відповідач не мав ліцензії для здійснення фінансових послуг; зміст спірного договору порушував норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", і відповідно був несправедливим.

Все вищеперераховане у сукупності, що робить спірний договір недійсним, знайшло своє відображення у заочному рішенні суду, а тому не має підстав скасовувати це рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, приймаючи до уваги зміст заяви та заперечень проти неї, керуючись законом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про скасування заочного судового рішення, за наступних обставин.

Згідно ч.1 ст. 231 ЦПК України, заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні, неявка осіб належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи; згідно ч.3 даної статті у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення, або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Суд не погоджується з твердженням відповідача, що він не був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового засідання, що відбулося 27.01.2016 р., оскільки стосовно цих тверджень ніяких доказів стороною не представлено. В той же час, згідно листа від 12.01.2016 р. вих. № 174/976/15-ц/82/2016, відповідачу було направленого поштою а також по факсу повідомлення про дату судового засідання на 27.01.2016 р. (а.с.64,65), окрім того суд враховував фактичну відсутність відповідача в судовому засіданні та наявність заяви відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Суд не погоджується з думкою відповідача, що рішення суду не обґрунтоване та суперечить процесуальному та матеріальному законодавству, оскільки його заперечення ґрунтуються на переоцінці доказів, яким дав належну оцінку суд при винесенні рішення. При цьому, з свого боку, відповідач будь-яких доказів, в термін, передбачений ст. 131 ЦПК України, до суду не надав. Надані до суду докази разом з заявою про перегляд заочного рішення, суд не приймає, оскільки відповідач не довів поважності причин, за яких ці докази не були надані до початку розгляду справи по-суті.

Згідно ст.131 ЦПК України, передбачено наступне:

1. Сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

3. Сторони до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті, зобов'язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору.

Згідно ч.1 ст. 232 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заочного рішення Вільногірського міського суду від 27.01.2016 року і про залишення заяви відповідача без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209 ч.3, 231, 208-210, 222, 223, 292-294 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Лізингова компанія "Автофінанс", про скасування заочного рішення Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області, від 27.01.2016 р. у цивільній справу № 174/976/15-ц, п/с 2/174/23/2016, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача шляхом визнання договору недійсним, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом пяти днів з дня її проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом пяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя Г.І. Шаповал