Ухвала суду № 56625704, 23.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/10544/15-ц Номер провадження 22-ц/775/400/2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2016 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

Головуючого - судді Курило В.П.

Суддів Корчистої О.І., Осипчук О.В.

За участю секретаря Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні місті Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3017, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Військової частини 3017 на рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Словянського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року позовні вимоги задоволені. Суд вирішив стягнути з Військової частини 3017, ЄДРПОУ 39309315, місцезнаходження: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає за адресою: Донецька область, м. Словянськ, пров. Транспортний, 1, відшкодування матеріальної шкоди у сумі 33939 (тридцять три тисячі девятсот тридцять девять) грн. 50 коп. та судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі військова частина просить рішення суду скасувати ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Вважає рішення незаконним. Розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що військова частина є володільцем джерела підвищеної небезпеки і має відшкодовувати позивачу шкоду, заподіяну водієм ОСОБА_2 Останній на час дорожньої пригоди мав посвідчення водія, реєстраційний документ військової частини 3017 і тому на законній підставі використовував транспортний засіб ГАЗ 2705 державний номер 17-04 Ф4. ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з військовою частиною, тому підстав для стягнення з відповідача будь якої суми у суду не було.

В засіданні апеляційного суду представник військової частини 3017 просив апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа ОСОБА_2 в засідання апеляційного суду не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до статті 305 ЦПК України неявка в судове засідання сторін, або інших осіб, що приймають участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Тому апеляційний суд розглядає справу у відсутність ОСОБА_2

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів. Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Звертаючись в суд з позовом про відшкодування шкоди, позивач посилався на те, що його автомобіль був пошкоджений внаслідок адміністративного проступку військовослужбовця ОСОБА_2, який керував автомобілем, володільцем якого була військова частина 3017. Тому вона має відшкодувати йому шкоду, заподіяну пошкодженням автомобіля.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник військової частини посилався на те, що на час дорожньої пригоди володільцем джерела підвищеної небезпеки був ОСОБА_2 військовослужбовець, який для керування автомобілем мав посвідчення водія і реєстраційне посвідчення на автомобіль. Тому саме ОСОБА_2 є володільцем джерела підвищеної небезпеки і має відшкодовувати шкоду, заподіяну його діями позивачу.

Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи на користь позивача з військової частини заподіяну матеріальну шкоду, суд першої інстанції виходив з того, що володільцем джерела підвищеної небезпеки на час автотранспортної пригоди була саме військова частина. Тому вона несе відповідальність за шкоду, заподіяну її військовослужбовцем.

Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.

Судом встановлено, що 07 травня 2015 року о 09 год. 30 хв. водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ГАЗ 2705» з державним номерним знаком 17-04Ф4 по вул. Сучасній на перехресті з вул. Новосодівська площадка м. Словянська Донецької області, при виконанні маневру обгону не переконався в безпеці при виникненні небезпеки для руху у вигляді автомобіля «Фольцваген», який виїхав на полосу його руху з вул. Новосодівська площадка, не вжив заходів щодо зменшення швидкості або безпечного його обїзду, змінив напрямок руху праворуч і здійснив зіткнення з автомобілем «Шеврове Лачетті», державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4

Внаслідок цієї пригоди транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Постановою Словянського міськрайонного суду від 22 травня 2015 року ОСОБА_2 був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП і підданий адміністративному штрафу на користь держави в сумі 425 грн. Постанова набула законної сили 22.07.2015 року.

Відповідно до частини 4 статті 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У звязку з цим суд першої інстанції правильно зробив висновок про доведеність вини ОСОБА_2 у заподіянні шкоди позивачу ОСОБА_1 внаслідок пошкодження його автомобіля.

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 1 статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розяснив, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної чи юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обовязок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними та шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Перевіряючи заперечення представника військової частини №3017 про те, що належним відповідачем по справі є не військова частина, а ОСОБА_2 заподіювач шкоди, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вказані доводи відповідача суперечать вимогам закону.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 6 своєї Постанови № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розяснив, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у звязку з виконанням своїх трудових (службових) обовязків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК України.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоровю у звязку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України).

Розглядаючи справу, суд встановив, що згідно з витягом з наказу командира військової частини 3017 Національної Гвардії України № 56 від 02.10.2014 року солдата ОСОБА_2 зараховано до списку особового складу мобілізованих військовослужбовців, які прибули з військової частини 3021 для подальшого проходження служби з 02 жовтня 2014 року. Солдата ОСОБА_2, водія санітара медичного пункту 3-го батальйону оперативного призначення, зі списків особового складу військової частини 3017 виключено, відповідно до витягу з наказу командира військової частини 3017 Національної Гвардії України № 216 від 24.07.2015 року.

Таким чином, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, 07 травня 2015 року ОСОБА_2 був солдатом, закріпленим за військовою частиною 3017, виконував обовязки водія - санітара медичного пункту 3-го батальйону оперативного призначення. Згідно з паспортом машини № НОМЕР_3 2705, номерний знак 17-04Ф4, яким керував солдат ОСОБА_2 під час дорожньої пригоди, вказаний автомобіль належить військовій частині № 3017.

Відповідно до частини 1 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Частиною 5 статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з розясненнями, що містяться у пункті 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Судом встановлено, що матеріальну шкоду ОСОБА_1 заподіяно ОСОБА_2, який порушив Правила дорожнього руху і вчинив адміністративний проступок. На час вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_2 перебував у складі військової частини 3017 та керував автомобілем ГАЗ 2705, номерний знак 17-04Ф4, який належить військовій частині № 3017. 7 травня 2015 року ОСОБА_2 дійсно керував транспортним засобом, що належить військовій частині №3017, на підставі посвідчення водія, реєстраційного посвідчення на автомобіль і шляхового листа №266. Проте, судом встановлено, що ОСОБА_2 використовував вказаний транспортний засіб не в своїх інтересах, а в інтересах і за дорученням військової частини. Тому володільцем джерела підвищеної небезпеки станом на 7 травня 2015 року була саме військова частина, ані ОСОБА_2

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно зробив висновок про те, що належним відповідачем по справі є військова частина №3017, а ні ОСОБА_2 і саме військова частина №3017 має нести цивільно-правову відповідальність за шкоду , заподіяну автомобілю , що належить на праві власності ОСОБА_1

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи, за вибором потерпілого суд може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки в повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

На підтвердження вартості відновлювального ремонту автомобіля потерпілий ОСОБА_1 надав суду першої інстанції висновок № 087 експертного авто товарознавчого дослідження від 29 грудня 2014 року, відповідно до якого визначена вартість відновлювального ремонту автомобіля «Шевроле Лачетті», державний номер НОМЕР_4 у 33939,05 грн.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 14 своєї Постанови № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розяснив, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Позивач просив стягнути з відповідача вартість відновлювального ремонту у розмірі 33939,05 грн. З урахуванням вищенаведених розяснень та вимог статті 1192 ЦК України, приймаючи до уваги що потерпілим обраний такий спосіб відшкодування шкоди, суд першої інстанції правильно вирішив про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача посилався на те, що обєм відновлювальних робіт щодо автомобіля позивача завищений і крім того, він наполягав на врахування ступеню зношеності автомобіля.

Вказані доводи відповідача не можуть бути покладені в основу судового рішення через те, що є безпідставними.

Для перевірки доводів відповідача апеляційним судом були досліджені матеріали справи про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 Як видно із схеми дорожньої пригоди, що на аркуші справи 4, автомобіль ОСОБА_1 внаслідок аварії з вини ОСОБА_2 отримав такі механічні ушкодження: деформацію обох лівих дверей, лівого крила, лівого порогу, деформація заднього лівого колеса, розрив шини заднього лівого колеса.

Аналіз пошкоджень і робіт, що мають бути виконані на відновлення автомобіля потерпілого, приведені в акті №087 і висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 7 травня 2015 року, свідчить про те, що пошкодження, зазначені в двох приведених доказах, - ідентичні і не відрізняються один від одного. Тому доводи відповідача про завищення обєму пошкоджень спростовані встановленими і дослідженими доказами.

Відповідно до висновку №087 експертного автотоварознавчого дослідження від 7 травня 2015 року вартість нових запасних частин на автомобіль потерпілого, що підлягають заміні,- складають 22549 грн.

В засідання суду позивач надав товарний чек № 151021 від 21 жовтня 2015 року про фактично понесені позивачем витрати на придбання певних запасних частин на його автомобіль на загальну суму 21750 грн. Вказані суми майже співпали. Тому підстав для висновку про завищення вартості відновлювального ремонту автомобіля потерпілого спростовані матеріалами справи.

Враховуючи приведені вище розяснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, а також приписи статті 1192 ЦК України, суд першої інстанції правильно визначив вартість ремонту автомобіля потерпілого без врахування його зношеності.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і правильно вирішив спір.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального законів, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду є законним і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. 303-315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Військової частини 3017 - відхилити.

Рішення Словянського міськрайонного суду Донецької області від 16 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Судді: