Рішення № 56619005, 21.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/2307/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В.

Категорія 44 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

з участю секретаря

судового засідання: Добровольській Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2015 року

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом на обґрунтування якого зазначив, що на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року він є власником садового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_2 Разом з тим, у вказаному будинку незаконно, без будь-яких правових підстав, проживають та користуються ним на власний розсуд відповідачі у справі. Останні обманним шляхом вселилися у вказаний будинок, обіцяючи його придбати у майбутньому. Неодноразові звернення позивача про звільнення будинку та земельної ділянки відповідачі ігнорують. Зазначав, що таким чином, самоправно проживаючи у будинку, відповідачі порушують його права як власника. Тому просив ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з належного на праві власності будинку АДРЕСА_2 та області.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2015 року вказаний позов задоволено. Вирішено виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_2 Житомирської області без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове - яким відмовити в позові. Вказує, що при вирішенні спору суд не взяв до уваги ту обставину, що між нею та позивачем 13.08.2012р. та 26.09.2014р. були укладені попередні договори, за яким сторони зобов'язались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу спірного будинку та земельної ділянки. І саме за згодою позивача, вона, разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 вселились у будинок до укладення договору купівлі-продажу, сплачуючи при цьому з серпня 2012 року членські внески та кошти за використану електричну енергію. Також вважає, що при вирішенні спору суд не взяв до уваги, що саме позивач не виконав умови попередніх договорів : не виготовив технічну документацію на спірне майно, не отримав належні правовстановлюючі документи на будинок та земельну ділянку, та висновки про експертну вартість нерухомого майна, які необхідні для їх продажу. У зв'язку з чим вважає, що правових підстав для їх виселення з садового будинку у суду не було.

Під час розгляду справи представники відповідача апеляційну скаргу підтримали, просили рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні вимог.

Позивач та його представник апеляційну скаргу не визнали, просили її відхилити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 1999 року є власником садового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_2 (а.с.3,4).

Вказаний садовий будинок відповідно до технічного паспорту складається з коридору площею 2,3 кв.м., кухні 10,1 кв.м. та двох житлових кімнат площею 7,8 кв.м. та 10,4 кв.м. Також до даного будинку належать сарай та теплиця.

13 серпня 2012 року та 26 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені попередні договори, за умовами якого позивач зобов'язався до 13 серпня 2014 року передати у власність (продати) відповідачу садовий будинок та приватизовану земельну ділянку АДРЕСА_2 площею 0,045 га призначену для ведення садівництва, які розташовані в Соколовському масиві товариства «Труд» на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, за ціною 56000 грн., про що буде укладено та посвідчено нотаріально окремі Договори купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки. При цьому в дні укладення попередніх договорів ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 38000,00 грн. в рахунок належних за основним договором платежів (а.с.44-49).

Після укладення 13 серпня 2012 року попереднього договору ОСОБА_3 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 з дозволу позивача вселились в будинок та проживають в ньому постійно по теперішній час.

Однак в послідуючому договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки між сторонами укладений не був.

Дані обставини підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами.

Відповідно до ст. 1 першого протоколу Європейської конвенції про захист прав та основних свобод громадян кожна фізична особа має право володіти своїм майном.

Згідно вимог ст.ст. 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За таких обставин справи, змісту та вимог позовної заяви, норм чинного законодавства колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі, проживаючи та користуючись спірним садовим будинком, перешкоджають позивачу як власнику майна у його законному праві користування та розпорядженням своїм майном, позивачем у відповідності до норм Цивільного кодексу України правильно обраний спосіб захисту порушеного права, а тому висновок суду про задоволення вимог є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що, оскільки, апелянт сплатила позивачу за попереднім договором грошові кошти і між сторонами існують договірні відносини щодо користування садовим будинком, а тому немає підстав для їх виселення слід відхилити.

У відповідності до ст.ст. 334, 657 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Між сторонами нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу садового будинку, укладений не був, право власності на будинок за ОСОБА_3 у встановленому порядку зареєстровано не було, а тому відсутні підстави стверджувати, що остання набула право власності на спірний садовий будинок. Також умови попереднього договору не передбачають право позивача на користування спірним помешканням з моменту його укладення. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази укладення договорів оренди (найму) між позивачем та відповідачами з приводу користування вказаним садовим будинком.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта на відсутність у неї та її чоловіка іншого житлового приміщення.

Як вбачається з повідомлення відділу адресно-довідкової роботи УДМС України в Житомирській області місце проживання ОСОБА_3 зареєстровано в АДРЕСА_3 з 15.05.2009 року, а ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 з 30.08.1995 року (а.с.9,10).

Згідно ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання фізичної особи - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Таким чином з врахуванням норм чинного законодавства, матеріалів справи позивачі мають право користування житловими приміщення в м.Житомирі. При цьому апелянт не надала до суду жодних доказів щодо правового статусу зазначеного житла, в якому зареєстровано їх місце проживання.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд при вирішенні спору та ухваленні рішення безпідставно застосував до даних правовідносин положення Житлового Кодексу України.

У ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Згідно з п.2.4 Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, садовий будинок ? будинок для літнього (сезонного) використання. На ділянках садових будинків можуть бути розміщені також господарські будівлі (у тому числі для утримання домашньої птиці, кролів тощо).

Відповідно до п. 8-1 ЖК України громадяни відповідно до закону мають право на переведення садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у житлові будинки. Рішення про переведення приймається відповідними органами місцевого самоврядування.

Так при розгляді справи було встановлено, що рішення про переведення належного позивачу садового будинку у житловий - не приймалось. Проте вказаний садовий будинок містить житлові приміщення, обладнаний пічним опаленням, приєднаний до мережі електропостачання і відповідачі використовують його як жиле приміщення для постійного проживання з моменту укладення попереднього договору.

Разом з тим, в зазначеній цивільній справі позивач захищає своє право власності і виселення відповідачів з садового будинку є лише способом захист порушеного права власності, а не виселенням в розумінні норм Житлового кодексу. Вказані правовідносини між сторонами врегульовані саме нормами Цивільного кодексу України, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли цивільно-правові відносини щодо права користування та розпорядженням власником своїм майном - садовим будинком, а не житлові правовідносини з приводу користування житловим будинком. У зв'язку з чим, посилання суду на норми ЖК та зазначення в резолютивній частині рішення про виселення відповідачів з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення є безпідставним, а тому рішення суду у контексті положень ст.307 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2015 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на ст.ст. 9, 150 ЖК України.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції :

Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 з садового будинку АДРЕСА_2, який розташований в Соколовському масиві товариства «Труд» на території Іванівської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: