Ухвала суду № 56618988, 21.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №278/717/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зубчук І.В..

Категорія 27 Доповідач Микитюк О. Ю.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Микитюк О.Ю.

суддів Гансецької І.А.,

ОСОБА_1

при секретарі Кравчук Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року,

встановила:

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_4 борг за договором позики від 08 грудня 2011 року в розмірі 78606грн., з яких 36000грн.- сума позики, 35460 грн. - збитки внаслідок знецінення грошових коштів, 7146грн. штраф в розмірі 10%. В обґрунтування позову зазначив, що дав відповідачці у борг 36000грн. на строк до 08 грудня 2014 року, вона кошти не повернула.

ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву про визнання договору позики недійсним. В обґрунтування позову зазначила, що договір був безгрошовим, вчиненим під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, при невідповідності волевиявлення учасника правочину його внутрішній волі.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики в розмірі 36000грн., 4248грн. інфляційних втрат, 3600 грн. штрафу, а всього 43848грн. У зустрічному позові відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення і ухвалити нове рішення про задоволення її позову та відмову у первісному позові. Апелянт посилається на неповноту зясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. Вказує на те, що суд не надав оцінки показам свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 Стверджує, що договір позики був безгрошовим, його укладення було поставленою ОСОБА_2 умовою для продажу ним квартири, від продажу якої вона сподівалася отримати і отримала частину грошей.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що 08 грудня 2011 року між ОСОБА_2В, та ОСОБА_4 був укладений письмовий договір позики, за умовами якого ОСОБА_2В, передав ОСОБА_4 36000грн. до 08.12.2014 року, а остання зобовязалась повернути зазначену суму до вказаної дати (а.с.7). Пунктами 5-7 договору передбачено відшкодування позичальником у випадку неповернення грошей збитків внаслідок знецінення коштів та штрафу в розмірі 10% від суми договору.

Оригінал договору позики знаходиться у ОСОБА_2 і був оглянутий в судовому засіданні судом першої та апеляційної інстанції, долучений судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ст.1047 ЦК України).

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Згідно п.2 договору позики від 08 грудня 2011 року договір вважається укладеним з моменту передачі грошей. Гроші передаються до підписання цього договору, в підтвердження цього факту сторони скріплюють договір своїми підписами. ОСОБА_4.М. підписала договір позики.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1 ст.60 ЦПК України).

ОСОБА_3 не довела безгрошовості договору позики та його недійсності. Суперечливі покази її рідного брата ОСОБА_5 про те, що йому взагалі нічого не відомо про договір позики і, в той же час, що він був присутній при його укладенні, та його дружини ОСОБА_6, яка не була присутня при укладенні договору позики, не є належними та допустимими доказами.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про обґрунтованість первісного позову, стягнув з ОСОБА_3 суму боргу 36000грн., 3600грн. штрафу та 4248грн. інфляційних втрат в порядку ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішення ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3відхилити.

Залишити без змін рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 03 лютого 2016 року

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили

Головуюча: Судді: