Постанова № 56616322, 16.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 березня 2016 р. № 820/359/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.,

суддів - Нуруллаєва І.С., Полях Н.А.,

при секретарі судового засідання - Ділбарян А.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідачів - Блудової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії, Головного Управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд, визнати незаконним та скасувати наказ ГУ МВС України в Харківській області в частині звільнення позивача та поновити позивача на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, або надати рівнозначну посаду в органах МВС з 06.11.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказ про його звільнення є незаконним та порушує його права, свободи та інтереси, що потребує судового захисту.

Ухвалою суду від 24.02.2016 року було замінено неналежного відповідача - Міністерство внутрішніх справ України, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного Управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, належним - Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії.

В обґрунтування заперечень на позов представник відповідачів - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії та Головного Управління Національної поліції в Харківській області вказав, що Головне управління Національної поліції в Харківській області не є правонаступником Головного Управління МВС України в Харківській області, а тому, оскільки ГУМВС України в Харківській області ліквідується, то позивач, в силу приписів п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію", у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, повинна була звернутись з відповідним рапортом. При цьому роботодавцем направлявся лист з запрошенням для написання позивачем рапорту для подальшого проходження служби в поліції. Оскільки ОСОБА_1 з рапортом для подальшого проходження служби в поліції не зверталась, за таких обставин її було звільнено згідно п. 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, через скорочення штатів, не зважаючи на перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, оскільки згідно п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

У судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 та представник позивача - ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів Блудова О.В., проти позову заперечувала, посилаючись на доводи, викладені в письмових запереченнях, просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 з 2006 року прийнята на службу в органи внутрішніх справ, яку з 25.06.2013 року проходила, перебуваючи на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області ( а.с. 11, 37).

Судом встановлено, щоІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народилась дитина - ОСОБА_4, у зв'язку з чим, на підставі рапорту позивача , Наказом Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області від 13.10.2015 року № 101 о/с позивачу було надано відпустку по погляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 07.09.2015 року по 14.06.2018 року ( а.с.12, 38).

Наказом ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с, ОСОБА_1 - старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів, відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення) та п. 10-11 розділу ХІ Закону України про Національну поліцію" ( а.с.15).

З матеріалів справи вбачається, що наказ про звільнення позивача було винесено на підставі рапорту начальника Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 05.11.2015 року, поданого на ім'я начальника ГУМВС України в Харківській області ( а.с.40).

При цьому, в рапорті було зазначено, що ОСОБА_1 була письмово проінформована Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області листом від 29.10.2015 року № 65/102-15 , що для призначення до органів Національної поліції їй, як особі, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, необхідно прибути до 04.11.2015 року за місцем проходження служби та подати рапорт про вихід з відпустки.

Також у рапорті було вказано, що 04.11.2015 року у телефонній розмові, позивача було повторно проінформовано про те, що у зв'язку з повною ліквідацією ГУ МВС України в Харківській області та органів і підрозділів, які йому підпорядковані, автоматичний перевід до поліції не передбачено.

Крім того, в рапорті було зазначено, що старшим слідчим відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області - ОСОБА_1 не подавався відповідний рапорт, що було розцінено керівництвом, як небажання проходити службу в Національній поліції.

Аналогічні посилання містяться також у поданні начальника Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області на звільнення ОСОБА_1 з ОВС, яке затверджено підписом начальника ГУМВС України в Харківській області ( а.с.41).

Підставою виникнення спірних правовідносин став той факт, що на думку позивача, відповідною стороною було порушено процедуру його звільнення в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої відповідної посади та всупереч забороні звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей до трьох років, що передбачено ч.3 ст.184 КЗпП України.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Порядок проходження служби осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Законом України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача - надалі Закон), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 ( надалі - Положення).

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про міліцію" ( чинний на час звільнення позивача) передбачено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.

Пунктом 17 Положення № 114-1991 передбачено, що вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Відповідно до пп «г» п. 64 Положення № 114-1991 встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що позивач, маючи на час звільнення звання капітан міліції, відносився до середнього начальницького складу ( п.2 Положення № 114-1991).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 утворено як юридичні особи публічного права, територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема - Головне управління Національної поліції в Харківській області та ліквідовано як юридичні особи публічного права, територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2, зокрема - Харківське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Водночас Законом України "Про Національну поліцію" визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно ч. 7 ст. 9 КАСУ у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод є головним обов'язком держави.

Крім того, стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Рівність прав жінки і чоловіка, яка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Враховуючи, що Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року, не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, то в даному випадку до спірних правовідносин повинно бути застосовані конституційні принципи і загальні засади права.

Крім того, п.4 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, на час виникнення спірних правовідносин суд керується саме нормами Положення.

Так п. 10 Положення № 114-1991, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Норми КЗпП України передбачають гарантії для даної категорії осіб. Так згідно ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже, Головним Управлінням МВС України в Харківській області були порушені права позивача, в частині звільнення зі служби органів внутрішніх справ всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, якою встановлена заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років (до шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Крім того, законодавством про працю врегульовано трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (ст. 3 КЗпП України).

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку відбуття змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За наявності даних обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.

При цьому, звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, згідно до роз'яснень пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року № 9, якщо дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, додержання власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, за наявності доказів щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника без його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до п.8-11 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Суд вважає необґрунтованою позицію відповідачів щодо правомірності звільнення позивача через відсутність його звернення до уповноважених органів з проханням подальшого проходження служби ( переводом) до ГУМВС з огляду на приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України, а крім того, як вже було зазначено вище, оскільки Закон України "Про Національну поліцію", який набув чинності 07.11.2015 року не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тому положення п.11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про національну поліцію" до наявних спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, суд зазначає, що в рамках даного позову ГУ МВС України в Харківській області було порушено процедуру звільнення позивача, в частині непопередження про звільнення та незапропонування іншої посади. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

Пункт 8 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" чітко вказує про те, що дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже звільнення може мати місце, а може й ні, що не позбавляє роботодавця належним чином та в установлені законом строки попередити працівника про звільнення, у разі, якщо таке має місце.

У судовому засіданні позивач наголошувала , що повідомлення про необхідність її прибуття для написання відповідного рапорту з метою подальшого проходження служби, було направлено з порушенням строків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на адресу позивача Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено лист від 29.10.2015 року № 65/102-15 про необхідність, у разі бажання подальшого проходження служби в поліції, з'явитись за місцем проходження служби до 04.11.2015 року для написання відповідного рапорту ( а.с.14).

З наявного у справі оригіналу конверту, в якому було надіслано запрошення позивачу, вбачається, що лист від 29.10.2015 року № 65/102-15 надійшов на відділення Укрпошти 07.11.2015 року, тобто вже після видання спірного наказу про звільнення позивача 06.11.2015 року ( а.с.75).

Отже, ОСОБА_1 фізично не могла прибути 04.11.2015 року для написання рапорту з метою подальшого проходження служби в поліції.

Посилання на повторне завчасне повідомлення ОСОБА_1 04.11.2015 року засобами телефонного зв'язку, суд не бере до уваги, оскільки даний факт не підтверджений належними та допустимими доказами,при цьому у судовому засіданні позивач заперечував щодо факту телефонної розмови з цього приводу.

Таким чином, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що повідомлення про необхідність прибуття позивача для написання відповідного рапорту, з метою подальшого проходження служби, було направлено з порушенням строків, чим позбавлено ОСОБА_1 можливості вчасно вчинити такі дії.

На адресу позивача Жовтневим РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області направлено лист від 06.11.2015 року № 65/5662, в якому повідомлено позивача про його звільнення за п. 64 «Г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС та необхідності прибуття для отримання трудової книжки, обхідного листа та витягу з наказу ( а.с.42).

Суд зазначає, що відповідно до п.24 Положення № 114-1991, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В ході розгляду справи знайшов підтвердження факт недотримання відповідною стороною вимог закону про захист охороняємих прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що призвело до незаконного звільнення позивача, по-перше - всупереч вимогам частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України, по - друге - з порушенням процедури звільнення.

Крім того, суд зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи ( організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження ( завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця ( держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи. Невиконання такого зобов'язання порушує трудові гарантії працівника.

Крім того, норми ЦК України в контексті ліквідації ГУ МВС України в Харківській області не діють, оскільки такі стосуються юридичних осіб приватного права. Водночас порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

А тому, відповідно до вимог чинного законодавства України після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, з дотриманням вимог законодавства, яке діє на теперішній час.

Дана позиція суду узгоджується з висновками Верховного суду України, викладеними в постанові від 17.10.2011 року ( номер в ЄДРСР 19130710).

За таких обставин оскаржуваний наказ ГУМВС України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з п. 64 "Г" ( через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, є неправомірним.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги позивача щодо скасування наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

В частині вимог, щодо надання ОСОБА_1 рівнозначної посади в органах МВС з 06.11.2015 р. при поновленні її на посаді, у їх задоволенні суд відмовляє, як таких, що заявлені на майбутнє.

Відповідно до вимог ст. 256 ч. 1 п. 3 КАСУ негайному виконанню підлягає постанова суду про поновлення позивача на посаді.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 160-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області в особі Ліквідаційної комісії, Головного Управління Національної поліції в Харківській області про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді - задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 06.11.2015 року № 629 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ХМУ ГУ МВС України в Харківській області.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, постанова підлягає негайному виконанню.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 22 березня 2016 року.

Головуючий суддя Мар'єнко Л.М.

Судді Нуруллаєв І.С.

Полях Н.А.