Ухвала суду № 56615513, 10.02.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" лютого 2016 р. м. Київ К/800/23539/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Ємельянової В.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Охтирського міськрайонного центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року в справі за позовом Охтирського міськрайонного центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення допомоги по безробіттю,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року Охтирський міськрайонний центр зайнятості звернувся в суд з вказаним позовом й просив стягнути з ОСОБА_4 виплачену допомогу по безробіттю за період з 10 грудня 2008 року по 20 липня 2010 року та з 15 квітня по 26 липня 2013 року в сумі 18 594,32 грн., посилаючись на порушення відповідачем вимог частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки під час проведення перевірки було виявлено неподання нею інформації про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності у спірний період.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року позов задоволено.

Задовольняючи позов окружний суд виходив з того, що проведеною звіркою було підтверджено перебування відповідача на обліку як фізичної особи-підприємця, у зв'язку з чим виплачена неправомірно сума допомоги по безробіттю підлягає стягненню.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що відповідач перебувала на обліку в податковій інспекції як фізична особа-підприємець з 10 лютого по 23 листопада 2004 року, протягом 2004-2012 років до державного реєстратора не зверталась, на обліку з 23 листопада 2004 року не перебувала, а тому не мала права займатися підприємницькою діяльністю.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 грудня 2008 року ОСОБА_4 звернулась з заявою про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття». У заяві зазначала, що в даний час не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.

З 20 липня 2010 року була знята з обліку у зв'язку з поданням письмової заяви про відмову від послуг служби зайнятості.

15 квітня 2013 року відповідач повторно звернулась до Охтирського міськрайонного центру зайнятості з заявою про надання статусу безробітного, посилаючись на те, що не зареєстрована як фізична особа-підприємець.

17 вересня 2013 року Охтирським міськрайонним центром зайнятості було затверджено акт № 47 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого ОСОБА_4 під час отримання допомоги по безробіттю з 15 квітня 2013 року була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 22 грудня 2003 року.

Наказом директора Охтирського міськрайонного центру зайнятості від 26 вересня 2013 року № 10 у зв'язку з підтвердженням поданих недостовірних даних ОСОБА_4, які впливають на умови виплати допомоги по безробіттю, запропоновано повернути кошти в сумі 18 594,32 грн.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

За пунктом 4 частини четвертої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Зазначені правові висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-2209а15 та №21-1884а15.

У даному випадку позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

За змістом статті 177 Цивільного кодексу України гроші є об'єктами цивільних прав.

Отримавши допомогу по безробіттю відповідач набула право власності на неї, та їй, як власникові цих грошових коштів, належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження ними.

Отже, оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену позивачем допомогу та стягнення цієї суми з відповідача, як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий характер, а не публічний, а тому його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для закриття провадження у справі.

Суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про необхідність перевірки правомірності дій відповідача та вирішення справи по суті позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Охтирського міськрайонного центру зайнятості задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2013 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року скасувати, а провадження у адміністративній справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає.

Судді: