Постанова № 56614282, 17.03.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Т.М.

Суддя-доповідач:Майор Г.І.

ПОСТАНОВА

іменем України

"17" березня 2016 р. Справа № 567/1226/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Майора Г.І.

суддів: Бучик А.Ю.

Шевчук С.М.,

при секретарі Єфремовій О.С. ,

за участю представника відповідача Роюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області на постанову Острозького районного суду Рівненської області від "14" грудня 2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернулася з адміністративним позовом до суду, в якому просила визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області від 12.08.2015 року за № 7489/04 про здійснення нарахування щомісячного довічного утримання судді у відставці в розмірі 90 % та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області здійснити перерахунок та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 % заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді з серпня 2015 року.

Постановою Острозького районного суду Рівненської області від 14.12.2015 року ( з урахуванням ухвали від 25.12.2015 року про виправлення описок у судовому рішенні) позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі протиправними та зобов'язання здійснення перерахунку - задоволено.

Відмову Управління Пенсійного фонду України в Волочиському районі Хмельницької області у здійснені нарахування та виплаті ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та плюс 10 відсотків грошового утримання за кожен повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, а всього 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді - визнано неправомірною.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області здійснити нарахування та виплачувати ОСОБА_4, щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та плюс 10 відсотків грошового утримання за кожен повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, а всього - 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 06 серпня 2015 року.

Присуджено з Державного бюджету на користь ОСОБА_4 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В апеляційній скарзі відповідач посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Позивач не скористался своїм правом на участь в судовому засіданні: повноважних представників в засідання суду не направила, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлені належним чином. У письмових запереченнях на апеляційну скаргу просила розглянути справу за її відсутності.

Колегія суддів враховуючи те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги та положення частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглядати справу за відсутності позивача.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 працювала на посаді судді Сарненського районного суду Рівненської області з 17.03.1986 року по 20.06.1987 року; головою Сарненського районного суду Рівненської області з 21.06.1987 року по 12.05.1995 року; суддею Рівненського обласного суду з 15.05.1995 року по 30.10.1998 року, начальником Рівненського обласного управління юстиції з 02.11.1998 року по 05.11.2008 року; суддею Славутського міськрайонного суду Хмельницької області з 30.03.2006 року по 05.11.2008 року; суддею Волочиського районного суду Хмельницької області з 06.11.2008 року по 05.02.2009 року; головою Волочиського районного суду Хмельницької області з 06.02.2009 року по 15.04.2014 року; суддею Волочиського районного суду Хмельницької області з 16.04.2014 року по 06.08.2015 року. Стаж роботи на посаді судді в сукупності становить 21 рік 11 місяців 19 днів і на посаді начальника Рівненського обласного управління юстиції 7 років 7 місяців 1 день, відповідно до якого, щомісячна доплата до посадового окладу складала 60 %.

09.06.2014 р. ОСОБА_4 виповнилось 65 років. 31 березня 2014 року позивачкою подано заяву Голові Верховної Ради та Вищій Раді юстиції про відставку.

16 липня 2015 року Постановою Верховної України України ОСОБА_4 звільнено з посади судді у відставку.

06 серпня 2015 року наказом голови Волочиського районного суду позивачку відраховано з штату суду, що підтверджується ксерокопією її трудової книжки (запис № 35) та копією наказу голови Волочиського районного суду від 06.06.2015 року № 129/7.4/2015.

Позивачка звернулася до Управління Пенсійного фонду України у Волочиському районі Хмельницької області про призначення, нарахування і виплату для неї щомісячного довічного утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від розміру грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1. Проте, Управлінням Пенсійного фонду України у Волочиському районі в задоволенні її заяви відмовлено. Фонд покликався на Закон України «№ 213-VІІІ від 02.03.2015 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким скасовано щомісячне довічне утримання судді у відставці.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі керувався, зокрема, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" у редакції станом на 06.02.2014 р. та виходив з того, що позивачка відповідно до цього закону набула право на відставку, а тому норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 р. № 213-VІІІ, які не мають зворотної сили, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також з того, що позивачка має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90 % від грошового утримання судді.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI), Постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" від 25.01.2008 р. № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) та іншими законодавчими та нормативно - правовими актами.

Згідно з пунктом 14 частини 1 статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально - побутове забезпечення, в тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів та статус суддів у відставці визначено Законом України " Про судоустрій і статус суддів", яким було запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 109 Закону № 2453-VI суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Частиною 6 статті 111 Закону № 2453-VI визначено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до частини 3 статті 138 Закону України " Про судоустрій і статус суддів " в редакції від 07 липня 2010 року щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

Як встановлено судом першої інстанції і підтверджуєтья матеріалами справи при поданні документів до управління Пенсійного фонду стаж роботи судді - Цермолонської Л.С., який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці складає - 21 рік 11 місяців 19 днів.

З 1 жовтня 2011 року вступили в дію зміни до ст.138 вищезазначеного закону, які внесені Законом України №3668-V1 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", згідно з якими довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який працює на відповідній посаді. В частині п'ятій цієї статті зазначено, що максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Проте, Конституційний Суд України рішенням від 3 червня 2013 року частину третю та перше, друге, третє речення частини п'ятої статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними ).

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 3 червня 2013 року відновлено дію частини третьої та перше, друге, третє речення частини п'ятої ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".

В рішенні від 3 червня 2013 року Конституційний Суд України вказав на те, що Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" змінено визначений Законом України " Про судоустрій і статус суддів" порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого зменшено розмір щомісячного довічного утримання суддів, залишивши незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання суддів. Закон України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" звузив обсяг цього права, встановивши обмежену базу для нарахування суддям щомісячного довічного грошового утримання і його максимальний розмір, та скасував право суддів на одержання щомісячного довічного грошового утримання без обмеження граничного розміру, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що не узгоджується з конституційним положенням про недопустимість звуження змісту чи обсягу гарантій незалежності суддів.

Ухвалюючи зазначене Рішення, Конституційний Суд України врахував попередні позиції стосовно гарантій незалежності суддів, викладені ним у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/20008, згідно з якими "визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя".

Враховуючи наведене, Конституційний Суд України зазначив, що з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 підлягає застосуванню частина третя ст. 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції до змін, внесених Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи, а саме : "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання".

У постановах від 17 березня 2015 року (справа № 21-371а14, №21-429а14), від 9 червня 2015 року (справа № 21-472а15) Верховний Суд України зробив аналогічний правовий висновок щодо обмеження грошового утримання судді зазначивши, що оскільки за змістом п.4 Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 воно має преюдиційне значення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень, законів, визнаних неконституційними, то право на одержання довічного грошового утримання без обмеження розміру такого виникає з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Також з цього дня, тобто з 3 червня 2013 року виникає право на перерахунок призначеного щомісячного грошового довічного утримання.

Згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-V111 від 2 березня 2015 року внесено зміни до ст. 141 Закону України " Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року № 191-V111, згідно з якими ч. 3 цієї статті передбачає, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Максимальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року, у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", ";Про прокуратуру", ";Про судоустрій і статус суддів", ";Про статус народного депутата України", ";Про Кабінет Міністрів України", ";Про судову експертизу", ";Про Національний банк України", ";Про службу в органах місцевого самоврядування", ";Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Змінами, вказаними вище до ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року встановлено обмеження рівня матеріального забезпечення суддів у відставці, ніж це було передбачено законодавством до внесення таких змін і існувало на час набуття позивачем права на відставку та призначення їй довічного грошового утримання в максимальному розмірі 90 відсотків від суддівської винагороди працюючого судді, а приписами п. 5 Прикінцевих положень Закону № 213-V111 від 2 березня 2015 року фактично скасовано конституційно закріплений інститут відставки судді.

У постанові № 14 Пленуму Верховного Суду України від 3 липня 2015 року порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-V1 "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-V111 "Про забезпечення права на справедливий суд" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

В конституційному поданні Пленум Верховного Суду України зазначив, що ухвалення рішення Конституційним Судом України про визнання неконституційними законів, інших правових актів або окремих положень зумовлює втрату ними чинності з дня ухвалення такого рішення.

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції.

Відхилення від такого підходу свідчать про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Із наведеного випливає, що Закон України від 2 березня 2015 року № 213-V111 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не може суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів, закріплених у статті 126 Конституції України, є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, тощо), надання їм у майбутньому статусу судді у відставці, право якого на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

Відповідно до пункту 8 частини 4 статті 47 Закону № 2453-V1 незалежність суддів забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів (ч.6 ст. 47).

Згідно з пунктом 7 Рішення Конституційного Суду України від 11 травня 2005 року № 8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів.

В призмі вищенаведених правових норм, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачка, маючи право на відставку, звернувся у встановленому законом порядку з відповідною заявою у березні 2014 року (до набрання чинності законами №192-VIII та №213-VIII) та мала всі законні підстави на отримання щомісячного довічного грошового утримання, призначення якого не ставиться в залежність від своєчасності розгляду заяви про відставку компетентними органами.

Крім того, з прийняттям Закону № 213-VIII від 2 березня 2015 року та у зв'язку з неприйняттям до 1 червня 2015 року закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення ст. 141 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 12 лютого 2015 року, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що при розгляді заяви позивачки про призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідач повинен був керуватися положеннями вищезазначеної статті, оскільки частина друга ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не втратила чинності в частині права судді на відставку та призначення йому щомісячного довічного грошового утримання.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції уважає, що суд першої інстанції вірно встановив та захистив право позивачки на отримання довічного грошового утримання судді у відставці.

При цьому, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо дати, з якої необхідно призначити пенсію.

Відповідно до п.1.2 постанови Управляння пенсійного фонду України від 25.01.2008 N 3-1 "Про затвердження Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України" щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

З матеріалів справи убачається, що наказом від 06.08.2015 р. голови Волочиського районного суду позивачку відраховано зі штату суду.

Враховуючи вищенаведене, право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачка набула з 07.08.2015, а тому судове рішення у частині визнання дій пенсійного органу неправомірними, зобов'язання здійснити нарахування та виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, та плюс 10 відсотків грошового утримання за кожен повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, а всього - 90 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з 06 серпня 2015 року, підлягає зміні.

В решті доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 201, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду у Волочиському районі Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Острозького районного суду Рівненської області від "14" грудня 2015 р. в частині визначення дати з якої необхідно провести нарахування - змінити зазначивши, що нарахування та виплату ОСОБА_4 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці необхідно здійснити з 07 серпня 2015 року.

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Г.І. Майор

судді: А.Ю.Бучик

С.М. Шевчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "21" березня 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу/відповідачам: Управління Персійного фонду у Волочиському районі Хмельницької області вул.Лисенка,8,м.Волочиськ,Хмельницька область,31200

4-третій особі: - ,