Рішення № 5661382, 07.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/22707.09.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

про стягнення 20713,19 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Петрук А.М. (довіреність № 115 від 10.07.2009 р.)

Від відповідача: не зявилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення з останнього заборгованості в розмірі 20713,19 грн. на підставі договору № 261101 від 26.08.2008 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перерахував відповідачу грошові кошти, проте, відповідач зобовязання поставити товар не виконав. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, повязані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.06.2009 р. порушено провадження у справі № 39/227 та призначено справу до розгляду на 13.07.2009 р. о 11:30 год.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 13.07.2009 р., не зявився, вимоги ухвали суду від 10.06.2009 р. не виконав.

В судовому засіданні 13.07.2009 р. представник позивача надав документи на виконання вимог ухвали суду від 10.06.2009 р. та надав суду усні додаткові пояснення до позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.07.2009 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 07.09.2009 р. об 14:00 год.

Позивач через відділ діловодства суду 31.08.2009 р. подав заяву про зміну позовних вимог, яку мотивував тим, що розмір штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, значно перевищує суму основного боргу та якою відмовляється від стягнення неустойки в розмірі 11914,00 грн., збитків в розмірі 652,01 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 97,68 грн.

Відповідно до поданої позивачем заяви про зміну позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України № 136 від 27.08.09 р., останній зменшив вимоги майнового характеру до 8049,50 грн. Але, згідно з абз. 7 п. 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затв. Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15), при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Позивач у судовому засіданні 07.09.2009 року уточнив розмір заявлених позовних вимог, відповідно до яких просив суд стягнути з відповідача на свою користь 8049,50 основного боргу.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв у судовому засіданні 07.09.2009 р. вищезазначену заяву позивача про зміну позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року” та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його заяві від 31.08.2009 р., прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 8049,50 грн. (сума попередньої оплати з призначенням платежу: оплата за канцтовари).

Відповідач у судові засідання, призначені на 13.07.2009 р. та 07.09.2009 р., не зявився, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала про порушення провадження у справі надіслана за адресою, що зазначена в позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (АДРЕСА_1).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача 1 та його відзиву на позовну заяву.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/227 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 13.07.2009 р. та 07.09.2009 р. від останнього до суду не надходило.

В судовому засіданні, призначеному на 07.09.2009 р., за згодою представника позивача оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не подано.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.11.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авттотехцентр-3000»(позивач) та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) було укладено договір № 261101, відповідно до п. 1.1. якого, відповідач зобовязувався поставити товар, а позивач зобовязувався прийняти та оплатити товар на умовах договору.

Ціна, кількість та асортимент товару зазначався у специфікації, що є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.3. договору, строк поставки товару 10 (десять) робочих днів з моменту здійснення позивачем оплати.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав зобовязання по здійсненню попередньої оплати в розмірі 8049,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2944 від 26.11.2008 р. з призначенням платежу оплата за канцтовари (копія в матеріалах справи).

Станом на час подання позову до суду відповідач не поставив позивачу оплачений товар, на умовах попередньої оплати, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг в розмірі 8049,50 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідачем зобовязання по договору не виконані, у встановлений строк.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на зазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 8049,50 грн. визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на відповідача.

Проте, відповідно абзацу 7 пункту 26 розділу V Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затвердженої Наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.1993 р. № 15) при зменшенні позивачем позовних вимог сплачене мито не повертається.

Відповідно до положення пункту 13 “Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ” (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258), повернення коштів, внесених для оплати вищевказаних витрат, здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 312,50 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ № НОМЕР_1; картковий рахунок № НОМЕР_2 в КРД «Райффайзен Банк Аваль»; МФО 322904), а у разі відсутності коштів - з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотехцентр-3000» (37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. І.Франка, 1; код ЄДРПОУ № 30568711; п\р № 26004179500001 в ПРУ КБ «Приватбанк»; МФО 331401) 8049,50 грн. (вісім тисяч сорок дев`ять гривень 50 коп.) основного боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 312,50 грн. (триста дванадцять гривень 50 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя Гумега О. В.