Рішення № 56612692, 15.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2016Справа №910/13924/15

За позовомПублічного акціонерного товариства "Авант-Банк"до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"треті особи: 1)Публічне акціонерне товариство "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу" 2)Приватне підприємство Готельно-ресторанний комплекс "Апельсин" 3)ОСОБА_1 4)Товариство з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн"прозвернення стягнення на заставлене майно на суму 96 380 916,83 грн.

Суддя Стасюк С.В.

Представники сторін:

від позивача Гуцул А.Д. (дов. № 29/2016 від 29.02.2016 року)від відповідача Русскіна О.В. (дов. б/н від 29.02.2016 року)від третьої особи-1не з'явивсявід третьої особи-2не з'явивсявід третьої особи-3ОСОБА_5 (дов. № 233 від 17.02.2016 року)від третьої особи-4не з'явився

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15 березня 2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі по тексту - відповідач) про звернення стягнення на заставлене майно на суму 96 380 916,83 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.02.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір застави майнових прав, зареєстрований в реєстрі за № 236, відповідно до умов якого відповідачем було передано в заставу позивачу майнові права за кредитними договорами на загальну суму 96 380 916,83 грн. Оскільки 02.03.2015 року Національним банком України було прийнято рішення про віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних банків, згідно з умовами пункту 4.7. Договору, у позивача виникло право звернути стягнення на предмет застави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/13924/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року позов задоволено. В рахунок виконання обов'язків Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" за зобов'язаннями, звернуто стягнення на предмет застави за Договором застави майнових прав, шляхом переводу на Публічне акціонерне товариство "Авант-банк" всіх прав та обов'язків кредитора до боржників на загальну суму грошової вимоги у розмірі 96 380 916,83 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року у справі № 910/13924/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/13924/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 року за № 04-23/2265 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справ, призначено проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи, за результатом проведення якого справа № 910/13924/15 передана на розгляд судді Стасюку С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2015 року суддя Стасюк С.В. прийняв справу № 910/13924/15 до свого провадження, розгляд справи призначено на 28.01.2016 року.

28.01.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні та здійснення технічної фіксації судового процесу.

28.01.2016 року у зв'язку з перебуванням судді Стасюка С.В. на лікарняному, розгляд справи № 910/13924/15 не відбувся.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 року у зв'язку з поверненням судді Стасюка С.В. з лікарняного, розгляд справи призначено на 18.02.2016 року.

18.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та клопотання про відкладення розгляду справи.

18.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

18.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та клопотання про витребування у позивача доказів.

18.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник позивача та третьої особи-1, в судове засідання 18.02.2016 року не з'явились, вимоги ухвали суду від 01.02.2016 року не виконали, про дату та час слухання справи повідомлялися належним чином.

У судовому засіданні 18.02.2016 року представники учасників судового процесу не заперечили проти поданого клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі та про витребування у позивача доказів.

Представник третьої особи-2 у судовому засіданні підтримав подане ним клопотання про витребування у позивача доказів та поклався на розсуд суду щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом відкладено розгляд поданого клопотання про зупинення провадження у справі та про витребування у позивача доказів до наступного судового засідання.

Розглянувши подане учасниками судового процесу 18.02.2016 року клопотання про продовження строків розгляду спору, суд приходить до висновку про його задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 року, залучено до участі у справі в якості третьої особи-3 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1, розгляд справи було відкладено на 10.03.2016 року, у зв'язку з неявкою учасників судового процесу та необхідністю подання додаткових доказів у справі.

25.02.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-2 надійшло клопотання про витребування доказів.

09.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн" надійшла заява про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача та клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року задоволено подане 28.01.2016 року позивачем клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

10.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеодин" надійшло повідомлення про проведення відеозйомки судового засідання під час розгляду справи № 910/13924/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2016 року відмовлено у проведенні відеозйомки судового засідання під час розгляду справи № 910/13924/15.

10.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі.

10.03.2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення по справі. У поданих поясненнях представник третьої особи-3 зазначив, що позовні вимоги направлені на визнання права на звернення стягнення на предмет застави, що передбачено умовами Договору застави майнових прав від 12.02.2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 236 є законними та обґрунтованими.

У судовому засіданні 10.03.2016 року представник позивача не заперечив проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи, залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн" та заперечив у поданих клопотаннях про зупинення провадження у справі і витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни належним чином завіреної копії договору іпотеки № 874 від 29.12.2015 року.

Представник третьої особи-3 не заперечив проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи, залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн" та заперечив у поданих клопотаннях про зупинення провадження у справі і витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни належним чином завіреної копії договору іпотеки № 874 від 29.12.2015 року.

Представник відповідача у судовому засіданні не заперечив проти поданого клопотання про відкладення розгляду справи, залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн", підтримав подане третьою особою-2 клопотання про витребування у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни належним чином завіреної копії договору іпотеки № 874 від 29.12.2015 року та підтримав подане ним клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд, розглянувши подане Товариством з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн", клопотання, у відповідності до вимог статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучає до участі у справі в якості третьої особи-4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн", оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки.

Розглянувши у судовому засіданні 10.03.2016 року клопотання третьої особи-2 про витребування доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни, а саме: належним чином завіреної копії договору іпотеки № 874 від 29.12.2015 року, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

За приписами частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту статті 32 Господарського процесуального кодексу України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що у разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання.

Проте, як встановлено судом та не спростовано третьою особою-2, останній не звертався до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни з проханням надати зазначені в клопотанні докази, та, як наслідок, не довів неможливості самостійно надати витребувані докази.

Окрім того, третьою особою-2 не обґрунтовано витребування вказаних доказів у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Могільницької Ольги Андріївни.

В обґрунтуванні зазначеного клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач посилається на те, що Господарським судом міста Києва розглядається справа № 910/1208/16 про визнання недійсним договору застави майнових прав № 236 від 12.02.2015 року, який є предметом спору у даній справі, а тому з`ясування дійсності обставин укладення договору застави майнових прав № 236 від 12.02.2015 року при розгляді справи № 910/1208/16, унеможливить подальший розгляд заявлених позовних вимог у даній справі.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов`язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку з`ясовує як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом і чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні справи № 910/13924/15 господарський суд має право та зобов`язаний надати правову оцінку укладеним позивачем, відповідачем, третьою особою договорів та самостійно встановити факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги, незалежно від розгляду позовів по вказаних договорах в провадженнях інших судів.

Суд не позбавлений можливості при розгляді справи № 910/13924/15 по суті заявлених позовних вимог, надати правову оцінку угодам, на підставі яких заявлено цей позов.

Таким чином, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Суд, розглянувши клопотання про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про його задоволення.

Відповідно до статей 27, 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 10.03.2016 року винесено ухвалу про залучення до участі у справі в якості третьої особи-4 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рені-Лайн" та відкладення розгляду справи на 15.03.2016 року.

15.03.2016 року представник відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав письмові пояснення по справі та клопотання про призначення колегіального розгляду справи. У поданих поясненнях відповідач зазначив, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк», визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_7 на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. Відповідач зазначає, що враховуючи прийняте рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 жовтня 2015 року № 181, «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію» задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у межах ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Розглянувши у судовому засіданні 15.03.2016 року клопотання відповідача про призначення колегіального розгляду справи, суд відмовляє у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 4-6 Господарського процесуального кодексу України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Тобто, питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Заява про призначення колегіального розгляду справи повинна бути обґрунтованою та мотивованою, повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Заява також повинна бути підтверджена фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Однак, відповідач у клопотанні про призначення колегіального розгляду справи не навів обставин на підтвердження складності справи або складності спору.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

У судовому засіданні 15.03.2016 року представник відповідача подав заяву про відвід судді № 1. В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що суддею Господарського суду міста Києва Стасюком С.В. було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року відмовлено у задоволенні поданої заяви про судді № 1.

У судовому засіданні 15.03.2016 року представник відповідача подав заяву про відвід судді № 2. В обґрунтування поданої заяви відповідач зазначив, що суддею Господарського суду міста Києва Стасюком С.В. було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 року відмовлено у задоволенні поданої заяви про судді № 2.

У судовому засіданні 15.03.2016 року представники позивача та третьої особи-3 надали усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.03.2016 року проти позову заперечив, надав пояснення по суті спору.

У судове засідання 15.03.2016 року представники третьої особи-1 та третьої особи-2 не з'явилися, про причини неявки суду невідомо, про час та дату судового засідання повідомлені належним чином.

Представник третьої особи-4 у судове засідання 15.03.2016 року не з'явився, проте через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надав додаткові документи по справі.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд -

ВСТАНОВИВ:

07.02.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (кореспондент) було укладено Договір № 070214-Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку, у відповідності до пункту 1.1 якого банк для ведення розрахунків відкриває кореспонденту кореспондентський рахунок "Лоро" в українських гривнях та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки і здійснює обслуговування рахунку.

Як свідчать матеріали справи, на підставі означеного правочину Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" було відкрито кореспондентський рахунок №16002804064 в українських гривнях.

За умовами пункту 3.10 Договору №070214-Л від 07.02.2014 року банк проводить операції по кореспондентському рахунку відповідно до чинного законодавства України та умов укладеного між сторонами правочину.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими особами і скріплення печатками сторін та діє протягом необмеженого строку.

18.08.2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Авант-Банк" (кореспондент) укладено Договір № 180814 Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку (далі - Договір).

У відповідності до пункту 1.1. Договору з метою здійснення розрахунків відповідно до чинного законодавства України, сторони встановлюють кореспондентські відносини. Для проведення розрахунків банк відкриває кореспонденту мультивалютний кореспондентський рахунок типу «Лоро», далі за текстом іменований кореспондентський рахунок № 16001804076 у валютах згідно заяви кореспондента та виконує за дорученням і за кошти кореспондента розрахунки на підставі цього договору, і здійснює його обслуговування.

З матеріалів справи вбачається, що 25.02.2015 року Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" звернулось до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" з заявою № 230 від 25.02.2015 року про закриття кореспондентського рахунку №16002804064, кореспондентського рахунку № 16001804076 та перерахування залишку грошових коштів на інші рахунки.

Наявність грошових коштів на рахунку №16002804064 в розмірі 71 207 716,59 грн. та на рахунку № 16001804076 в розмірі 7 343 913,38 доларів США станом на 17.04.2015 року підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

В забезпечення виконання зобов'язань, стосовно повернення грошових котів, що обліковуються на кореспондентському рахунку № 16001804076 в АТ "Дельта Банк" та обліковуються на кореспондентському рахунку № 1600002804064 в АТ "Дельта Банк" 12.02.2015 року між Публічним акціонерним банком "Авант-Банк" (заставодержатель) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець) було укладено Договір застави майнових прав, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1. Договору, предметом застави за договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними особами, що є його невід'ємною частиною. Заборгованість за кредитними договорами становить 96 380 916,83 грн., в тому числі:

-кредитний договір №49.8.2/38/2007-КЛТ від 23.08.2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за договором, та ПП "Нікіта-Т", - 66 346 646, 41 грн.;

-кредитний договір №49.8.3/01/2009-КЛТ від 18.02.2009 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за договором, та ПП "Готельно-ресторанний комплекс "Апельсин", - 10 213 282,20 грн.;

-кредитний договір № 07/26/07-КЛТ від 26.11.2007 року між ВАТ "Кредитпромбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за договором, та ТОВ "Рені-Лайн", - 559 763,79 дол. США, що еквівалентно 10 075 615,55 грн. за курсом НБУ на 05.02.2015 року;

-кредитний договір № 420 від 29.11.2005р., між закритим акціонерним товариством "ТАС-Інвестбанк", правонаступником всіх прав та обов'язків якого за кредитним договором є заставодавець за цим договором, та відкритим акціонерним товариством "Київський завод по виготовленню технологічного обладнання для агропромислового комплексу" (ВАТ "Тодак"), - 9 745 372,66 грн.

За умовами пункту 1.2. Договору, майнові права сторони за домовленістю оцінили в сумі 96 380 916,83 грн.

Відповідно до пункту 1.3 Договору, майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за зобов'язаннями повернути кошти, що обліковуються на кореспондентському рахунку № 16001804076 в АТ "Дельта Банк", код банку 380236, та обліковуються на кореспондентському рахунку № 002804064 в АТ "Дельта Банк", код банку 380236.

За рахунок майнових прав задовольняються усі вимоги заставодержателя, які можуть виникнути внаслідок невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку (пункт 1.4. Договору).

У пункті 1.5. Договору визначено, що кінцевий термін виконання основного зобов'язання становить 01 квітня 2015 року.

Згідно з умовами пункту 3.1. Договору, заставодержатель, зокрема, має право: у разі неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення заставодавцем кредиту та/або нарахованих процентів за користування ним та/або штрафу та/або пені, вжити заходів щодо реалізації заставлених майнових прав (у тому числі шляхом отримання права вимоги на заставлені майнові права) і задовольнити свої вимоги в сумі заборгованості за кредитом, процентів за користування ним, пені та штрафу (у разі їх нарахування).

Звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) і реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за Кредитним договором у повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем відповідних зобов'язань, у тому числі у разі:

-неповернення заставодавцем згідно з умовами Кредитного договору заборгованості за кредитом, процентів за користування ним у разі їх дострокового витребування заставодержателем відповідно до умов Кредитного договору, а також пені та штрафу (у разі їх нарахування);

-одноразової прострочки заставодавцем сплати процентів за користування кредитом відповідно до умов Кредитного договору на строк більше ніж п'ять робочих днів;

-прийняття Національним банком України рішення про віднесення заставодавця до категорії неплатоспроможних;

-в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством України.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 02.03.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 17 від 08.04.2015 року внесено зміни до рішення Фонду № 51, відповідно до яких тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта банк" запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 року до 02.09.2015 року включно.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

У пункті 4.7. Договору встановлено, у випадку, якщо в термін, визначений у пункті 1.5. Договору, заставодавець не виконає умови основного зобов'язання перед заставодержателем, або у разі прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації/призначення ліквідатора/реорганізація (злиття/приєднання/виділення) заставодавця, заставодержатель в момент настання таких подій набуває всіх прав та обов'язків кредитора та боржників за кредитними договорами/договорами застави/договорами іпотеки, майнові права за якими передані в заставу за цим договором.

Позивач зазначає, що виходячи з умов пункту 4.7. Договору та пункту 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації, позивач набув права звернути стягнення на предмет застави.

Згідно пункту 4.5 Договору, про намір звернути стягнення на предмет застави у порядку, передбаченому цим договором, заставодержатель повідомляє заставодавця шляхом надіслання повідомлення про порушення зобов'язань (не виконання вимог заставодержателя), забезпечення виконання яких передбачено цим договором.

Вказане у попередньому абзаці цього пункту договору повідомлення направляється заставодержателем після реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про звернення стягнення на предмет застави, за адресою заставодавця.

У зв'язку із запровадженням у відповідача тимчасової адміністрації з 03.03.2015 року та враховуючи вимоги пункту 4.5 Договору, позивачем було здійснено державну реєстрацію обтяження рухомого майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчить витяг № 465464421 від 11.03.2015 року, копія якого залучена до матеріалів справи.

Після реєстрації обтяжень у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, позивач надіслав на адресу відповідача лист за № 15/03/51-БТ від 12.03.2015 року, в якому повідомив про настання події, із якою пов'язаний перехід всіх прав та обов'язків кредитора за кредитними договорами по відношенню до боржників.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі №910/13924/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року у справі № 910/13924/15, постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 року у справі № 910/13924/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено умов договору банківського рахунку, в забезпечення виконання зобов'язань за яким був укладений спірний договір застави майнових прав, не встановлено наявності та розміру права грошової вимоги за цим договором банківського рахунку, не встановлено обставин щодо обмежень у діяльності ПАТ "Дельта Банк" на момент укладення договору застави майнових прав від 12.02.2015 року згідно з постановою Правління Національного банку України "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" від 30.10.2014 року №692/БТ, не досліджено обставин, на які посилався відповідач щодо нікчемності спірного договору застави, зокрема щодо дотримання пунктів 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передчасно застосовано пункт 3 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і з урахуванням зазначеного суди мали встановити черговість та порядок, за яким повинно здійснюватися задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", відповідно до положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 1, 2 статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частиною 3 статті 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Статтею 1075 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами статті 20 Закону України "Про заставу" та частини 2 статті 590 Цивільного кодексу України встановлено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

В силу частини 2 статті 589 Цивільного кодексу України, за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

Отже, відповідно до встановленого законом способу, реалізація предмета застави здійснюється шляхом відступлення на користь позивача права вимоги грошових коштів за кредитними договорами.

Згідно з приписами статті 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства, а також умови укладених між сторонами правочинів, суд дійшов висновку, що у Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виник обов'язок з повернення залишку грошових коштів з кореспондентських рахунків Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк", відкритих на підставі Договору № 070214-Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 07.02.2014 року та Договору № 180814 Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 18.08.2014 року, строк виконання яких настав.

Проте, за твердженнями позивача, Публічним акціонерним товариством "Дельта банк" свої зобов'язання в частині повернення залишку грошових коштів за Договором № 070214-Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 07.02.2014 року та Договором № 180814 Л про відкриття та ведення кореспондентського рахунку від 18.08.2014 року виконано не було.

За таких обставин, судом встановлено, що банк, отримавши від позивача заяву про закриття рахунків та повернення залишку грошових коштів, не виконав свої зобов'язання з розрахунку з кореспондентом, чим порушив майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним Публічному акціонерному товариству "Авант-Банк" майном, яким у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України є грошові кошти.

Стосовно тверджень відповідача про нікчемність Договору застави майнових прав від 12.02.2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрований в реєстрі за № 236, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, станом на час укладення договору застави майнових прав від 12.02.2015 року підстави нікчемності правочинів неплатоспроможного банку визначались частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких були такі підстави:

-банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

-банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (пункт 5 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");

-банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Наведені обставини зафіксовані комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, та засідання якої оформлено протоколом № 5 від 18.05.2015 року, копія витягу з якого наявна в матеріалах справи, встановлено, що Договір застави від 12.02.2015 року є нікчемним з підстав, передбачених пунктами 1, 5 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд зазначає, що наведений протокол засідання комісії є доказом по справі, проте оцінка його належності і допустимості як доказу в межах вирішення спору у даній справі здійснюється судом за правилами статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 року комісією вказується про порушення вимог постанови Національного банку України від 30.10.2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" щодо заборони передавати забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором.

30.10.2014 року Національним банком України прийнято постанову № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», згідно якої ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів (пункт 1), для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначено у пункті 1 цієї постанови, запроваджено для банку перелік обмежень у його діяльності, зокрема: не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку.

За приписами статті 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №346 від 17.08.2012 року, встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Судом встановлено, що чинним на час укладення Договору застави майнових прав від 12.02.2015 року законодавством України, у тому числі і Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не було передбачено застережень щодо заборони укладення даних договорів у зв'язку з прийняттям подібних постанов Національним банком України, як і не було передбачено такого наслідку порушення вимог Національного банку України як нікчемність договору.

Отже, недодержання вимог постанови Національного банку України від 30.10.2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" не має встановлену законом нікчемність договору застави майнових прав від 12.02.2015 року, тобто недійсність, яка встановлена законом.

Крім того, наведеною постановою Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є актом індивідуальної дії, для банку запроваджено певні обмеження, а не заборони, і порушення таких обмежень є підставами для застосування Національним баком України заходів впливу, що віднесено до його повноважень зокрема статтею 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність", проте, визнання нікчемним правочину - не є заходом впливу як у розумінні вимог наведеного закону, так і в розумінні вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Також, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 року комісією вказується про те, що умови договору застави майнових прав від 12.02.2015 року прямо передбачають безумовну передачу заставодержателю майнових прав за кредитними договорами у випадку визнання банку неплатоспроможним та надають ПАТ «Авант-Банк» переваги перед іншими кредиторами, що суперечить пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.

Суд зазначає, що застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, належить до забезпечувальних обтяжень, правовий режим регулювання яких здійснюється Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (статті 1, 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

В розумінні Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", майнові права та обов'язки є рухомим майном, а тому норми даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

За правилами статті 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", рухоме майно може бути предметом декількох обтяжень, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло попереднє зареєстроване обтяження. Договір, на підставі якого виникло приватне обтяження, не може забороняти встановлення публічного обтяження.

Згідно статті 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Як встановлено судом, Договір застави майнових прав від 12.02.2015 року не містить заборони передачі майнових прав в заставу іншим кредиторам відповідача і даних, які б свідчили про те, яким чином застава їх за договором надала переваги заставодержателю перед іншими кредиторами, - суду не наведено і не надано в розумінні вимог статей 33,34 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, суд зазначає про те, що за рахунок предмета застави задовольняються виключно вимоги заставодержателя в межах предмета застави, і у інших кредиторів банку-боржника жодним чином не виникають права на предмет застави.

З огляду на це, відсутні обставини, які би свідчили про порушення вимог пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, у зазначеному протоколі № 5 від 18.05.2015 року комісією вказується про те, що договір застави майнових прав від 12.02.2015 року не відповідає вимогам Закону України "Про заставу", оскільки не містить умов щодо розміру основного зобов'язання, строку його виконання, а тому внаслідок цього банк прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Проте, суд дослідивши умови Договору застави майнових прав від 12.02.2015 року дійшов висновку, що вказане твердження спростовується викладеними у Договорі умовами, а саме: розмір забезпеченого зобов'язання визначено пунктом 1.3. договору, а термін його виконання - пунктом 1.5. договору.

З огляду на це, відсутні обставини, які би свідчили про порушення вимог пункту 5 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, як зазначалось судом вище, застава є одним із засобів забезпечення виконання зобов'язань, при якому кредитор-заставодавець має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Застава носить похідний характер і залежність від заставного правовідношення, яке зумовлює призначення застави - забезпечувати основне зобов'язання.

Частиною 5 статті 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що при перевищені грошової суми, отриманої обтяжувачем за відповідним правом грошової вимоги, над розміром забезпеченої обтяженням вимоги, на останнього покладається обов'язок переказу даної суми боржнику.

З огляду на це, укладений Договір застави майнових прав від 12.02.2015 року не є договором про безоплатне відчуження майнових прав, оскільки він врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобов'язань. Визначена наведеним договором процедура звернення стягнення на заставлені майнові права не суперечить Закону Україну "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Наведене свідчить про відсутність таких ознак нікчемності правочину як безоплатне відчуження майна, відмова від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що наведені комісією з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом № 67 від 11.03.2015 року, та засідання якої оформлено протоколом № 5 від 18.05.2015 року, висновки щодо нікчемності договору застави майнових прав від 12.02.2015 року не були встановлені судом під час вирішення даного спору і матеріали справи станом на момент винесення рішення не містять доказів протилежного, у зв'язку з чим посилання відповідача на нікчемність Договору застави майнових прав від 12.02.2015 року не знайшли свого підтвердження під час вирішення спору судом.

Як встановлено судом, на підставі постанови № 150 від 02.03.2015 року Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 року прийнято рішення № 51 про запровадження з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 17 від 08.04.2015 року внесено зміни до рішення Фонду № 51, відповідно до яких тимчасову адміністрацію в АТ "Дельта банк" запроваджено строком на шість місяців з 03.03.2015 року до 02.09.2015 року включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Крім того, порядок ліквідації банку регулюється розділом VIII Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, частиною 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду:

1)припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється;

2)банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3)строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

4)припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку;

5)відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6)укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону;

7)втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається.

Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (частини 2 та 3 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів").

Положеннями статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено повноваження уповноваженої особи Фонду, зокрема, відповідно до пункту 4 частини 1 вказаної статті, уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів.

Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи:

1)визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення;

2)відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів;

3)складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (частина 1 та 2 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Частиною 4 вказаною вище статті передбачено, що будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Таким чином, з системного аналізу вищевикладеного, враховуючи прийняте рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", задоволення вимог кредиторів банку, зокрема Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк", здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відкликання Національним банком України на момент даного спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи, зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема, виникнення спеціальної процедури заявлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", при цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 25.03.2015 року зі справи № 910/9232/14.

Частинами 1 та 2 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як було встановлено вище, зобов'язання відповідача виникли з Договорів про відкриття кореспондентських рахунків та полягають у поверненні залишку грошових коштів з рахунків кореспондента у зв'язку з їх закриттям.

Позивач є кредитором банку у розумінні Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та може звернутися з відповідними вимогами до відповідача в процесі ліквідації банку.

Таким чином, з урахуванням наведених вище приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство "Авант-Банк" є саме кредитором банку, вимоги якого мають розглядатися в межах спеціальної процедури заявлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" задоволенню не підлягають.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства "Авант-Банк" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.03.2016 року

Суддя С.В. Стасюк