Рішення № 56612644, 14.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016Справа №910/32866/15

За позовом: Фонду державного майна України

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком»

2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 100 760,58 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Скрипка М.Д. - по дов.

від відповідача 1: Руденко С.П. - по дов.

від відповідача 2: ОСОБА_3 - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» основного боргу в сумі 16199,79 грн. і пені в розмірі 2196,18 грн. та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основного боргу в сумі 71649,64 грн. та пені в розмірі 10714,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.01.2016 року порушено провадження у справі № 910/32866/15, справу призначено до розгляду на 29.01.2016 року.

У судовому засіданні 29.01.2016 представник позивача подав письмові пояснення у справі, а також надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідачів-1,2 у судовому засіданні 29.01.2016 подає письмові пояснення у справі, а також надає усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечує.

У судовому засіданні 29.01.2016, відповідно до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву в судовому засіданні до 22.02.2016.

Представник відповідачів-1,2 18.02.2016 через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено, а також подав додаткові пояснення у справі.

У судовому засіданні 22.02.2016 представник позивача подав два клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які судом розглянуто та задоволено.

Крім того, представник відповідачів-1,2 18.02.2016 через канцелярію суду подав клопотання про виклик спеціаліста Відокремленого підрозділу Державної інспекції з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної енергії для надання пояснень стосовно того, чи може вважатись встановлений позивачем електролічильник типу НІК 2301 АПІ МВ (заводський номер 1079137) розрахунковим засобом обліку за договором № 151 про сплату комунальних послуг, що надаються відповідачам-1,2 в орендованих приміщеннях від 02.03.2007 відповідно до положень Правил користування електричною енергією та Правил улаштування електроустановок.

У судовому засіданні 22.02.2016 представник відповідача-1,2 надав усні пояснення, відповідно до яких підтримав подане ним клопотання про виклик спеціаліста.

Представник позивача у даному судовому засіданні надав усні пояснення, відповідно до яких проти задоволення клопотання про виклик осіб заперечував.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зважаючи на те, що виклик спеціаліста для роз'яснення питання, визначеного у клопотанні відповідачів-1,2, не є необхідним для вирішення справи по суті, суд вважає за доцільне відхили клопотання відповідачів-1,2 про виклик спеціаліста.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні 22.02.2016р. подав клопотання про продовження строку вирішення спору, яке буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.

У судовому засіданні 22.02.2016р., відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 29.02.2016р.

У судовому засіданні 29.02.2016р. представник позивача подав письмові пояснення, а в судовому засіданні надав усні пояснення у справі.

Представник відповідачів-1,2 29.02.2016р. через канцелярію суду подав клопотання про включення питань при проведенні судової експертизи, а в судовому засіданні 29.02.2016 р. надав усні пояснення у справі.

Крім того, у судовому засіданні представники сторін подали спільне письмове клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Клопотання про продовження строку вирішення спору, подані у судовому засіданні 22.02.2016р. та в даному судовому засіданні, судом були розглянуті та задоволені.

Ухвалою від 29.02.2016р. строк розгляду справи було продовжено на 15 днів.

Згідно приписів ст.77 у судовому засіданні 29.02.2016р. було оголошено перерву до 14.03.2016р.

14.03.2016р. представником позивача подано через канцелярію суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які розглянуті та задоволені судом.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 14.03.2016р. сторонами було підтримано раніше висловлено позицію по суті спору.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.03.2016р.

В судовому засіданні 14.03.2016 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2006р. між Фондом державного майна України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» (орендар) було укладено договір №548 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (в літ.А) площею 23,70 кв.м (що складають 3/1000 частини від нежилої будівлі (літ.А) загальною площею 6979,70 кв.м): приміщення №32 площею 6,10 кв.м, приміщення №35 площею 8,70 кв.м, приміщення №36 площею 8,90 кв.м, що розташовані на першому поверсі восьмиповерхового будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_2, та обліковується на балансі Фонду державного майна України.

Вартість майна, визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2006р. і становить 131 650 грн.

За умовами п.3.1 договору №548 від 08.12.2006р. розмір орендної плати визначається на підставі Методики орендної плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України і становить без податку на додану вартість за базовий місяць листопад 2006р. 1116,83 грн. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Договір діє до 08.12.2016р. (п.10.1 договору №548 від 08.12.2006р.).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Фондом державного майна України було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» прийнято у користування об'єкт оренди за договором №548 від 08.12.2006р., про що складено акт б/н від 08.12.2006р. приймання-передачі в оренду.

Одночасно, 08.12.2006р. між Фондом державного майна України (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір №549 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення (в літ.А) загальною площею 104,40 кв.м (що складають 15/1000 частини від нежитлової будівлі (літ.А) загальною площею 6979,70 кв.м): приміщення №22 площею 9,00 кв.м, приміщення №23 площею 6,60 кв.м, приміщення №24 площею 9,40 кв.м, приміщення №25 площею 5,50 кв.м, приміщення №26 площею 2,80 кв.м, приміщення №28 площею 71,10 кв.м, що розташовані на першому поверсі восьмиповерхового будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_2, та обліковується на балансі Фонду державного майна України.

Вартість майна, визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2006р. і становить 549 890 грн.

У п.3.1 договору №549 від 08.12.2006р. розмір орендної плати визначається на підставі Методики орендної плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою №786 від 04.10.1995р. Кабінету Міністрів України і становить без податку на додану вартість за базовий місяць листопад 2006р. 2459,70 грн. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному чинним законодавством.

Договір діє до 08.12.2016р. (п.10.1 договору №549 від 08.12.2006р.).

З представленого заявником суду акту приймання-передачі в оренду державного нерухомого майна вбачається, що 08.12.2006р. Фондом державного майна України було передано, а Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 прийнято у строкове платне користування об'єкт оренди за договором №549 від 08.12.2006р.

02.03.2007р. між Фондом державного майна України, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» було укладено договір №151 про сплату комунальних послуг, що надаються в орендованих приміщеннях, за умовами п.1.1 якого Фонд державного майна України зобов'язується надати набір послуг (електропостачання, опалення приміщень, послуги по зв'язку та радіотрансляційної мережі, водопостачання та каналізація стоків), що забезпечують життєдіяльність в наданих приміщеннях, а орендарі зобов'язуються оплачувати надані послуги за умовами, визначеними договором.

У п.1.2 договору №151 від 02.03.2007р. зазначено, що загальна площа, наданих в оренду приміщень, становить 128,1 кв.м.

Адреса приміщення: АДРЕСА_2 (п.1.3 договору №151 від 02.03.2007р.).

Згідно п.2.1 вказаного правочину Фонд забезпечує приміщення електропостачанням, водопостачанням та каналізацією стоків, опаленням, міським телефонним зв'язком, міською радіотрансляційною мережею.

Орендарі зобов'язуються оплачувати вартість наданих послуг за діючими на момент розрахунків тарифами.

У додатку №1 до договору №151 від 02.03.2007р. контрагентами погоджено розрахунок плати за комунальні послуги, відповідно до якого електропостачання оплачується орендарями згідно з показником лічильника та відсоткового співвідношення орендованих площ: Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» - 18,5% та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 - 81,5%.

Пунктами 2.5, 3.2 договору №151 від 02.03.2007р. передбачено обов'язок орендарів розрахуватись за надані послуги у десятиденний строк після одержання рахунку від Фонду.

Договір набирає чинності з моменту підписання акту примання-передачі в оренду приміщення від 08.12.2006р. та діє до грудня 2016р. з правом подальшої пролонгації.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №151 від 02.03.2007р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.

За твердженнями позивача, які з боку відповідачів належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не заперечені, у період з січня по жовтень 2015 р. Фондом державного майна здійснювалось забезпечення, переданих в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Уніком» за договором №548 від 08.12.2006р. та Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за договором №549 від 08.12.2006р. приміщень електропостачанням, водопостачанням та каналізацією стоків, опаленням, міським телефонним зв'язком, міською радіотрансляційною мережею.

На оплату наведених послуг заявником згідно умов договору №151 від 02.03.2007р. направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» наступні рахунки - фактури: №12 від 16.02.2015р. на суму 2615,89 грн. (з яких за електропостачання 1517,94 грн.), №18 від 23.03.2015р. на суму 3889,64 грн. (з яких за електропостачання 2874,71 грн.), №25 від 21.04.2015р. на суму 4379,75 грн. (з яких за електропостачання 3101,06 грн.), №33 від 21.05.2015р. на суму 3049,34 грн. (з яких за електропостачання 2366,46 грн.), №41 від 21.06.2015р. на суму 2255,14 грн. (з яких за електропостачання 1763,11 грн.), №50 від 17.07.2015р. на суму 1882,47 грн. (з яких за електропостачання 1738,06 грн.), №57 від 17.08.2015р. на суму 1938,81 грн. (з яких за електропостачання 1938,57 грн.), №65 від 23.09.2015р. на суму 2110,04 грн. (з яких за електропостачання 2102,80 грн.), №73 від 19.10.2015р. на суму 1985,37 грн. (з яких за електропостачання 1978,13 грн.), №81 від 19.11.2015р. на суму 1038,01 грн. (з яких за електропостачання 521,63грн.); на адресу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: №10 від 16.02.2015р. на суму 11604,13 грн. (з яких за електропостачання 6687,41 грн.), №16 від 23.03.2015р. на суму 17 196,19 грн. (з яких за електропостачання 12664,06 грн.), №23 від 21.04.2015р. на суму 19347,47 грн. (з яких за електропостачання 13659,94 грн.), №31 від 21.05.2015р. на суму 13502,68 грн. (з яких за електропостачання 10428,39 грн.), №39 від 21.06.2015р. на суму 10001,56 грн. (з яких за електропостачання 7769,85 грн.), №47 від 17.07.2015р. на суму 8367,49 грн. (з яких за електропостачання 7654,61 грн.), №55 від 17.08.2015р. на суму 8610,19 грн. (з яких за електропостачання 8508,83 грн.), №63 від 23.09.2015р. на суму 9374,44 грн. (з яких за електропостачання 9265,84 грн.), №71 від 19.10.2015р. на суму 8821,70 грн. (з яких за електропостачання 8713,10 грн.), №79 від 19.11.2015р. на суму 4645,55 грн. (з яких за електропостачання 2296,41 грн.).

Наразі, про направлення вказаних рахунків-фактур на адресу відповідачів підтверджується представленими до матеріалів справи реєстрами рекомендованих листів, що скріплені печатками відділення поштового зв'язку та поштовими повідомленнями.

Одночасно, судом прийнято до уваги, що ані Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком», ані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 протягом розгляду справи обставини щодо отримання наведених документів від позивача заперечено не було.

Керуючись умовами договору №151 від 02.03.2007р., суд дійшов висновку, що строк оплати комунальних послуг, в тому числі, послуг з електропостачання, наданих у період з січня по жовтень 2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, відповідачами було лише частково внесено плату за забезпечення орендованих приміщень послугами електропостачання, внаслідок чого за даними Фонду державного майна України у Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» утворилась заборгованість в сумі 16199,79 грн., а у Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - 71 649,64 грн. Наразі, обставини щодо внесення відповідачами грошових коштів в якості оплати послуг, наданих у січні-жовтні 2015р. за договором №151 від 02.03.2007р. підтверджується наявними в матеріалах справи довідками по рахунку Фонду державного майна України, відкритому в Державній казначейській службі України.

Заперечення відповідачів щодо необґрунтованого нарахування заявником обсягів спожитої електроенергії згідно показників лічильника, що самостійно був встановлений Фондом державного майна України, суд до уваги не приймає, як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст.36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно зі ст.34 вказаного нормативно-правового акту господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи (п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Проте, всупереч означених вище приписів чинного законодавства, відповідачами не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів невірного визначення позивачем обсягів споживання у січні-жовтні 2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, після укладання договору №151 від 02.03.2007р. у приміщеннях, які передано в оренду відповідачам, було встановлено лічильник Меркурій 230 №01415881-07г. для визначення обсягів споживання електроенергії, який в подальшому був демонтований.

10.12.2014р. Публічним акціонерним товариством «Київенерго» було здійснено вхідний контроль метрологічних та інших параметрів приладу обліку електричної енергії, а саме електролічильника №НІК2301АП1МВ, заводський №1079137 та опломбовано останній пломбою №СІ8637592, про що складено акт №1181 від 10.12.2014р.

Вказаний лічильник було встановлено у підвалі адміністративно будинку по АДРЕСА_2 Фондом державного майна, та саме на підставі показників лічильника №НІК2301АП1МВ у подальшому орендодавцем і здійснювався облік і нарахування плати за спожиту відповідачем 1 та відповідачем 2 електроенергію.

23.02.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Уніком» та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулись до Фонду державного майна України з листом №01/05 від 23.02.2015р., в якому відповідачі зазначили про завищення показників споживання електричної енергії.

У відповідь на означений лист Фондом Державного майна було повідомлено про те, що облік обсягів споживання електричної енергії здійснюється згідно показників лічильника №НІК2301АП1МВ, заводський №1079137, придбаного та повіреного Публічним акціонерним товариством «Київенерго».

Доказів невірного визначення обсягів споживання у січні-жовтні 2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Уніком» та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 електричної енергії згідно даних лічильника №НІК2301АП1МВ, заводський №1079137 відповідачами до матеріалів справи не представлено.

Одночасно, посилання відповідачів на приписи Правил користування електричною енергією, які затверджено Постановою №28 від 31.07.1996р. Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 Постанови №28 від 31.07.1996р. Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України (в редакції, що була чинною у період з січня по жовтень 2015р.) ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Постачальник електричної енергії - суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії; споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Проте, суб'єктний склад спірних правовідносин свідчить про відсутність підстав для застосування до прав та обов'язків сторін за договором №151 від 02.03.2007р. вимог Правил користування електричною енергією, оскільки Фонд державного майна України не має статусу виробника чи то постачальника електричної енергії.

У даному випадку, встановлення лічильника №НІК2301АП1МВ, заводський №1079137 свідчить про внутрішній облік споживання електричної енергії, за яким позивач як орендодавець визначає кількість спожитої орендарями електричної енергії.

Отже, враховуючи наведене вище, на думку суду, твердження відповідачів щодо необґрунтованого нарахування заявником обсягів спожитої електроенергії згідно показників лічильника, що самостійно був встановлений Фондом державного майна України, є безпідставними та такими, що не спростовують визначених позивачем обсягів споживання орендарями у січні-жовтні 2015р. електричної енергії.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідачами в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростовано, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №151 від 02.03.2007р. не надали, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Фонду державного майна України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» основного боргу в сумі 16199,79 грн. та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 основного боргу в розмірі 71649,64 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 1 пені в сумі 2196,18 грн. та з відповідача 2 пені в розмірі 10714,97 грн з огляду на викладене нижче.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За умовами п.4.1 договору №151 від 02.03.2007р. при несвоєчасній сплаті наданих послуг стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день затримки, враховуючи день оплати.

Враховуючи порушення відповідачами строків внесення плати за спожиту електроенергію, заявником за прострочення внесення грошових коштів за кожен з місяців нараховано пеню. Зокрема, за порушення означених строків Товариству з обмеженою відповідальністю «Уніком» заявником нараховано та заявлено до стягнення неустойку в розмірі 2196,18 грн., а Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 - 10714,97 грн.

Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок пені є невірним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Проте, при здійсненні нарахування пені за прострочення оплати за спожиту електричну енергію заявником не було враховано дати отримання відповідачами рахунків на оплату послуг. При цьому, твердження заявника про те, що частина рахунків була вручена відповідачам нарочно, суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування. У даному випадку судом враховується фактичне направлення рахунків засобами поштового зв'язку, докази чого наявні в матеріалах справи.

До того ж, суд звертає увагу заявника, що чинним законодавством передбачено припинення нарахування неустойки через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наразі, зміст укладеного між сторонами правочину не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки, а отже, нарахування пені за період, який перевищує 6 місяців є необґрунтованим.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» пені в сумі 1184,65 грн. та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пені в розмірі 9551,65 грн.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Уніком» (04070, м.Київ, вул.Андріївський узвіз, буд.36-В, ЄДРПОУ 31059012) на користь Фонду державного майна України (01133, м.Київ, вул.Кутузова, 18/9, ЄДРПОУ 00032945) основний борг в сумі 16199,79 грн., пеню в розмірі 1184,65 грн. та судовий збір в сумі 260,80 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03187, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Фонду державного майна України (01133, м.Київ, вул.Кутузова, 18/9, ЄДРПОУ 00032945) основний борг в сумі 71649,64 грн., пеню в розмірі 9551,65 грн. та судовий збір в сумі 1217,98 грн.

4. В зволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

21.03.2016 р.

Суддя Спичак О.М.