Постанова № 56610299, 09.03.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року 810/480/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем прийнято вимогу про сплату заборгованості з єдиного внеску, згідно з якою позивача зобов'язано здійснити сплату єдиного внеску на загальну суму 11337,16 грн. З вимогою позивач не погоджується, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він звільнений від сплати єдиного внеску як пенсіонер за віком, що отримує відповідно до закону пенсію.

Позивач просив суд розглядати справу в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, проте надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивач не є пенсіонером за віком в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у зв'язку з чим не звільняється від його сплати.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 16.05.2003, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Позивачу призначено пенсію за віком відповідно до положень статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю і відноситься до категорії 4.

Відповідачем 05.06.2015 прийнято вимогу про сплату боргу № Ф-1975-23, відповідно до якої визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 11337,16 грн.

Проте, не погоджуючись із прийнятою вимогою, позивач оскаржив її до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника. Умови її призначення за віком визначені статтею 26 зазначеного Закону.

Це вказує на те, що від сплати єдиного внеску звільняються пенсіонери, пенсія яких призначена відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон України № 796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону України № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копії пенсійного посвідчення серії № ААД від 28.04.2009, позивач є пенсіонером за віком, в якій зазначено вид пенсії: за віком.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення, позивач є особою віднесеною до четвертої категорії осіб, які постійно проживали на території посиленого радіоекологічного контролю.

Таким чином позивач має право вийти на пенсію раніше, ніж встановлено в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, ця обставина лише підтверджує той факт, що позивач вийшов на пенсію саме за віком, хоча і на пільгових умовах, що і зазначається у його пенсійному посвідченні.

Суд звертає увагу, що знижений граничний вік виходу на пенсію осіб, які підпадають під дію Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є підставою для висновку про виплату пенсії позивачу з інших підстав і він є пенсіонером в розумінні визначення поняття "пенсіонер", яке наведено у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". А тому на позивача, як на пенсіонера у розумінні норм наведеного Закону, поширюються положення частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Також суд зазначає, що відповідно до частини сьомої статті 1 Закону України 07.07.2011 №3609-VІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України і деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" статтю 4 Закону України 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування" доповнено частиною четвертою, згідно з якою особи, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу і обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Ці зміни відповідно до частини першої розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3609-VI набули чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 06.08.2011, тому нарахування сум щодо сплати єдиного внеску починаючи з серпня 2011 року є неправомірним.

Отже, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що до позивача не може бути застосовано положення ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на державне соціальне страхування", оскільки позивач не досяг 55-річного віку, тому що вказана норма не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску виключно всіх пенсіонерів за віком. Також, законодавець зазначеною нормою не виключає осіб, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах, тобто зазначений перелік обставин є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналогічна правова позиція наведена в ухвалах Вищого адміністративного суду України №К/9991/45538/12 від 20.09.2012, №К/9991/49213/12 від 09.10.2012 та №К/9991/78530/12 від 14.02.2013.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача щодо скасування вимоги підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про зобов'язання відповідача припинити нарахування єдиного соціального внеску як особі, що перебуває на пенсії за віком і пенсійний вік для якого було зменшено, будучи фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, суд дійшов висновку, що ця позовна вимога не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав тата інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.

Виходячи зі змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи. Отже, зобов'язання, встановлені в резолютивній частині рішення суду, не можуть поширюватись на майбутнє. Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення пенсійних прав позивача в майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69, 70, 71, 122, 158-163, 167, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу від 05 червня 2015 року № Ф-1975-23.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язанням Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.