Рішення № 56606699, 17.03.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/7782/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Фоменко І. М.Номер провадження 22-ц/788/197/16 Суддя-доповідач - Собина О. І. Категорія - 54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Хвостика С. Г. , Околота Г. М.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер»

на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер»

про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Позивачка звернулась до суду з позовом, який уточнила під час судового розгляду і остаточно свої вимоги мотивувала тим, що з 01.03.2012 року працювала зовнішнім сумісником на 0,5 ставки посади лікаря-офтальмолога в Комунальному закладі Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер». Наказом від 27.07.2015 № 81-2 їй була надана відпустка з 10.08.2015р. по 06.09.2015р., про що її було ознайомлено. В подальшому їй стало відомо про невикористані нею відпустки за 2012 рік та 2014 рік, тому вона 28.07.2015 у двох примірниках написала заяву про надання частини невикористаної відпустки на 5 днів за 2012 рік - з 03.08.2015р. по 07.08.2015р., які вона надала інспектору відділу кадрів КЗ COP «СОКЛФД». На її усні звернення 29 та 30 липня 2015 року до інспектора відділу кадрів КЗ COP «СОКЛФД» і секретаря КЗ COP «СОКЛФД» щодо реєстрації заяви на невикористану відпустку за 2012 та повернення примірника заяви, відповіді ОСОБА_3 не одержувала, а була ознайомлена із наказом від 31.07.2015р. № 69-1 про її звільнення. Вважає, що її звільнення з посади є незаконним, оскільки на її вимогу не було видано копію наказу про внесення змін до штатного розпису КЗ COP «СОКЛФД» у 2015 році, в наказі про звільнення № 69-1 від 31.07.2015 р. немає посилання на статтю КЗпП, на час її звільнення ні після інший працівник на цю посаду не призначений. Крім того, з нею не своєчасно проведений розрахунок та виплата заборгованості на день звільнення, а з затримкою на 19 днів, яка складає 1085 грн. 66 коп. Діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, оскільки з боку адміністрації КЗ СОР «СОКЛФД» до нею зауважень, претензій, дисциплінарних стягнень не було, тому звільнення з підстав прийняття на посаду основного працівника, принизило її гідність та ділову репутацію та завдало моральних страждань. Тому просила суд скасувати наказ по КЗ СОР «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» про її звільнення від 31.07.2015 р. № 69-1; поновити її на роботі зовнішнім сумісником на 0,5 посади лікаря-офтальмолога в КЗ Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» з дня звільнення згідно з вимогами чинного законодавства; стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.08.2015 р. до дня поновлення на роботі в сумі 6348,31 грн; стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за затримку розрахунку при звільненні за період з 31.07.2015 р. по 19.08.2015 р. або за 19 календарних днів в сумі 1085,66 грн. та стягнути на її користь моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2015 року було частково задоволено позов ОСОБА_3

Скасовано наказ № 69-1 від 31 липня 2015 року по Комунальному закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» про звільнення з роботи ОСОБА_3 Поновлено ОСОБА_3 зовнішнім сумісником на посаді лікаря офтальмолога на 0,5 ставки Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» з 03 серпня 2015 року. Стягнуто з Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 серпня 2015 року по день винесення рішення суду 09 грудня 2015 року в розмірі 5962 грн. 28 коп., з наступним відрахуванням всіх необхідних платежів та податків при видачі грошової суми. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 200 грн. В задоволенні інших позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні відмовлено за необгрунтованістю. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на необґрунтованість ухваленого рішення, на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про необхідність завчасного попередження позивачки про наступне звільнення, оскільки це не передбачено при звільнення осіб, які працюють як сумісники. Також суд , задовольняючи позов, фактично розглянув питання про незаконність наказу про прийняття на роботу іншого працівника, який взагалі не був предметом судового розгляду.

Таким чином, рішення місцевого суду оскаржується відповідачем лише в частині задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі, стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні рішення місцевого суду сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч.3 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішення вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника відповідача, яка підтримала апеляційну скаргу, заперечення на апеляційну скаргу позивача та її представника, пояснення свідка, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачем не дотримано вимог КЗпП України під час звільнення ОСОБА_3, вона завчасно не попереджена про наступне звільнення, а тому підлягає поновленню на роботу з виплатою їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Місцевим судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 01.02.1993 року працює на постійній посаді лікаря-офтальмолога в КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 5» (а.с.48).

01.03.2012 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу на зовнішнє сумісництво в межах 0,5 посади лікаря-офтальмолога КЗ СОР «Сумський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер» (а.с.19). Наказом від 27.07.2015 № 81-2 ОСОБА_3 була надана відпустка - 24 календарних дні основної щорічної відпустки та 3 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки згідно колдоговору за період з 05.01.2014р. по 31.12.2015р. на період з 10.08.2015р. по 06.09.2015р. (а.с.113).

31 липня 2015 року за наказом № 69-1 звільнено ОСОБА_3 - лікаря-офтальмолога, зовнішнього сумісника із займаної посади, у зв»язку з прийняттям на роботу основного працівника, який не є сумісником (а.с.8).

На місце звільненої ОСОБА_3 була прийнята за особистою заявою на посаду лікаря-офтальмолога як основного працівника ОСОБА_4, що підтверджується копією заяви ОСОБА_4 від 30.07.2015 року та наказу №70-1 від 31.07.2015р. про прийняття її на роботу (а.с.36).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантоване право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст.4 КЗпП України).

Зокрема , ст.7 КЗпП України передбачено, що особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством.

Тому правові норми, які покликані відобразити особливості правового регулювання трудових відносин окремих категорій працівників можуть міститися, як в КЗпП України, так і в спеціальних законах та підзаконних актах.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 року № 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємства, установ і організацій" та прийнятим відповідно до нього Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінфіну від 28 червня 1993 року № 43 урегульований особливий порядок праці осіб, які працюють на умовах сумісництва.

Зокрема встановлено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Зазначеними правовими актами урегульований порядок прийняття осіб на роботу за сумісництвом, обмеження, які існують при прийнятті на роботу працівників за сумісництвом, порядок оплати праці та надання відпусток сумісникам.

Також, п.8 вищезазначеного Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій передбачені і додаткові підстави для звільнення сумісників (крім передбачених законодавством), а саме у разі прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв'язку з особливими умовами та режимом праці.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачка дійсно наказом № 69-1 від 31.07.2015 року була звільнена з посади лікаря-офтальмолога (зовнішнього сумісника), у зв»язку з прийняттям на роботу основного працівника ОСОБА_4, яка не є сумісником і дана обставина підтверджується копією заяви ОСОБА_4 від 30.07.2015 року та наказу №70-1 від 31.07.2015р. про прийняття її на роботу.

Колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду про незаконність звільнення позивачки з підстав недотримання роботодавцем вимог КЗпП України і не вчасного попередження її про наступне звільнення. При цьому судом у рішенні не зазначено, якою саме нормою права передбачене завчасне попередження про наступне звільнення особи, яка працює на умовах сумісництва , у зв'язку з прийняттям на роботу працівника, який не є сумісником.

В той же час, як вбачається зі змісту Глави ІІІ-А «Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників» та ч.1 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення підлягають попередженню лише працівники з якими припиняється трудовий договір на підставі, зазначеній у п.1 ст.40 КЗпП України, а з позивачкою трудовий договір був припинений з інших підстав, а тому позивачка не підлягала завчасному попередженню роботодавцем про наступне її звільнення.

Ті обставини, що відповідачем не надано позивачу відповіді на її письмові та усні заяви та звернення, а також те, що в оскаржуваному наказі про її звільнення відсутнє посилання на статтю КзпП України ще не свідчить про незаконність цього наказу. Крім того, у наказі є посилання на підставу її звільнення, а саме: прийняття на роботу основного працівника, який не є сумісником.

Також не заслуговують на увагу і доводи позивача про незаконність її звільнення з тих підстав, що на час її звільнення на дану посаду не була прийнята інша особа, оскільки відповідно до положень с.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин, а місцевий суд, частково задовольняючи позов ОСОБА_3, фактично зробив висновок про незаконність іншого наказу про прийняття на роботу ОСОБА_4, в той час як дана особа відповідачем у справі не притягувалась і наказ про її прийняття на роботу не є предметом спору.

Порушення допущені відповідачем при наданні повідомлення до Державної податкової інспекції у м. Сумах головного управління ДФС у Сумській області і зазначення у ньому про прийняття на роботу до КЗ «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» ОСОБА_4 згідно наказу №70-1 дату якого зазначено 31.08.2015р. із вказівкою на те, що остання приступає до роботи з 01.09.2015р. ще не може свідчить про незаконність наказу № 70-1 від 31.07.2015 року, оскільки даний наказ не є предметом спору і з позовом про визнання його незаконним позивач до суду не зверталась.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню , а рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 313-316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Комунального закладу Сумської обласної ради «Сумський обласний клінічний лікарсько-фізкультурний диспансер» задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 09 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -